ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



НЕ ЛАЯТИСЬ, А З МИРОМ ЖИТИ

Усім нам хочеться жити–не тужити, мати лад у власному домі, у власному селі, у власній державі. Та, на жаль, нині на українських теренах накопичилася велика кількість проблем. Про них пишуть наші читачі. Вони не лише констатують факти, а й з позицій здорового глузду, давніх українських традицій пропонують своє власне бачення того, як можна стабілізувати життя, щоб нащадки наші гордилися своєю рідною землею, а не кидали заздрісних поглядів у бік своїх заможних закордонних сусідів.

КОНФЛІКТИ – З МИРОМ

У заяві Ради Київського міського відділення Всеукраїнського об'єднання ветеранів до широкої громадськості та національно свідомих громадян, надісланій Олесем Грибом, співвітчизників закликають згуртуватися з усіма волелюбними народами в оборону людських прав на вільне життя під гаслом «Свобода людині, свобода народам!«. Ми, українці, прагнемо свободи, поважаємо право всіх народів на створення власних держав і віримо, що нас підтримають чесні люди всіх національностей, для яких Україна стала рідною домівкою, проголошують автори листа.

Всі міжетнічні суперечки мають вирішуватися лише мирним шляхом без допомоги танків. Не допускаючи розпалювання міжнаціональних конфліктів і обстоюючи право державності України, наш народ, якщо буде потрібно, боронитиме незалежність, як і в часи УНР, за яку віддали свої життя тисячі безіменних борців за свободу разом з Грушевським, Винниченком, Петлюрою, Мельником, Бандерою, Петрушевичем, Коновальцем, Шухевичем і справу яких продовжили Стус, Марченко, Лук'яненко, Горині, Чорновіл, Світличний, Сверстюк, а також патріоти–шістдесятники.

 

ВОРОНИ–ЧИНОВНИКИ

Характеризуючи нинішню владу, читач Андрій Мороз з Малина (Житомирська область) для переконливості посилається на слова Д.Донцова («Дух нашої давнини»): «Роблячи з усього: з політичного служіння нації, з уряду, з парламенту, з церкви, з мови звичайний торг, задовольняючи свої особисті дрібні потреби, своєї родини, клану, влада пригнічує дух, яким одушевляється всяка суспільність, робить з національного життя  велику брехню».

Владу, пише автор, майже приватизували корумповані чиновники, які, як за Шевченком, «розбойники неситі, голодні ворони... і землею, всім даною, і сердешним людом торгують». Такий чиновник, відчуваючи безкарність, знахабнів, але сильніше відчуває небезпеку для себе в пробудженні національної свідомості, зростанні національної активності українців. Це викликає у ньому страх невідворотності кари, і страх цей небезпідставний.

А, втім, українська нація неухильно наближається до повної реалізації головної мети – побудови Національної Української Держави та встановлення справді проукраїнської влади. Влади, яка захищатиме наші національні інтереси: мовні, духовні, економічні, інформаційні та оборонні, переконаний пан Мороз.

 

ПОТРІБНИЙ НОВИЙ РУХ

«Зберігаю для онуків багато номерів вашої газети, щоб змогли відрізнити правду від кривди», – пише Богдан Кушнірик з міста Тернополя. Видання надає чимало місця нашій історії, яка настільки перенасичена трагізмом, що цьому  можна присвятити цілий номер тижневика. Стверджують, що хто не знає минулого, той не вартий майбутнього, тому про минуле знати треба, це корисна інформація, проте у газеті, на думку дописувача, слід подавати більше матеріалів про сучасне життя.

Пан Кушнірик стурбований тим, що олігархічні владоможці, які мають неукраїнську більшість у парламенті та уряді, свого часу «проштовхнули» антидемократичний і антиукраїнський Закон про вибори, яким фактично повернули шосту статтю Конституції СРСР «Вся влада партії!». Мета відома:  навічно зберегти за собою місця в парламенті і передати йому всю владу разом із правом обирати президента країни.

На жаль, тільки мрійник може припустити, продовжує автор, що, розчарувавшись в «оранжевих» і в «голубих», народ нині віддасть голоси за консерваторів чи за КУН, що було б правильно. От, наприклад, свого часу пан Тягнибок лаяв всіх і вся (що не дипломатично) і тим самим відрізав від себе, як борця за справедливість, більш як 20 мільйонів електорату. В державі, де понад третина неукраїнці і яким тут добре, нерозумно кричати застаріле: «Україна – для українців!». Краще б вже змінити цей лозунг на «Україна для тих, кому стала Батьківщиною».

Закон про вибори не дає можливості очистити парламент від недругів  українців і нашої держави. Але ми масово підемо голосувати за народний список кандидатів, якщо негайно організуємо Рух за спасіння України, який мають підтримати партійні патріотичні сили. Блок таких партій повинен від себе запропонувати народний список, який буде відомий всім осередкам Руху, який вже не розвалиться, як однойменне попереднє утворення. Лише у такий спосіб можна знайти порозуміння з боку мудрих людей сходу і заходу, півдня і півночі, переконаний дописувач.

На думку пана Кушнірика, антиукраїнські сили у нас почуваються надто вільно, вони влаштовують всілякі збіговиська, гуртуються, а ми маємо лише кілька патріотичних партій, які справді сповідують національну ідею, проте ніяк не можуть об'єднатися в ім'я священної боротьби за збереження Свободи, за українську владу і міцну державу – на жаль, поки що кожен сам по собі.

А народ не йде масово в українські партії через те, що свого часу більшовицька КПРС зробила  все, аби наше покоління не довіряло жодній політичній силі. Вони знівечили визвольний рух, коли кинули сотні тисяч головорізів знищувати радянських людей під прапорами начебто бандерівців,  маючи у цьому величезний досвід. Й досі багато хто вірить, що то були саме бандерівці – справжні захисники народу, а не звичайні бандити.

Пан Кушнірик вважає, що новим Законом про вибори маємо відсунути від влади тих, хто цього не гідний, і зробити це мирним, законним і демократичним шляхом. За кращу долю треба боротися.

 

ДИКТОР ВІД БОГА

Душевним теплом про колегу сповнений лист Олександра Драгана,  редактора газети «Слово Боже – УПЦ» з села Флорине (Бершадський район, Вінницька область). Пан Драган розповідає про колишнього диктора Вінницького обласного радіо Віталія Григор'єва, якого вже нема серед нас і з яким наш колега був особисто  знайомий та зберіг у  пам'яті образ цієї неординарної людини–легенди, дикторським мистецтвом якої він був  зачарований у 80 – 90 –х роках минулого століття.

Перша зустріч із Віталієм Тимофійовичем відбулася 20 років тому, коли пан Олександр співпрацював з обласним  радіо, надсилаючи поштою свої матеріали. Майже щодня о 18 годині 10 хвилин пан Драган чув дикторське слово Віталія Григор'єва, який ніс до слухачів випуски останніх новин. Вже будучи на заслуженому відпочинку, він ще деякий час працював на радіо. А далі, як розповідав Віталій Тимофійович, він «кинувся» у політику, почав відвідувати політичні заходи у Києві та Вінниці, одна з політичних баталій завершилась для нього зламаною рукою.

Буваючи у відрядженні в обласному центрі, Олександр Драган зустрічався з Віталієм Григор'євим і той давав йому уроки дикторського мистецтва, тобто сценічного мовлення. Після занять Віталій Тимофійович розповідав про своє цікаве життя. У 50–60–х роках у Вінниці взимку йому доводилося часто дістававатися до роботи по льоду по льоду Південного Бугу, оскільки радіо розпочинало мовлення о 6 годині 15 хвилин, а на цей час міст було розведено з ночі.  Траплялось і таке, що він провалювався крізь кригу. І все ж таки у такому стані, мокрим, аби зігрітись, біг на радіо...

.

ЧАРУЄ СВОЇМ СПІВОМ

Василь Семенюк з Києва, постійний читач газети, як він називає себе, пенсіонер при роботі, із захопленням розповідає про чудового, але, на жаль, маловідомого виконавця пісень Г. Шандрівського. Його записи потрапили до автора листа  ще на початку 70–х років минулого століття, які той нещодавно переписав на компакт–диск. І хоч відтворення голосу артиста не вельми якісне, проте дає багату інформацію про цього неординарного артиста, який зачаровує високою майстерністю.

Шандрівський виконує твори українського народного мелосу (наприклад, відому народну пісню «Гречаники», релігійні твори («У Віфлеємі...») тощо, а також твори англійською мовою. Тому автор припускає,  що цей співак – один із українських емігрантів  кінця XIX – початку XX століття. Діапазон голосу Шандрівського слід вважати значно нижчим, аніж бас, його ще називають бас–профундо.

Василь Семенюк пропонує провести розшук відомостей про життя і творчість Г.Шандрівського та повідати у газеті народові про співака. Оскільки йдеться про музичну творчість, то, на думку автора, ще ліпше було б створити передачу на радіо чи телебаченні. Для цього В.Семенюк може передати свій диск.

ВІД РЕДАКЦІЇ. Ми вдячні шановному пану Василю за теплі слова на адресу газети і повідомляємо, що його пропозицію буде передано до розгляду в редакцію радіоканалу «Культура» і, в разі зацікавленості з боку наших колег, їм буде передано ваші координати для переговорів.

Також прохання до читачів, які  мають  інформацію про Г.Шандрівського, надіслати її до редакції нашої газети.

 

Підготував Віталій КОЛОМІЄЦЬ


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика