ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ЖИВА ВОДА З НАРОДНИХ ДЖЕРЕЛ

Захоплюючі подорожі, екскурсії неповторними місцями, романтичний туризм – такий формат відпочинку несе в собі не лише екстрим, а ще й нестримне бажання пізнавати світ і довколишню його красу та поцінувати побачене через призму власного Я. Врешті–решт надає змогу торкнутися перлин тієї краси самому, насолодитися побаченим в оригіналі...

Нестримне бажання після однієї цікавої подорожі викласти враження на папері, зрештою, здійснюється цією публікацією. Та передовсім – стислий коментар щодо організації самої поїздки, в один з цікавих та унікальних куточків України, що є частиною діяльності Лубенського медіа–клубу. Побачити і детальніше вивчити культурну спадщину, неповторні реліквії козацької доби, історичного минулого, священні місця – ось основна формула цього напрямку.

А якщо вже бути відвертим, то останнім часом ми стали дедалі більш хизуватися своєю «обізнаністю» , так би мовити,  модними напрямками екскурсій: Греція, Єгипет, Туреччина, Емірати та інші заморські дива. Свою ж рідну Україну уявляємо схематично, на рівні шкільних знань. А втім, Вітчизна наша набагато цікавіша, ніж більшість її уявляє й усвідомлює.

Та й чи можливо вважати себе українцем, не зійшовши бодай одного разу на Чернечу гору в Каневі і не пропустивши через власне серце вічний «Заповіт«? Не відвідавши історичного заповідника в Умані – місті, куди щороку відбувається паломництво хасидів, не побувавши у Києво–Печерській Лаврі, Кам'янці–Подільському, Львові...

Отож, в один із спекотних днів літнього сонцестояння гурт місцевих журналістів та декількох примкнулих «попутників» на противагу тим, хто поспішав відпочивати на Південь України, вирушив у північно–західному напрямку через столицю до Музею народної архітектури та побуту України НАН України, що розташований просто неба у селі Пирогів, якому нещодавно указом Президента України присвоєно статус Національного.

Їхали до першовитоків, щоб побачити, детальніше вивчити, розпізнати і задуматись, ще і ще раз  напитися з чистого народного джерела, відчути водночас подих життя нелукавих наших предків.

Для тих, хто оминав до цього справжню перлину українства – невеличка довідка. Лише ви досягнете правого берега Дніпра у межах Києва, за вказівними знаками знаходьте напрямок на Одесу. Цією автострадою за декілька хвилин і дістанетеся Музею, минувши численну кількість недоречної дорожньої реклами на подорожніх бігбордах. Саме означення «Музей» аж занадто скромне, тому не виключена можливість його проминути, аби потім повернутися і втрапити саме туди, куди вам необхідно. А вже за невеликі гроші надивитесь такого, що ваша пам'ять все цупко триматиме досить тривалий час.

Ще за «совєтів», а точніше постановою Уряду УРСР від 6 лютого 1969 року на південній околиці Києва серед зелених дібров стародавнього і знаменитого Голосіївського лісу було засновано Державний музей народної архітектури та побуту України. Розмаїття ландшафту з розлогими долинами, байраками, ставками, давньоруськими курганами, історичними урочищами Фіалкове, Литвинове, Соловйове, старожитнім селом Пирогів, літописною річкою Вітою надало змогу на площі 147 га показати в характерному оточенні понад 300 унікальних пам'яток народного будівництва XVI–XX ст.

У фондах Музею зберігається понад 70 (!) тисяч пам'яток декоративно–ужиткового мистецтва, знарядь праці, предметів побуту. Серед них значна колекція ікон, рушників, кераміки, одна з найкращих колекцій музичних народних інструментів. В основу структури музейного комплексу покладено історико–етнографічне районування України кінця XIX – початку XX століть. Відповідно до нього створено експозиції Середня Наддніпрянщина, Полтавщина і Слобожанщина, Полісся, Поділля, Карпати та Південь України. Найтиповіші пам'ятки традиційної архітектури – хати, комори, клуні, повітки, сажі, курилки, погреби  – сформовані в садиби, обрамлені ворітьми, тинами та перелазами.

Екскурсія зорієнтована на вільний огляд комплексу, попри те вам нагадають, що фотографувати експонати в середині хати заборонено. Про це свідчить і відповідний напис на табличці, що розміщена у сінях. А за кожною садибою наглядають чепурненькі бабці – мешканки місцевого села, які зі знанням справи охоче відповідають на запитання туристів. Їхній статус багато чого вартий, тож вони це відчувають і пишаються цим.

Знаходимо й «свою» хату із с. Солониці на Лубенщині. Збентежено оглядаємо свою дорогу скарбницю: все до болю знайоме. Цей тип хат з коморою під одним дахом був колись характерним у нашому краї. Оглядаємо сіни, піч, лаву, стіл, мисник, рушники... І тут пригадую своє далеке дитинство. Саме до такої хати ми, юрбою хлопчаків–посівальників, приходили до баби Опатіїхи. Вона  кожного пригощала жменею горіхів, яблуком і п'ятаком. І обов'язково додавала: «Спасибі, дітки, що бабу поздоровили. Хай вам Бог помагає». Від усього цього віяло затишком, щедрістю і добротою. А бабині очі лагідні і добрі.

Зовні «наша» хата вже потребує ремонту, мабуть, у негоду протікає дах. Загалом при огляді будівель не полишала думка про те, що колись сюди було вкладено чималі фінансові ресурси, а нині вже багато дечого потребує значного ремонту: обвітрилось, зістарилось. Час своє бере.

Оглянули цілий каскад різноманітних вітряків, водяні млини, церковно–приходську школу, парню (тут гнули ободи на колеса), справжню кузню. Широко представлені церкви з різних регіонів України – всі діючі.

Музей у селі Пирогів – справжня знахідка для кіномитців. Лише тут є те, що нині більше ніде не зустрінеш. Народні умільці, майстри промислів на широкому майдані працюють і пропонують свої вироби чисельній армії туристів. На естраді – фольклорні та естрадні колективи, жвава торгівля у суто українському стилі. Відчуваєш себе наче у глибині історії.

Приємно вражені тим, що експонатів з Лубенщини, розміщених на території музею, представлено кількісно більше, ніж  від будь–якого іншого адміністративного району України: хата з с. Солониця (кінець XIX ст.), комора з с. Клепачі (кінець XIX поч. XX ст), саж із с. Клепачі (XX ст.) та вітряк з с. Кононівка (20–ті роки минулого ст.).

Два здоровенні вітряки, що нас зустрічали на вході до Музею, тепер проводжають, готові будь–якої миті (аби лиш зняли гальма) підставити свої крила під порив вітру і завертітися, як давним–давно колись і десь в Україні. Ми полишаємо соборне село України з почуттям того, що водночас побували у різних куточках держави. До побачення, Пирогів – зворушливий і щемний оазис справжньої України.

І наостанок про сюрприз, влаштований для всіх – у Борисполі на нас чекав народний артист України, генеральний директор Палацу «Україна», композитор і співак Микола Мозговий. Зустріч з мистцем відбулася в одному із затишних кафе, ми спілкувалися і співали, ділилися враженнями і прислухалися до слів непідробного патріота України. Микола Петрович розмовляє  вишуканою українською, принциповий у власних судженнях, з огидою відкликається на фальш, що домінує на українській естраді, зневажає халтуру... Позиції Миколи Мозгового про стан речей в шоу–бізнесі побоюються на всьому просторі музичного шоу, що в Україні. І водночас метра поважають за відкритість і талант.

Поділився артист і проблемами, що мають місце загалом у вітчизняній культурі, про далеко не зірковий стан речей у пропаганді справді української пісні, відзначивши з повагою справжніх зірок естради. Принагідно відгукнувся і про Майдан свободи. Зокрема про «Толоку». На завершення побажав  лубенським журналістам успіхів та благодаті Господньої. Ну а на прощання – «Край, мій рідний край» – пісню, що облетіла чи не весь світ – цього разу під акомпанемент Олександра Тарасенка на власному «Орфеї», з ініціативи якого і відбулася надзвичайно пізнавальна і пам'ятна поїздка. Не часто таке побачиш і почуєш. Нам довелося не лише слухати – ми співали разом.

 

Петро ПІДТОПТАНИЙ,
журналіст
Лубни–Київ


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика