ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



НЕ РОЗ'ЄДНАЄ МОВА НАС, БРАТИ–СЛОВ'ЯНИ

Ми, українці, браття по рідному дому, начебто отак весь час дружно жили – не тужили на рідній землі, ще й ріднесенькою спілкувалися, родичалися, пісень славетних досхочу наспівалися разом. Аж ось зненацька виявилося, що ми такі різні...

НАД НАМИ ЕКСПЕРИМЕНТУЮТЬ?

Чи то, як кажуть, якась така харизма, чи просто мара, проте час, мабуть, вирішив зробити з нами експеримент на витримку та свавільно розкидав наш народ на різні територіальні зони країни й поставив сакраментальне запитання: «А хто ж з нас є справжніми українцями?»

Що й казати, тема ця зовсім непроста, вона має право на розсуд найширшого загалу. Проте не хотілося б, аби зрештою вона з'їхала козирним бонусом в електоральний гаманець представників деяких барвистих політичних сил. Аби не гомоніли, що десь у нас на землі нелад щодо суцільного вжитку української мови. Аби ми пройнялися деякими чисто рідними мотивами цієї давно вже суспільно наболілої теми, яка ледь мерехтіла за часів сумнозвісної радянщини. Чисто по–людськи. Смиренно й по–християнськи. Якщо треба – ще й з прощенням. Аби зрозуміли своїх опонентів.

Схоже, що декого промені нашої набутої незалежності засліплюють. Така вона, логічна філософія житія нашого суєтного. Такі вони, щедроти фатальної помаранчевої перемоги. Припустимо, що ми, нарешті, увійшли до цього дивовижного світу нового для нас життя. Яскраво, чемно та гонорово. Дочекалися! Одначе взялися – й піднапружилися за отакі собі ноші, на кшталт мовної проблеми – та й досі з надривом тримаємося їх.

Проте чогось про інші проблеми різного пошибу ми якось мляво говоримо, підзабуваємо їх, ну, хоча б, щодо цін, які нахабно ковзають–скачуть з дня на день під егідою отої ненажерливої імпортованої фінкризи. Не хотілося б сумно позіхати про інші наші національні недоречності, однак зле напрошуються мінорні мотиви щодо реквієму про незаплановану та жорстоку інфляцію, руйнівний експеримент індійської вакцинації наших дітлахів, холеричні перегони курсу долара–євро–гривні, тривале і недоречне протистояння з Московією, затяжні та перманентні ігрища у перетягуванні канату в парламенті на кшталт хто–кого: опозиція чи коаліція... Отих проблем маємо, як казав поет–класик, «громадьйо». Так, може, варто насамперед вирішити саме їх? Тож звернемося за відповіддю до фахівців–науковців.

ПІДОСНОВА ПИТАННЯ

На думку публіциста Костянтина Свіржецького, сьогодні всі питання, пов'язані з розвитком мовної ситуації в Україні, фактично зводяться до одного: чи можна відродити українську мову, не завдаючи збитків російській і навіть захищаючи її, та як це зробити (стаття «Мови в Україні: відродити – українську, захистити – російську»). Вирішення цієї проблеми, а точніше сказати, дилеми, вже півтора десятка років так чи інакше хвилює більшість громадян нашої держави. Саме вона лежить в основі зіткнення думок із питань мовної політики в Україні, оскільки одна частина суспільства хотіла б «відродити українську мову», а інша – «захистити російську». Автор дослідження зазначає, що проблеми відродження української мови та захист російської в Україні здаються несумісними та взаємовиключними тільки на перший погляд.

З цього приводу філолог Богдан Крутієнко зазначає, що багато політиків сьогодні говорять про абстрактний захист російської мови в Україні як такої (стаття «Одну відроджуємо, іншу – захищаємо»). А це некоректно та неправочинно, оскільки російська мова використовується двома групами населення – етнічними росіянами і так званими російськомовними українцями. І закони України пропонують не просто захищати якусь абстрактну мову, а право конкретних народів, етносів, національних меншин на використання своєї національної мови, тобто здійснювати захист російської мови як, насамперед, мови конкретної національної меншини – етнічних росіян – громадян України. При цьому розподіл наших громадян на «україномовних» і «російськомовних» також є неправочинним як із юридичного погляду, так і з погляду формальної логіки. Замість цих категорій населення треба розглядати три його великі багатомільйонні етномовні групи, що реально існують на сьогодні в державі. А саме: українці, які розмовляють українською мовою; українці, які розмовляють російською мовою; росіяни, які майже всі в повсякденному житті розмовляють російською мовою.

ХТО ТАКІ «РОСІЙСЬКОМОВНІ» УКРАЇНЦІ?

Етнічні росіяни в Україні і так звані російськомовні українці – це принципово різні категорії населення, слушно зауважує Б.Крутієнко. Так, етнічні росіяни отримали російську мову як законну та природну спадщину від своїх предків. І вони хочуть забезпечити своє законне право на її використання для спілкування, отримання інформації, освіти та виховання своїх дітей. Зовсім інша справа стосовно  російськомовних українців.

Сьогодні в Україні розмовляють здебільшого російською мовою приблизно 45% громадян. Останній перепис населення показав, що кількість росіян в Україні становить 17% від загальної кількості населення. І якщо відняти ці 17% росіян від 45% так званих російськомовних громадян України, то решту становитимуть переважно так звані російськомовні українці – в кількості приблизно 28% від загальної чисельності населення.

Українці становлять 78% населення України, з якого за останнім переписом своєю рідною мовою українську назвали 68% від чисельності населення країни. Російську назвали рідною мовою українці в кількості 10% населення. Це означає, що з так званих російськомовних українців, які становлять, як уже зазначалося, 28% від загальної кількості населення, лише трохи більше третини (10% від загального населення) є суто російськомовними – вони і розмовляють російською мовою, і називають цю мову рідною.

Інші дві третини так званих російськомовних українців у повсякденному житті розмовляють переважно російською мовою (мовою хай спорідненого, але іншого народу) і при цьому вважають українську своєю рідною. Хоч це і парадоксально, але означає, що дві третини так званих російськомовних українців є російськомовними тільки тому, що вони просто не мають можливості розмовляти своєю рідною мовою внаслідок впливу  мовного середовища, в якому вони живуть, навчаються та працюють. І це мовне середовище, яке примушує їх використовувати чужу мову, виникло не саме по собі. Воно було сформоване в Україні протягом двох з половиною століть системної русифікації.

Що стосується українців, які називають своєю рідною мовою російську, то вони, як правило, можуть назвати своїх батьків або дідів, які раніше розмовляли саме українською мовою. Для їхніх дідів–прадідів ця мова була рідною і природною, але внаслідок низки причин (насамперед русифікації) вона не перейшла в законну та природну спадщину до них, їхніх нащадків. Тобто, за рідкісним винятком, безумовним фактом є те, що для найближчих предків усіх російськомовних українців рідною мовою була українська.

Логічно в цьому сенсі поставити запитання: а хто ж тоді взагалі уповноважував «захисників» російської мови в Україні, як місцевих, так і зарубіжних, виступати від імені російськомовних українців, якщо дві третини їх вважають рідною мовою українську і просто не можуть використовувати її в результаті лінгвістично–психологічної практики, що склалася в часи русифікації? Хто вповноважував «захисників» російської мови в Україні говорити про захист інтересів «російськомовного» населення, якщо майже половина його – 18% з 45% населення – є вимушено російськомовним?

МАЄМО ПРАВО НА РІДНУ МОВУ

Російську мову рідною називають майже всі росіяни в нашій    державі і лише 3,9% від їхньої загальної кількості вважають своєю рідною мовою українську, зауважує Б.Крутієнко. При цьому росіяни проживають в нашій державі переважно в містах. Основна частка росіян в Україні складається з переселенців, які приїхали сюди в період після Великої Вітчизняної війни, або є дітьми цих переселенців, принаймні внуками. Адже в післявоєнний радянський період чисельність росіян в Україні збільшилася більше, ніж учетверо – з менше ніж трьох до 11,36 млн. осіб (тобто на вiсiм з половиною мільйонів).

Сьогодні з огляду дотримання прав на інформацію, освіту та виховання своїх дітей, спілкування та використання російської мови в побуті та на роботі у росіян в Україні практично немає ніяких обмежень й існує повна свобода. Російська мова домінує в більшості обласних центрів і міст на півдні та сході нашої держави, необмежено поширюються російські ЗМІ. Усупереч законодавству, можна зайняти практично будь–яку посаду на держслужбі, в держустанові або на держпідприємстві, не володіючи державною українською мовою.

Відродження української мови – це є процес розширення її застосування в різних сферах життя та суспільства в країні, де українці становлять 78%. Маючи свою частку на рівні 17% і практично не маючи чистих «російських» регіонів, етнічним російським громадянам України треба прийняти, що  зовсім не чути української мови, як це бувало за часів СРСР, їм більше не доведеться. З іншого боку, практика радянського суспільного та державного життя привчила багато поколінь громадян нашої країни до того, що перетворення у нас часто здійснюють тотально, бездумно та з численними перегинами. І багато росіян, звісна річ, припускають, що в ході «відродження» української мови на них просто почнуть тиснути, українізувати та примушувати розмовляти українською.

Тому задля запобігання будь–яким спекуляціям К.Свіржецький закликає українську державу надати етнічним росіянам – саме як національній меншині – законодавчі гарантії щодо їхніх прав на використання своєї мови в освіті та вихованні дітей, у спілкуванні, щоб наші російські громадяни завжди відчували, що їхньому національно–культурному життю нічого не загрожує. Скажімо, якщо росіяни становлять 17% населення України, то вони повинні мати відповідний відсоток російськомовних шкіл, дитячих садків, газет, журналів тощо загалом по країні та в місцях компактного проживання. Такий підхід був би справедливим, і російській мові як мові етнічних росіян в Україні ніщо не загрожувало б і їхні права, відповідно, були б як слід захищені. Разом з тим, якщо росіяни – справді брати–слов'яни, то вони мають допомогти нам конкретними справами відродити українську  державну мову після століть її заборони та витонченого знищення.

Що стосується російськомовних українців, то вони, не будучи національною меншиною в Україні, мають повне право розмовляти будь–якою мовою. Сьогодні в Україні закони гарантують їм таке право. І задля відродження української мови К.Свіржецький пропонує вибудувати таку систему мовної політики, коли, зберігаючи своє індивідуальне право на використання тієї або іншої мови, українці (український етнос) загалом просуватимуться до динамічного відродження прабатьківської мови для себе. Це – внутрішня справа українського народу (етносу) і ніхто не має права втручатися в неї ззовні.

 ПОДОЛАЄМО І ЦЮ ПЕРЕШКОДУ

Отже, браття–слов'яни, маємо гуртом подолати цю перешкоду. Так, мовна проблема є. Так, її слід делікатно владнати. Так, не все гаразд в нашій державі у цьому канатному протиборстві і ні в якому разі – протистоянні, як це нам намагаються довести всілякі екстремальні суспільні «діячі» у масках ура–патріотів. Даруйте, та невже ми нині низько впали,  аж до того, що маємо істерично вигукувати: «Я – щирий українець, а ти – москаль!»

Безперечно, з мовою ми розберемося. Проте для цього потрібен певний час, конкретні та дієві державні програми, відповідальні та патріотично налаштовані виконавці. Нема сумнівів,  владнаємо цю проблему, але не за одне покоління. Така філософія життя і розвитку роду людського – і це мусимо усвідомити. Треба трохи витримки та розуму. Ми – загартована віками  нація, яка цілком спроможна впоратися з будь–якою суспільною проблемою. Аби було бажання. Аби політики не перешкоджали (на превеликий жаль, поки що саме так і є). Як би там не було, а ми все-таки мудра нація, яка має право на гідне майбутнє і завжди зможе  постояти за себе.

 

Віталій КОЛОМІЄЦЬ


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика