ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



СМЕРТОНОСНІ «СКАРБИ»

Ними є боєприпаси часів минулої війни, а також ті, що залишилися на колишніх військових полігонах... Відпочиваючи в лісі, жителі села Березівки, що на Житомирщині, натрапили на артилерійський снаряд, який стирчав із землі. І відразу зателефонували до райвідділу міліції. Правоохоронці сповістили піротехніків головного управління МНС України в Житомирській області. Ті прибули до лісу і знешкодивши небезпечну знахідку, почали ретельно обстежувати прилеглу територію. «Урожай» вони зібрали щедрий: понад 250 боєприпасів часів Другої світової війни.

...Збираючи гриби, жителі одного із сіл Харківської області натрапили на предмети, що, за їхніми словами, «були якимись підозрілими«. Інтуїція метикуватих селян не підвела: «предмети» виявилися справжніми німецькими авіабомбами, скинутими влітку 1941 року на голови відступаючих червоноармійців.

Перелік подібних фактів можна продовжувати: піротехніки  мало не щодня виїжджають до місць знаходження боєприпасів, які є відлунням минулої війни.

Сьогодні – за інформацією експертів ООН – у землі знаходиться понад 100 мільйонів вибухонебезпечних предметів: артилерійських снарядів, мін, гранат. Найбільше їх на теренах тих країн, де свого часу точилися бойові дії. Україні в цьому плані «пощастило» чи не найбільше: в роки Другої світової війни вона стала ареною жорстоких боїв. На жаль, громадяни, натрапивши на небезпечні «скарби«, не завжди повідомляють про них правоохоронні органи чи управління МНС на місцях. Більш того, деякі спритники намагаються «експериментувати» з ними. І досить часто подібні витівки закінчуються для них досить трагічно.

Наприклад, двоє жителів Севастополя, щоб вилучити зі знайденої  авіабомби тротил,  намагалися її «розібрати«. І обидва загинули.

Трапляється, артилерійські снаряди й міни потрапляють і на пункти прийому... металобрухту!.. Зокрема, на одному з таких пунктів, що у місті Павлограді Дніпропетровської області, зварювальник намагався розрізати різаком 122-мм снаряд. Пролунав вибух, який і відібрав у нього життя.

Словом, боєприпаси часів минулої війни стали причиною смерті десятків наших співвітчизників..

Неважко здогадатися  про кількість тих боєприпасів, що й досі «ховаються» в українських чорноземах. А допоможе нам в цьому відповідна статистика, яку мені люб'язно надали в центральному управлінні інженерних військ головного управління  оперативного забезпечення  командування сил підтримки Збройних Сил України. Так ось, лише в роки незалежності військові піротехніки отримали від органів місцевого самоврядування та пересічних громадян близько 30 тисяч повідомлень про знайдені боєприпаси, а військові сапери обстежили майже 60 тисяч гектарів землі в усіх регіонах України, знищивши сотні тисяч вибухонебезпечних предметів. Цифри вражають. Але вони могли бути ще більшими. Справа у тому, що показники роботи військових саперів залежать від кількості мобільних піротехнічних груп. Чим їх більше – тим більшу площу вони і перевіряють. А кількість таких груп не є стабільною: вона час від часу змінюється. Наприклад, якщо у у 1995 році ЗС України мали 251 таку групу, то у 2003–му–77. Звісно, що й відповідні показники змінилися.

Боєприпаси часів минулої війни причаїлися  не лише в землі, а й у воді. Наприклад, у північно – західній частині Чорного моря лежать десятки кораблів, трюми яких заповнені боєприпасами. Не варто забувати і про те, що в роки війни в прибережних водах Чорного моря було виставлено чимало донних мін. Як частинами Радянської армії, так і вермахту.

...Влітку минулого року група відпочивальників із Севастополя наштовхнулася на міну. Добре, що серед них не виявилося бажаючих «дослідити» знахідку. Наслідки могли бути трагічними не лише для тих, хто її знайшов, а й для багатьох інших відпочиваючих, оскільки це була не звичайна міна, а підвищеної потужності, «начинена» 220 кілограмами тротилу і знаходилась усього за 40 метрів від берега. Лише завдяки втручанню фахівців водолазної групи аварійно-рятувальної частини спеціального призначення МНС України у місті Севастополі, які оперативно прибули на місце «нс» і знешкодили міну, трагедії не сталося. Втім, небезпеку для нас становлять не лише боєприпаси часів Другої світової війни. У нас вистачає і більш сучасних, адже за часів колишнього Союзу на теренах України дислокувалося майже мільйонне військове угруповання, яке мало на озброєнні тисячі літаків, танків, артилерійських систем і ракетних установок. Звісно, що вся ця техніка залучалася до проведення навчань. В тому числі і з бойовими стрільбами.

– В Україні було близько 100 полігонів, на яких практично не замовкала артилерійська канонада, велися бомбометання з повітря, – говорить полковник у відставці Анатолій Козенчук, який тривалий час служив у штабі Прикарпатського військового округу. – Не завжди всі бомби й снаряди спрацьовували...

Колишній Компаніївський полігон, що на Кіровоградщині, один з них: на ньому авіатори навчалися вражати наземні цілі, виконуючи і бомбометання. Зі скороченням Збройних Сил України необхідність в ньому відпала і після певних узгоджень він був переданий на баланс місцевих органів влади. Ті, прийнявши його, з часом зрозуміли, що він не додасть їм спокійного життя. Адже полігон, на який протягом десятиліть падали бомби, ніхто як слід не очистив від тих з них, що не вибухнули, а, увійшовши на кілька метрів у землю, залишилися в ньому. Не помилюсь, мабуть, коли скажу, що сьогодні в ній «спочивають» сотні, якщо не тисячі бомб різного калібру. Бо впродовж 20 днів  піротехнічні підрозділи Міністерства  з питань надзвичайних ситуацій, які обстежили лише близько 4 гектарів землі, виявили в ній 60 авіаційних бомб та близько 10 мін і снарядів. А площа його в десятки разів перевищує площу, яку обстежили сапери. Тож не важко уявити, скільки ще на ньому боєприпасів!..

Небезпеку, яку вони становлять, чудово розуміють і в міністерстві з питань надзвичайних ситуацій. Тому це відомство підготувало і видало наказ, в якому, зокрема, йшлося про очистку території полігону. В результаті його виконання лише протягом одного року було знешкоджено кілька сотень боєприпасів, в тому числі понад 200 авіабомб. Але на цьому практично роботи і завершилися, бо протягом наступних років знешкодження боєприпасів проводилося лише на прохання місцевих жителів, які випадково натрапляли на смертоносні скарби. Чому? Причина банальна – відсутність належного фінансування. Бо сил і засобів у нас достатньо. Нагадаю, що сьогодні знищенням боєприпасів займаються підрозділи двох відомств – міністерств оборони та з питань надзвичайних ситуацій.

– Територією нашої відповідальності є лише та, на якій розташовані військові частини і установи, що перебувають під юрисдикцією Міністерства оборони, – говорить начальник центрального управління інженерних військ головного управління оперативного забезпечення командування сил підтримки Збройних Сил України полковник Богдан Бондар. За інформацією Міністерства оборони України, розмінування здійснюється силами 54 позаштатних груп розмінування. Минулого року вони знищили близько 24 тисяч боєприпасів часів минулої війни на площі 486 гектарів. Загалом, починаючи з 1992 року, на теренах України лише силами саперів Збройних Сил України виявлено і знешкоджено близько 500 тисяч вибухонебезпечних предметів.

До сфери обслуговування піротехніками військового відомства входять на сьогодні десятки полігонів. Серед них вистачає і авіаційних, які й досі перебувають  під юрисдикцією МО. Воно, за словами Богдана Володимировича, хоч завтра готове відмовитись від них. Але обов'язковою умовою прийняття місцевими органами влади на свій баланс є повне їх очищення від мін і снарядів.

...Жителі Херсонщини О. Козачинський та Ю. Маряновський полюбляли збирати на колишньому авіаційному полігоні гриби. І якось випадково натрапили на авіабомбу. Та замість того, щоб негайно повідомити про неї до управління міліції чи військового комісаріату, працівники яких негайно викликали б саперів, вони вирішили її розібрати. Для чого вона їм знадобилася – важко сказати. Не зізнаються в цьому й вони самі: вибух відібрав у цих молодих людей життя. Не впевнений, що це остання жертва полігону «Херсон»: його площа становить майже 20 тисяч гектарів, а очищено лише четверту частину. Чому? Причина все та ж – дефіцит коштів на проведення відповідних робіт. Розмінування – справа надто дорога. Якщо, наприклад, для очищення вищезгаданого Компаніївського полігону, площа якого становить 320 гектарів, потрібно було – в цінах 2004 року – більше 1 мільйона гривень, то скільки потрібно для очищення «Херсону», зважаючи на ту обставину, що площа останнього перевищує площу Компаніївського полігону в 60 разів? Не варто забувати, що за час, що минув, суттєво подорожчали пально – мастильні матеріали, інші матеріально – технічні засоби, так потрібні для проведення розмінування.

Але, попри всі складнощі, які мають здебільшого фінансово – економічне забарвлення, вирішувати зазначену проблему потрібно. Самотужки. А не сподіватись на допомогу «добрих дядечок» за кордону. Свого часу, пам'ятаю, багато було розмов про міжнародну допомогу. Насамперед з боку тих країн, війська яких у 1941 – 1944 роках «визволяли» Україну від більшовиків. Але за роки незалежності жодна з колишніх «країн – визволителів» не запропонувала нам допомоги. А це значить, що ми, українці, маємо сподіватись лише на власні сили.

 

Сергій ЗЯТЬЄВ


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика