ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ЛАГІДНИЙ УБИВЦЯ

Тридцятирічний Андрій навіть гадки не мав, чим обернеться його згода пройти обстеження разом із вагітною дружиною. Добре, хоч лікарка досвідчена – здогадалася не видавати результати аналізів у присутності Наталі. Вже минуло кілька тижнів, а чоловік ще й досі не оговтався – звідки в нього хронічний гепатит В, і як із цим жити далі? В Інтернеті прочитав, що таким хворим відміряно років 15–20 у кращому разі. Через три місяці має народитися довгожданий первісток, та чи буде він здоровим? Що скаже дружина, коли дізнається про його хворобу?..

Парадоксально, але такі небезпечні хвороби, як вірусний гепатит В і С, часто виявляють акушери–гінекологи, які просять пройти обстеження майбутніх батьків.

– Повноцінна діагностика в наш час коштує недешево, тож погоджуються на це далеко не всі майбутні татусі, – розповідає Оксана П., акушер–гінеколог столичного пологового будинку, яка консультувала Наталю. – Останнім часом пройшли обстеження понад тридцять родин, і хоч як прикро, але у трьох чоловіків було виявлено хронічний гепатит В. Можна лише уявити, скільки людей навіть не підозрюють, що в організм потрапила міна уповільненої дії. Найгірше те, що ми не можемо навіть підказати, куди звернутися, де можна пройти всю діагностику та лікування, адже терапія відмовляється від таких пацієнтів, а чи є у нас спеціалізовані гепатоцентри – я навіть не знаю.

Про те, що вірусні гепатити В і С надзвичайно небезпечні, бо досить швидко переходять у хронічну форму і відчутно скорочують життя хворого, якщо адекватно його не лікувати, відомо не перший рік, але наше медичне відомство уперто робить вигляд, що нас це не стосується. Уже Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) б'є на сполох – на планеті за різними підрахунками налічується близько мільярда людей, інфікованих вірусними гепатитами. На думку експертів, від гепатиту С, який за підступність називають лагідним убивцею, померло вже більше людей, ніж від СНІДу. Найбільше жертв було й є передусім у тих країнах, де низький рівень доходів. Медична статистика у нас «сором'язливо» замовчує цю тему. Пошук на офіційному сайті Міністерства охорони здоров'я і Державної санітарно–епідеміологічної служби необхідних даних не дає. Якщо вірити оперативній інформації, то найбільшою проблемою України є грип та гострі респіраторні інфекції, які постійно моніторять у десяти містах і щотижня поширюють ці дані. Можна також знайти інформацію про захворюваність на ВІЛ/СНІД, туберкульоз, дифтерію, ботулізм та отруєння грибами. Приміром, про дифтерію повідомляють, що торік було зафіксовано 66 випадків, а цього року – 34.

Водночас фахівці стверджують, що кількість хворих на гепатит С в Україні зростає мінімум на дві тисячі щороку, однак цей процес чомусь не відстежують. Чиновники зазвичай посилаються на те, що необізнані люди плутають типи гепатитів і навіть гепатит А, який відносно легко лікується, відносять до смертельно небезпечних. За даними, які поширює МОЗ, по медичну допомогу під час спалаху гепатиту А в Києві два роки тому звернулося понад 500 осіб, 140 з них госпіталізували до стаціонарів. Більшості пацієнтів було поставлено діагноз – гепатит А, однак у 25 хворих було виявлено гепатит В, у восьми хворих – гепатит С. До кінця не розібралися з діагнозом 34 осіб, котрим записали у медичну картку – «хронічний гепатит», ще чотирьом сказали, що «етіологія не встановлена», а решта 80 обстежень так і не були завершені. І хоча діагностика підтвердила присутність не одного, а кількох видів вірусного гепатиту, в офіційну статистику все це було занесено як спалах гепатиту А.

Спалах гепатиту тоді зачепив здебільшого молодь віком до 35 років. Звісно, ніхто з хворих і гадки не мав про виявлені в них хвороби, і якби не збіг обставин, то не  скоро про це і дізналися б. Лише один цей випадок свідчить: у нашій країні вірусні гепатити В і С, на жаль, не так рідко зустрічаються, як нас намагаються переконати. Останнім часом повідомляється про спалахи гепатиту А у тих районах, які влітку потерпіли від підтоплення. Але хто знає, чи не ховаються на папері за гепатитом А набагато небезпечніші віруси?

– Гепатит А, так само, як і гепатит E, передається через забруднений посуд, воду, руки, але зазвичай вони закінчуються повним одужанням, – пояснює Анатолій Печінка, професор, завідувач кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.Богомольця. – Стократ небезпечніші ті вірусні гепатити, які передаються через кров, препарати крові і все, що з цим пов'язано – це гепатити В і С, які рано чи пізно переходять у цироз або цироз–рак печінки.

– Про рак усі знають, що він несе неймовірні страждання, а про цироз відомо набагато менше.

– З цирозом печінки ситуація приблизно така сама, що й з онкопатологією, різниця лише в тому, що попервах біль не відчувається.

Слід розуміти різницю між гепатитом В і гепатитом С. Захворюваність на гепатит В у Західній Європі становить приблизно 1–2% , але є регіони, переважно у південно–східній Азії, де рівень ураження населення сягає від 30 до 50%.

– Тобто це соціальна хвороба, про яку соромно або недоречно говорити у вишуканому європейському товаристві?

– Безперечно. У багатьох країнах, що розвиваються, проводяться певні заходи, які все таки зменшують рівень захворюваності. На превеликий жаль, у нашій країні не існує реальної статистики, а отже, і нема програми боротьби з цією небезпекою. У нас офіційно реєструються лише гострі гепатити, а до хронічних записують решту. В одну велику «купу» звалені токсичні й алкогольні, метаболічні, медикаментозні і вірусні. Відомо, що гострий гепатит В хронізується, тобто переходить у хронічну форму, приблизно у 15–20%. Але ж за такої статистики ніхто не може сказати, скільки є насправді хронічних хворих на гепатит В і скільки чого потрібно для лікування цих людей.

Гепатит С небезпечний передусім тим, що його у гострій формі практично ніхто не бачить – він протікає приховано, безсимптомно і відразу хронізується. Тому дуже часто це захворювання виявляється на стадії цирозу печінки, коли вже неможливо врятувати пацієнта. У цьому й є найбільша біда. Вихід лише один – масовий скринінг, обстеження, яке допоможе виявити хворобу на ранніх стадіях.

– Де лікують вірусні гепатити в Україні і чи лікують взагалі?

– На жаль, власне системи лікування у нас досі немає, незважаючи на те, що європейське бюро ВООЗ визнало вірусні гепатити з парентеральним шляхом передавання (через кров) як світову проблему, яку належить вирішувати негайно.

– Кажуть, один із симптомів хронічного гепатиту – хронічна втома. Не слід її списувати лише на роботу, можливо, до цього стану призвела хвороба? А з чого почати обстеження? Куди йти?

– У Києві, певно, можна знайти таку лікарню, якщо пощастить. Але поза межами міст–мільйонників цю проблему вирішити важко – у нас немає системи закладів, де б діагностували та лікували вірусні гепатити. Ми забуваємо, що левова частка нашого населення проживає не в столиці і не в обласних центрах, а там, де немає жодної можливості для такої діагностики і лікування.

– Зазвичай наголошується, що вірусні гепатити передаються через кров, але ж вони передаються і статевим шляхом? Наші донжуани навіть і не здогадуються, що водночас із задоволенням вони легко можуть дістати ще й вірусний гепатит.

– Це так. До того ж, він легко передається через ін'єкції, тому більшість наркоманів уражені вірусом гепатиту В або С, є й такі, що мають обидва віруси.

Інфекціоністи накопичили чимало інформації про вірусні гепатити, мають вони і досвід діагностики та лікування цих небезпечних хвороб, але все це в рамках окремих клінік. Сьогодні пацієнти не знають, де їм шукати допомоги, адже системи гепатологічних центрів, як, приміром, у сусідній Росії, у нас нема. І до переліку небезпечних хвороб, які перебувають під контролем держави та включені до державних програм, ні гепатит В, ні гепатит С не віднесені.

Навіть у багатомільйонному Києві сьогодні не знайдеш сучасного гепатоцентру, хоча про його створення говорили давно і багато, а особливо напередодні чергових виборів. Столичні чиновники поховали цю ідею три роки тому, коли закрили (начебто на реконструкцію) інфекційне відділення Центральної міської клінічної лікарні, на якому базувалася кафедра інфекційних хвороб НМУ. На папері це було легко зробити, а куди подіти тяжкохворих? Їх вирішили відправити у міський центр для хворих на ВІЛ–СНІД, який саме тоді відкрили з величезною помпою. Обурені лікарі протестували, казали, що для таких пацієнтів потрібні особливі умови, бокси, інакше є загроза для оточення, на що чиновники відповіли: «А хіба їм уже не однаково?».

Оскільки вірусні гепатити не перебувають у центрі уваги держави і суспільства, як, скажімо, туберкульоз чи ВІЛ/СНІД, то про них намагаються зайвий раз не згадувати. Міністерство завжди може сховатися за статистикою, яка свідчить, що проблеми з хронічними вірусними гепатитами у нас просто немає.

– Незважаючи на рішення реєструвати випадки захворюваності на гепатит С, навіть у статистичному звіті по Києву ви не знайдете про це жодного слова, – коментує ситуацію Жанна Возіанова, академік Академії медичних наук України, професор Національного медичного університету імені О.Богомольця. – Наша медична статистика не витримує жодної критики, що призводить до спотворення реальної картини, ми замовчуємо проблему, замість того, щоб битися над її розв'язанням. Ще два роки тому на саміті Великої вісімки, який проходив у Санкт–Петербурзі, було зазначено: в найближче десятиліття вірусні гепатити В і С можуть перевищити кількість випадків туберкульозу і СНІДу.

Гадаю, Українська держава теж повинна відповідально ставитися до цієї проблеми. Давно вже назріла потреба ухвалити державну програму, визначитися з тим, хто, де й як буде займатися діагностикою, лікуванням і профілактикою хронічних гепатитів. Сьогодні хворих відправляють по колу – від терапевтів до гастроентерологів, потім до інфекціоністів або до вірусологів, беруться лікувати їх у терапевтичних відділеннях, але ж це неприпустимо – потрібно дотримуватися санепідрежиму! Вірусні гепатити багатоликі – їх доволі непросто виявити і діагностувати, тому слід починати зі створення сучасних діагностичних центрів при багатопрофільних лікарнях, щоб була можливість у разі необхідності підключати фахівців різного профілю. Без державної програми тут нічого не вдієш – лікування таких пацієнтів досить тривале і дороге. Курс лікування може тривати рік і навіть більше, але й надалі потрібен постійний контроль. Обстеження пацієнта краще проводити в одній і тій самій лабораторії, адже за її межами будуть використовуватися інші маркери і реактиви, так само, як і обладнання. Це може призвести до неточності, бо лікар не завжди зможе порівняти нові результати з попередніми. Така програма досить витратна, особливо коли зважити, що навіть маркери тут потрібні особливі – вони повинні виявляти не лише антитіла, а й вірусні частки. Сьогодні з цим просто біда, лабораторна справа майже зруйнована – немає ні діагностикумів, ні сучасного обладнання, ні лаборантів. А головне – немає державного підходу до проблеми, – зазначила Ж.Возіанова.

Чиновники не поділяють тривоги ні вчених, ні лікарів–практиків, вони переконані: лабораторні дослідження у нас можна пройти навіть у віддаленій районній лікарні. Правда, мовчать про те, що метод цей не просто морально застарілий, а просто–таки анахронізм, оскільки те, що годилося тридцять років тому, сьогодні є малоінформативним, не дозволяє виявити хворобу і призначити адекватне лікування. Держава, як завжди, шукає, на чому б зекономити. Очевидно, рух почнеться лише тоді, коли хронічні гепатити вже не можна буде сховати за якимись іншими недугами. Думається, чекати цього недовго – вже сьогодні у кожного четвертого донора виявляють гепатит В або гепатит С. Шукають, на чому б зекономити і пацієнти – бо ефективне лікування, за словами лікарів, може коштувати від 15 до 25 тисяч гривень на місяць. Кому це не по кишені – звертаються до нетрадиційної медицини, досить часто потрапляючи до рук шарлатанів.

Тим часом досить великий відсоток хронічних гепатитів виявлено у молодих громадян, а отже, ця хвороба перетворюється на загрозу національним інтересам України. Не можу забути слова хірурга–онколога, який провів вдалу операцію маленькому пацієнтові, але згодом той пішов із життя, бо разом із донорською кров'ю дістав вірус гепатиту С: «Держава повинна визначитися, що їй вигідніше будувати – діагностичні центри з гепатоцентрами чи крематорії з колумбаріями…».

 

Ольга СКРИПНИК


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика