ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



Думай, народе, кого обираєш!

А чи є зараз влада народу, тобто, чи може народ після виборів впливати на діяльність народних обранців?

Однозначно відповімо – ні! Народний

обранець, оволодівши заповітним мандатом, втрачає зв'язок з народом, не несе особистої відповідальності за свої передвиборні обіцянки. Хіба що на словах, на ділі – ні!

Бо немає юридично оформленої угоди між двома високодоговірними сторонами.

Народний обранець відразу починає жити і діяти зовсім за іншими правилами, за особистим розсудом, залежно від обставин. Трапляється, що забуває свій виборчий округ, не буває в ньому місяцями, а навіть і роками. Робить свої справи. Країна його мало цікавить. І тому є немало прикладів.

Народні депутати різних рівнів і президент  країни повинні приймати закони, ухвали, які регулюють  суспільне життя. Ось тут нерідко і виявляється позиція депутата. Він оцінює, чи вигідні ці закони, рішення йому особисто або тій групі людей, інтереси якої він лобіює (представляє і відстоює). Якщо вигідні – голосує за, не вигідні – голосує проти. А де ж тут інтереси виборця? Передвиборні обіцянки – поліпшити, забезпечити і підвищити?

Звичайно, не всі депутати заслуговують такого закиду. Але, не маючи чітко зафіксованих зобов'язань, юридичної відповідальності, депутати діють, як заманеться.

Не ворог же собі народний обранець, коли затверджує пільги, зарплату, пенсію? Зовсім не замислюється, що всі ці величезні засоби йдуть за рахунок платників податків, з народної кишені.

Вдумаймось. Народ – працедавець, а народні депутати – наймані робітники (наймити). І що виходить? Наймити живуть в тисячі разів краще за працедавців, зневажають його. Працедавець (господар) ходить, випрошує у своїх «слуг» те, що належить йому. Чи не здається вам, що обстановку в країні пора поставити з голови на ноги?

Народ все бачить, обурюється, в його очах авторитет депутатів падає до найнижчого рівня. Депутати конфліктують між собою, навіть б'ються перед очима мільйонів глядачів, відмовляються підтвердити висловлені на референдумі пропозиції обмежити чисельність Верховної Ради України 300–ма депутатами, позбавити їх недоторканності, в правовому відношенні поставити в один ряд зі всіма громадянами країни. Ось і маємо:  народна влада виходить з–під влади народу, відокремилася від нього непереборною стіною недоторканності.

 І навіть генеральний прокурор України Васильєв в запалі щирого обурення запитував: «Скільки ж чоловік повинен убити народний депутат, щоб його можна було судити? Бо навіть правосуддя руки короткі, щоб притягати до відповідальності пересічного громадянина, сьогодні захищеного бронею народного депутата».

Ось тут і підходимо до головного. Як же зробити, щоб народ був володарем країни і свого життя? Пригадаємо повсякденну практику. Людина, влаштовуючись на роботу, підписує трудовий договір. Представники двох фірм дійшли угоди про товарну операцію – і теж підписують договір. Існують договори ринкові, міждержавні і багато інших. За старих часів існували на Київській Русі суспільні договори між народним зібранням, віче і правителями, претендентами на князівський стіл. І якщо цей князь не виправдовував довіри, йому говорили: «Йди геть! Ми виберемо іншого!»

Скажіть, за сімнадцять років в Україні народ міг комусь зі своїх обранців сказати: «Йди геть»?! Хіба не було тих, хто втрачав народну довіру? Були і є! Але до цього дня немає механізму відкликання депутатів. Тому вони й не поспішають приймати невигідний їм, але вигідний народу закон.

Давно вже витає в повітрі ідея юридичної відповідальності народних депутатів і президента перед народом за невиконані передвиборні зобов'язання.

У чому сенс такого договору? Перш за все, в його юридичній силі, що визначає взаємні зобов'язання двох сторін – народу і його обранця. У поєднанні правового поля з політичним, які дуже вже далеко відійшли один від одного. У договорі вказані не тільки конкретні пункти зобов'язань (а це обіцянки претендентів і накази народу), за виконання яких несуть відповідальність в судовому порядку майбутні депутати, парламент, президент, але й конкретні терміни виконання цих зобов'язань. Щоб не розпливчатими були обіцянки – поліпшити, забезпечити і т.д., а конкретно – до якого терміну вони повинні бути виконані. При невиконанні пункту договору суд, згідно з підписаною юридичною угодою, виносить ухвалу про позбавлення мандата депутата, поста президента або про розпуск парламенту.

Такий договір пропонується упровадити на всіх рівнях виборчої системи – від сільських, міських, районних, обласних органів влади до найвищого законодавчого органу держави – Верховної Ради і гаранта Конституції – президента України. Встановлюючи терміни виконання, народ може їх контролювати, заслуховувати звіт свого обранця. І якщо він не виправдав довіри, суд скаже йому: «Йди геть!»

Є в проекті такого договору немало того, що доповнює і покращує статті Конституції України, інших законодавчих актів. У кожному пункті договору інтереси народу і країни на першому плані і є обмеженням можливостей обранця народу спекулювати його довірою, діяти від його імені в особистих цілях.

Чимало виборців розгублені  перед виборами – якому блоку, партії віддати перевагу, кому довірити владу і турботу про населення села, міста, області, країни. І Всеукраїнський Народний юридичний договір може прояснити ситуацію: якщо блок, що пропонує своїх кандидатів в депутати (або кандидат в президенти), підпише договір з виборцями, візьме на себе юридичну відповідальність за його реалізацію, значить, він не одурює – такому блоку або партії більше довіри, і вони будуть обрані. А президент повинен підписати свій особистий договір  з виборцями.

Народ за часів усіх революцій перемагав або сприяв перемозі, але ніколи не брав владу в свої руки. Він сподівався на порядність  влади, яка дасть йому хороше життя. Історія показує, що з цього нічого доброго не вийшло. Використовуючи довіру народу, його честь і волю, влада зневажала його. Підтвердження цього сьогоднішнє життя. Із запровадженням юридичної відповідальності влади народ зберігає у своїх руках важелі контролю над цією владою юридично оформленим єдиним Всеукраїнським народним договором. Договір стає законом і те, що сказав народ, неухильно потрібно виконувати. Це і є справжня демократія! І ось тоді не потрібні будуть протистояння депутатів, їх поділ на лівих і правих, опозицію і більшість. Відчуваючи колективну відповідальність, парламент у повному складі працюватиме на народ, країну, а не на окремих депутатів, їхніх родичів, оскільки суд може припинити діяльність ВР згідно з угодою.

Кажуть, що на заході немає подібних парламентських договорів. Але там відпрацьована система відповідальності парламентарія за свою поведінку. Той, хто прокрався, помічений в корупції тощо, негайно складає свої повноваження, не чекаючи прокурорського нагляду. У нас же депутати грудьми стають на захист своїх кримінальних колег. Тут діє проста логіка: сьогодні я видав тебе, завтра видадуть мене. Створюється своєрідна кругова порука, яку народ розцінює як аналогію взаємної зв'язки у певних кримінальних групах. Звичайно, така аналогія не завжди правомірна, але у народу своя думка. Підписання договору як юридичного документа з конкретними формулюваннями зобов'язань кандидатів у народні депутати і в президенти може обмежити  багатьох претендентів на владу, пожити за рахунок народу, забезпечити себе і свою родину довічними благами, утекти від правосуддя. А таких претендентів з кожною виборчою компанією дедалі більшає.

Як вчить історія, будь–яка влада, хоч тричі зветься народною, якщо вона не контролюється народом і йому непідвладна – стає у більшості випадків антинародною. Ось це ми і маємо зараз в Україні. Вибравши без юридичної відповідальності депутатів, ми наступимо на ті ж граблі вшосте. Вони знову житимуть добре, а ми знову ходитимемо і проситимемо те, що нам належить. Думай, народе, думай!

 

І.КОРБАЧ,
ветеран Великої Вітчизняної війни, член національної Спілки журналістів України,
Л.ІГРУНОВ,
ветеран праці


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика