ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ЛИКИ ЛЮБОВІ

У сучасному житті спостерігається безпрецедентний наступ на інститут шлюбу. Сім'я як універсальний осередок для забезпечення продуктивної життєдіяльності чоловіка і жінки поступово розкладається, дедалі частіше не впорується зі своїми функціями. Спотворене сприйняття сумісного життя батьків деформує психіку дітей, які потім найчастіше повторюють сумний сімейний сюжет...

У зв'язку з цим не зашкодило б звернутися до досвіду побудови сім'ї видатними особистостями – він, безперечно, може знадобитися сучасникам, дезорієнтованим у системі цінностей. Окрім того, їхнє ставлення до шлюбних уз значною мірою формує сприйняття союзу чоловіка і жінки в масовій свідомості: орієнтири, виставлені лідерами, часто стають стереотипами.

Сімейне життя відомих людей було вкрай неоднозначним, а справжнє щастя в парах торкнулося дуже небагатьох. Можна навіть спробувати створити умовну шкалу стосунків у парах – від життя на полюсі холоду до вічного ширяння в хмарах поодиноких великих союзів, які перетворилися в масовій свідомості на символи кохання. Інтимний світ цих людей нагадає: попри фантастичні досягнення цивілізації, ані космічні кораблі, ані унікальні мікроскопічні прилади не наблизили чоловіка і жінку до розуміння глибинних причин щастя, а останні кілька тисяч років людина все з тією ж приголомшливою, непояснимою впертістю не бажає навчатися кохання.

ВАМПІРИЧНІ ЕГОЦЕНТРИСТИ

Це, мабуть, найчисленніша група представників породи геніїв; для них шлюб або мав формальне значення, або не мав жодного значення. Вони до такої міри переймалися собою і своїми містичними цілями, що решта людей були тільки будівельним матеріалом, весь світ мав крутитися навколо них, долучаючись до їхнього світорозуміння. Але доля залишила їх за межами сімейного раю, бо насправді неможливо уникнути неминучих наслідків своїх власних дій. Маніакально одержимі герої не особливо прагнули сімейної благодаті, переважно виступаючи руйнівниками стосунків між статями. Александр Македонський, Юлій Цезар, Огюст Роден, Олександр Блок, Гі де Мопассан, Джордж Байрон, Максим Горький, Генріх Шліман, Альбер Камю, Айседора Дункан, Коко Шанель, Марина Цвєтаєва – от невеличкий перелік егоцентричних осіб, які поблажливо ставилися до шлюбу. У цій когорті і безнадійні одинаки, які не створили сім'ї: Леонардо да Вінчі, Альберт Ейнштейн, Вінсент ван Гог, Фрідріх Ніцше, Ісаак Ньютон, Олена Блаватська, Альфред Нобель. А також відверті руйнівники і вбивці, як цар Іван Грозний, Йосип Сталін, Адольф Гітлер.

Делікатний Карл Юнг стверджував, що «саме міцність зв'язку з батьками несвідомо впливає на вибір чоловіка або дружини – або позитивно, або негативно». У чоловіків шлюбна анемія прямо пов'язана з відсутністю або деформацією образу батька, у жінок – із рішучим відкиданням або неусвідомленим копіюванням образу матері. Психологічні складнощі зі сприйняттям образу батька як хорошого сім'янина і нездатність відшукати в оточенні гідну заміну як орієнтир для моделювання поведінки в парі не дозволили створити щасливу сім'ю більшості з вищезгаданих персон. Безмежно люблячи матерів, Олена Блаватська не бажала зіграти мученицьку роль однієї з них, а Айседора Дункан, навпаки, обрала для себе материнську безшлюбну модель.

Типовою ілюстрацією прихованого впливу батьків може слугувати життя Гі де Мопассана, який, так само, як і його уражені нервовими хворобами та пороками батьки, не зумів створити сімейного затишку, не зумів навчитися кохання, хоча на диво спритно маніпулював пристрастю. Передчуваючи смертну агонію, що її розтягнув у часі зашморг божевілля, символ безстидства свого століття вигукнув, що ніколи не кохав. Потворні стосунки батьків Мопассана, чвари, які відбувалися на очах у хлопчика, найбезпосереднішим чином позначилися на його долі. Але ще більше, ніж сімейні розлади, на маленького Мопассана вплинула поведінкова модель батька – шаленого й нетерплячого джигуна, котрий майже не приховував своїх прагнень насолодити бурхливу плоть. Розриваючись між батьком і матір'ю, Гі не зміг відкинути батька; він тихо й покірно прийняв для себе його формулу ставлення до жінки, тоді як від матері всотав ранню любов до емоційно насиченої літератури. Після розлучення батьків 11–річний хлопчик «залишився жити з матір'ю, сильною й вольовою жінкою«. Люблячи матір, він не зумів узяти за орієнтир її ставлення до шлюбу, бо й інші близькі до сім'ї люди доклали руку до того, щоб остаточно забруднити сценарій його життя.

В одних чоловіків «зациклення» стається на платонічному коханні, як в Івана Тургенєва або раннього Олександра Блока, а в інших – на сексуальній пристрасті, як у Гі де Мопассана, Цезаря, ван Гога. Але обидві форми сприйняття жінки рівновіддалені від кохання. Розщеплення особистості добре простежується у Фрідріха Ніцше, який міг визнавати або платонічне кохання, або бордель.

АЛЬТЕРНАТИВНІ СОЮЗИ

Карл Маркс, Зигмунд Фрейд, Бернард Шоу, Лев Толстой, Володимир Ленін із їхнім відстороненим ставленням до сім'ї могли б скласти групу маргіналів, у якій стосунки між статями віддалені від кохання, як галактики, що не відають одна про одну. Трохи зближені – шукачі, котрі все ж знаходили свої «половинки», навчилися любити. До цієї групи можна було б зарахувати тих, хто пройшов через випробування невдалим шлюбом. Це Еріх Фромм, який розлучився зі своєю першою дружиною, славетним психоаналітиком Карен Хорні. Джек Лондон, який поставив крапку на стосунках із занадто бляклою Бесс Мадерн. Або Ріхард Вагнер, який у пориві інфантильної пристрасті одружився з акторкою Манні Планер.

Пограничний вид стосунків, не позбавлений, утім, симпатії, продемонстрували шокуючі Жан Поль Сартр і Симона де Бовуар, Дмитро Мережковський і Зінаїда Гіппіус, Сальвадор Далі і Гала. Кидаючи виклик догмам, ці пари знайшли свій, волаючий і водночас прийнятний формат стосунків. У тому числі довівши, що сімейне щастя є поділеною самосвідомістю, хай і дивним, але переконливим для двох самонавіюнням. А ще, може, єдиним способом уникнути безнадійного, убивчого животіння на самоті.

Насправді діапазон впливу батьківських моделей занадто широкий, а діти здатні перекроювати свої власні моделі, якщо мають достатню волю і формують у процесі самоактуалізації позитивно–активне мислення. Прикладом тут може слугувати життя Козіми Вагнер. Очевидно, Козіма навряд чи наважилася б на позашлюбні й такі шокуючі на той час стосунки зі скандальним композитором, якби не мала прикладу своїх батьків. Той факт, що Козіма була позашлюбною дитиною монументально відомих композитора Ференца Ліста і письменниці Марі д'Агу, які керувалися виключно власними правилами, ніби відкривав можливості пливти проти течії, діяти всупереч суспільним уявленням про мораль. Почати стосунки з одруженим чоловіком у статусі заміжньої світської жінки, та ще й маючи дітей від чоловіка, визнаного у світському товаристві та в музичному світі, – для такого резонансного вчинку необхідна не лише воля, а й певне зневажання догм. Саме модель стосунків батьків наділила її тією оглушливою внутрішньою свободою, на яку здатні лише поодинокі відважні особистості із завищеною самооцінкою. А подальший захист сімейних цінностей у житті з Вагнером, вочевидь, уже є доопрацьованою формулою щастя, результатом осмислення значення сім'ї для себе самої і для звучності імені занадто суперечливого чоловіка.

ГЕН КОХАННЯ І ШЛЮБИ–МІСІЇ

Нарешті, третю, найменш чисельну групу, становлять люди, яким пощастило зазнати щастя кохання. Найуспішнішими виявилися ті пари, котрі зуміли сформувати спільну місію, єдину для двох мету, що має вищий смисл. Такі пари ніби володіли об'єднаною аурою, невидимою захисною плівкою від мирських лих. Зосередженість узагалі робить людей немислимо сильними, побільшуючи їхні можливості вдесятеро, коли ж ідеться про зосереджені пари – вони набувають незламності й привабливості гірських вершин. Як далекі засніжені піки, вони сяють для всіх, підбадьорюють багатьох, але занадто високі й потужні, аби їм могли заподіяти зло. До таких рідкісних символів сімейного щастя можна зарахувати Миколу й Олену Реріхів, Альберта Швейцера і Єлену Бреслау, Віла й Аріель Дюрант, П'єра Кюрі й Марію Склодовську–Кюрі. Значною мірою близькі до цього типу Андрій Сахаров і Олена Боннер, Михайло та Раїса Горбачови.

Слід сказати, що гігантська сила батьківських моделей проглядає в усіх сім'ях, де панував дух місії. Мотивовані, зосереджені, самодостатні та впевнені в собі особистості вміли будувати правильні стосунки між статями. Ніщо так не формувало ставлення до сім'ї у Миколи й Олени Реріхів, Сенеки–молодшого і Пауліни, П'єра Кюрі і Марії Склодовської, Альберта Швейцера і Єлени Бреслау, Артура Конан Дойля і Джин Леккі, Михайла і Раїси Горбачових, як міцні, відповідальні й серйозні зв'язки їхніх батьків. Традиція роду інколи відіграє роль непробивної стіни, скелі, монументального сфінкса, що велично зводиться над свідомістю. Можна згадати про непорушність традицій у житті «батька індійської нації« Махатми Ганді. Його уявлення про мораль і поведінку сім'янина формувалися передусім під впливом традиційного благочестя батьків, які становили собою еталон непогрішності у сімейному житті. Ще одним прикладом впливу виховання можна вважати лицарські установки Артура Конан Дойля, прищеплені йому в дитинстві матір'ю; благоговійно–чуйне і підкреслено шанобливе ставлення до жінки він зберіг на все життя.

Але є й інші випадки – самостійна корекція сценарію, написаного бездушними батьками. Найколоритнішим прикладом може слугувати співачка Галина Вишневська. Втім, як і в Жана Поля Сартра або Софі Лорен, тут не обійшлося без допомоги бабусь та дідусів.

СТРАТЕГІЧНІ ПРИНЦИПИ

По–перше, більшість людей, котрі прожили у шлюбі щасливе життя, розглядали його укладання як одну з серйозних життєвих справ, може – навіть як найважливіше рішення свого життя. Щаслива спілка у них «програмувавалася» задовго до її створення і навіть задовго до самої зустрічі з обраницею чи обранцем. В основі психологічної зрілості лежить розуміння своєї стратегічної мети в житті й усвідомлення мети потенційного партнера. Створення щасливої сім'ї розглядалося як праця, до якої шукачі були готові.

По–друге, неодмінне переважання духовного начала над іншими сферами є необхідною умовою створення щасливого союзу. Духовна близькість і духовне єднання – непохитна сила, яка дозволяє парам пережити найбільш непередбачувані випробування і пройти через будь–які удари долі. «Ти – це я», – багатозначно казав Андрій Сахаров Олені Боннер. Верхнім поверхом духовності є спільна місія – формула сімейного щастя та гармонії.

По–третє, захист сімейної атмосфери від проникнення чужої енергетики завжди вважався одним із найважливіших принципів охорони внутрішньосімейного простору. Хороша сім'я – завжди захищена сім'я, енергетичний щит був неодмінним атрибутом найкращих пар. Із невеличкого будиночка в нетрях Гімалаїв, позбавленого таких звичних зручностей, як світло і газ, Реріхам було легше регулювати свої стосунки з рештою світу. Самодостатні й духовно зосереджені, вони керували цими стосунками, і спрощений побут не завадив їхньому щастю. Такою ж самою формулою скористався й Альберт Швейцер, який вибрав для життя украй віддалене і тяжке для мешкання африканське Ламбарене. Майже в буквальному сенсі, за високими парканами, оддалік небажаних очей спостерігачів жили Ріхард і Козіма Вагнери, Артур Конан Дойль і Джин Леккі, Карло Понті і Софі Лорен. Досить закрито, майже ні з ким не спілкуючись, зосередившись на внутрішньому житті сім'ї і творчому пошуку, жили Марк і Белла Шагали. Втеча Сенеки–молодшого і Пауліни в «непроникне кільце спокою» своїх маєтків або Джека Лондона та його другої дружини Чарміан – на Гавайські острови також є запізнілим рішенням створити захисну оболонку для сім'ї. А ось «експеримент» Альбера Камю, який запросив свого друга Іва Буржуа для порятунку шлюбу з Сімоною Іє, що розповзався по швах, призвів до руйнування сімейної енергетичної оболонки. Під кінець вояжу обстановка так наелектризувалася, що досить було іскри, аби все здетонувало з гігантською вбивчою силою. Не дивно, що Ів Буржуа почав відверто проявляти сексуальний інтерес до дружини друга... Сумні результати невдалого досвіду так приголомшили письменника, що невдовзі він став відсторонено жити в компанії з двома лесбіянками...

По–четверте, здатність доповнювати одне одного в житті залишається дійовим способом взаємної психологічної допомоги, спрямованої на благо шлюбу. Союзи імператора Августа і Лівії, князя Ярослава Мудрого й Ірини можуть слугувати змістовними прикладами, коли риси державних діячів та бездоганних войовників, яких бракувало чоловікам, уміло, в різний спосіб виховували їхні дружини. Ще одним прикладом взаємодоповнення на основі кохання та зближеної духовності міг би слугувати шлюб П'єра Кюрі і Марії Склодовської. Від введення у велику науку, чого дружина нізащо не зуміла б зробити без наполегливої послідовності люблячого чоловіка, і до дійового захисту імені Кюрі після смерті вченого.

По–п'яте, здатність до духовного зростання й самодостатність особистостей – обов'язкова умова прогресування стосунків у парі. З часом кожна особистість змінюється, розвиваючись або перебуваючи в стагнації, причому друге майже завжди тотожне деградації внутрішнього світу і розлому всієї духовної сфери. Взагалі, з погляду сучасної психології, ідеальний шлюб – це вільний союз двох соціально й духовно самодостатніх людей. Прикладів розпаду внаслідок відставання одного з партнерів більш ніж достатньо. Згадаємо лише Джека Лондона, коли в його життя, на противагу аморфній і млявій Бесс Мадерн, увірвалася бурхлива, як його любиме штормове море, Чарміан Кіттредж. Так само Козіма Вагнер являла собою цілком інакший тип особи, ніж перша дружина Ріхарда Вагнера Мінна Планер. Якщо Козіма була яскравим, палаючим вогнищем, яке давало полум'ю Вагнера нову силу, – то Мінна була водою, що гасила його вогонь творчості. Самодостатність і самобутня інтелектуальна сила Сімони де Бовуар зумовили довговічність її союзу з Жаном Полем Сартром, якому, завдяки домовленості зі своєю подругою про повну свободу дій, не бракувало вродливих жінок, котрі насправді виявлялися нікудишніми співрозмовницями. Справжня любов позбавлена жалості, вона спирається на усвідомлення духовної рівності й величі особистості партнера; у справжній любові немає поклоніння, вона живиться тим унікальним соком, який складають два рівних інгредієнти, прийняті від рівновеликих Інь і Янь.

По–шосте, інтимний світ кожної чарівної сім'ї може бути як завгодно різноманітним, тільки б він завжди спирався на особисту етику подружжя. Ерос – це їхні спільні уявлення про найближчі стосунки між статями. І якщо подружжя здатне підтримувати високу емоційну напругу, ерос неодмінно втрачає елемент домінування всередині уявлень чоловіка і жінки. А роз'єднаність сексуального життя і поява «партнерів на стороні» – не що інше, як прямий наслідок від початку хибного вибору. Саме поняття сексуальної гармонії передбачає зовсім не задоволення одне одним протягом короткого періоду пристрасті, а підтримання щирого емоційного інтересу одне до одного протягом усього життя.

Врешті–решт, те, що багато людей сприймають як неусвідомлене веління серця, дивні й незбагненні пориви душі, дію глибоко захованого всередині єства інстинкту кохання, – по суті, не що інше, як вияв несвідомо нагромадженого досвіду, симбіоз узятих від батьків та оточення установок і прихований синтез побаченого, почутого, прочитаного, свідомо прийнятого розумом. На формування й розвиток гену кохання окремо взятої людини, окрім вкладеного попередніми поколіннями, батьками, оточенням, більш ніж помітний вплив чинять книжки, музика, кінофільми, стереотипи, які насаджуються в конкретному соціальному просторі, і, нарешті, власна воля. Кожен успішний союз – це насамперед плідна й кропітка праця двох, їхня здатність щодня підкидати вугілля в спільну сімейну піч.

 

Валентин БАДРАК


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика