ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



РОДОВІДНЕ ДЕРЕВО МАЛЮЄ МАЛЮК

Як звучить слово, у якому сім «я»? Що таке материнська і батьківська лінія роду? Що зашифровано у словах «мій родовід», «моя земля»? Більшості дорослих відповісти на ці запитання неважко – їм знайомі слова «генеалогія» і «структура роду», але в дитини на усвідомлення цих понять можуть піти місяці й роки.

У свідомість маляти не вкладається сім'я, в якій мама народила дитину тільки для себе. Йому незрозумілий парадоксальний егоїзм дорослого світу, в якому йому з самого початку не дали батьківського тепла або свідомо перекреслили батьківську лінію через розлучення батьків. Але кожна дитина має право намалювати найрозкішніше генеалогічне дерево, не тільки «вималювавши» в ньому історію своєї сім'ї, а й створивши з допомогою знакопису етнічний зв'язок з історичним минулим свого народу.

Такий нестандартний підхід до впорядкування родоводу використовують сьогодні далеко не всі, адже сакральність мови символів і форм доступна тільки одиницям. До таких захоплених і щиро відданих своїй справі людей належить і Тетяна Кузьміна – керівник дизайн–студії «Родовід» дитячого оздоровчо–екологічного центру Оболонського району. В основі роботи цієї студії – відродження стилю національної дизайнерської школи. Знання про історичне минуле допомагають дітям чіткіше побачити «візерунки» сьогодення.

– Зараз Україна переживає дуже важливий момент, – каже Тетяна Борисівна, – ми самоусвідомлюємо себе як етнос. Проте багато хто грає на незнанні українцями своєї історії. В Україні живуть представники понад 100 національностей, тому в нашій студії ми намагаємося акцентувати увагу на культурній спадщині всіх народів і вчимося розуміти, наскільки унікальна наша держава. Кожна епоха залишає слід. Ті ж таки орнаменти допомагають нам побачити і зрозуміти, якими були сармати, скіфи, шумери, греки, трипільці. Дуже важливо знати своє історичне коріння, розуміти абетку національної символіки. З дітьми я намагаюся спілкуватися тільки через гру – їх не можна «годувати» силоміць. Вони втомилися від того, що їх ведуть на мотузочці, й відторгають усе, що нав'язується. Не забороняти й зупиняти, а навпаки – відчиняти двері і «вмикати світло», тобто давати інформацію.

– З якого віку можна починати складати своє родовідне дерево, і що діти в ньому промальовують насамперед?

– Наймолодша наша група – малюки шести–семи років. Працюємо ми з ними дуже обережно, попередньо обговоривши всі нюанси з батьками. У цьому віці дитина дуже щира, вона вихлюпує не тільки особистісні, а й сімейні проблеми. Тому ми завжди запитуємо батьків, наскільки вони готові «розмовляти» зі своєю дитиною, прислухатися до її проблем й вирішувати їх. Наприклад, у роботах однієї дитини завжди була присутня агресивна міфічна істота, і коли я запитала, хто це, у відповідь почула: «Моя бабуся. Вона хороша, але тато з мамою сваряться через неї». Розумієте? Тому я прошу батьків стежити за розмовами вдома й вирішувати, чи потрібен їхній дитині «домашній армагедон». Ми в жодному разі не ставимо за мету пояснювати малюнок – це робота інших спеціалістів. Ми просто вибудовуємо родовід, але виходить, що він відбиває все. Діти, фактично, «проживають» момент творення себе, свого роду, етносу. Вони фіксують у ньому своє ставлення до світу, тонко реагуючи як на позитивні, так і на негативні моменти. Якщо в сім'ї немає миру й злагоди, діти малюють, як розлітаються птахи, можуть взагалі не зафіксувати чиєїсь гілки; якщо ж немає культури передачі родової пам'яті – шанобливого ставлення до своїх пращурів, можуть просто не намалювати коріння дерева. Якщо дитина перебуває серед агресії, особистісного придушення, вона може зобразити свою гілку десь збоку, без бутона – майбутнього нового дерева. Якщо ж їй, навпаки, дозволили «розростись» у своєму егоцентризмі, то вона заповнить весь аркуш тільки своєю величезною квіткою.

В нашій студії ми намагаємося проводити особистісну роботу й кажемо: не нашкодь сьогодні, щоб твоїм дітям було комфортно завтра. Не бійся йти цим життям і радій, що ти не такий, як усі. Шукай свій шлях. Не йди чужими слідами, навіть святими. Адже всі помилки – це надбання, і немає ні білого, ні чорного.

– А є різниця між роботами хлопчиків і дівчаток?

– Немає. Правда, тепер у дівчатках більше проявляється чоловіче начало, а в хлопчиках, навпаки, – жіноче...

– Тетяно Борисівно, з чого ви починаєте малювати родовідне дерево, і як взагалі будується робота над ним?

– Ми починаємо малювати зі стовбура, на якому позначаємо прізвище. Обов'язково повинен бути порядок – не колаж, а чітка структура: як іде материнська лінія, де проходить батьківська і т.д. В усіх стародавніх духовних письменах і епосах говорилося, що спочатку народилася ідея творіння – думка, а вже потім виник внутрішній образ, який відобразився у проявленому світі. Саме тому в нашій студії розвиток образного мислення виходить на перше місце, але при цьому процес вишиковується в чіткому логічному порядку, без якого діти дуже швидко розгублюються, адже в родовідному дереві кожен символ має свій сенс. Раніше його вишивали золотими нитками, перлами, і було воно не просто прикрасою – показувало, як я люблю себе, ціную свою родину і пам'ятаю свій рід. Тому ми кажемо: захоплюйся своїм родом і прослав його. В українському знакопису дуже важко розібратися, але ми стараємося, вивчаємо національний костюм, мову орнаментів, малюнки й узори рушників, вчитуємося в сторінки полотняного літопису України. Абетку символів починаємо проходити з крапки, бо крапка – це ідея зародження всього. Символом навчальної програми нашої студії є образ Дерева Життя як носія духовної і культурної інформації про сотворіння світу та розвиток українського етносу. Родовід – це ключ, матриця для створення будь–яких навчальних і розвиваючих програм, в основі яких лежить виховання почуття відповідальності. Це процес самовиявлення себе дитиною в родоводі, у якому стовбур – родовий стрижень (теперішнє), гілки – родові зв'язки, бутон – особистість дитини (майбутнє), коріння – «ті, кого ми пам'ятаємо» (минуле), а ґрунт – скарбниця українського народу, основа, яка живить дерево життя.

До коріння ми завжди переходимо обережно. Відзначаємо, що, крім нашого світу, в якому ми радіємо світлу, є світ тих, кого ми пам'ятаємо. Не пішли, і їх більше немає, – а ті, кого ми пам'ятаємо. Діти дуже чутливі до такої інформації, тому ми завжди максимально коректні: «Є бабуся Катерина, а дідуся Івана – пам'ятаємо». Після такої підготовки дитина починає не просто малювати, вона промовляє через малюнок. І тоді кожна гілочка справді несе в собі інформацію про рід. Видно все: хто цю дитину оберігає, яке місце вона займає у сім'ї. Головне – не перевантажувати її. Ми не ставимо за мету навчити малювати. Родовідне дерево – це не змальовування, а осмислення.

– На багатьох деревах я бачу вили–тризубці і... змій. Що вони символізують?

– Тризубець – це сім'я. Менше трьох «зубів» бути не може. Чому? Немає батька – не продовжується рід, немає матері – теж, немає дитини – роду немає. А змії, точніше – вужі, пов'язані з трипільською культурою – їм поклонялися, адже вони оберігали дорогоцінне зерно від навали мишей. Пригадайте величезні керамічні горщики для зберігання зерна. Що було зображено на їхніх кришках, ручках?

Взагалі, всі роботи дуже багаті. Наприклад, Надя Зав'ялова, зобразила своє дерево з потужним стовбуром, яке проростає з чаші – основи роду, що його охороняє Мати–Берегиня з птахами–душеньками (матріархальний прообраз). У цієї чаші – корені–опори, які забезпечують стійкість усього роду Зав'ялових. Коронує її дерево особиста квітка, яка ніби розвела руки–пелюстки в майбутнє, але в основі квітки – око, що уважно стежить за подіями навколо. У роботі Руслана Корсінова чітко промальовані гілки–опори дідусів і бабусь, як із боку батька, так і з боку матері, що компенсують новоявлену чашу–основу. Саме дерево промальоване дуже чітко, навіть лаконічно, але з великою любов'ю. У короні – величезна гарна квітка, її захищають ангели–охоронці. Проблемне місце в дереві Руслана пов'язане з корінням, що, як ви бачите, до кінця не промальоване й не заповнене. Дуже цікава і робота Ірини Шинкаренко, яка втілила свою мрію в розкішному дереві: білокрилі лебеді ніби вимальовуються з потужних листків на завитках прародичів. Ці гілки є одночасно і основою, і корінням. Старовинний символ Рожаниці гармонійно розміщений в основі древа – він узяв на себе функції створення роду. Саму чашу підняла на руках–крилах Богиня–Берегиня – птах, ангел–охоронець, усі помисли якого спрямовані на те, щоб утримати важку чашу – основу сім'ї.

У кожному родовідному дереві найголовніше творіння – сама дитина. Вона завжди коронує дерево. І та квітка, яку вона малює зверху, – вона сама. Першооснова будь–якої культури – це «я», моя сім'я, мій рід і історія землі, на якій я живу.

 

Вікторія СОРОКОПУД


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика