ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



МОВА УКРАЇНСЬКА, МОВА МАТЕРИНСЬКА...

Нині вся Польща пише вірші. Тамтешнє міністерство культури наполегливо працює над розвитком лінгвоактивності молоді, навертає юне покоління до літератури, мистецтва, бо вважає це складовими елементами національної свідомості. Тож не дивно, що патріотизм поляків є чи не еталоном у світі.

Про ситуацію у Франції – промовчу, позаяк факт захисту французької на рівні кримінального кодексу вже набив оскому під час дебатування довкола мовної теми. Краще запропоную завітати до сусідньої Росії, зокрема, до Воронезького краю, де в десяти південних районах компактно проживають українці. У воронезькій школі № 1 двічі на тиждень викладач англійської Надія Кривцова, у вишиванці, веде урок винятково… українською, позаяк 50 дітей виявили бажання вивчати мову Великого Кобзаря, Каменяра й Лесі Українки. Бажаючих перед першим вереснем було набагато більше, тож довелося провести відбір, бо поки що інших можливостей до розширення викладання материнською мовою ще не достатньо. Подібний клас має ось–ось запрацювати і в школі–інтернаті імені Михайла Шолохова в м. Богучарі, де Нобелівський лауреат, мати якого була місцевою українкою, свого часу навчався в тутешній гімназії. Крига скресає в мовному питанні й в інших місцях української діаспори – в Башкортостані, де функціонують дві українських школи, на Кубані, у деяких інших місцях.

У теперішніх ворогів росіян, грузинів, також є чим похвалитися: українська гімназія імені Михайла Грушевського, котру так полюбляють відвідувати наші президенти під час офіційних візитів, є, водночас, і постійним об'єктом висвітлення в мас–медіа.

А що ж у нас? – запитають заскочені читачі, певне, подивовані існуванням українських шкіл та класів навіть у Росії. Адже, мабуть, і нам варто попіклуватися про стан і захист материнського спадку, як це роблять, приміром, Саркозі чи екстравагантний Чавес. Бо ж хіба це нормально, коли у двох адміністративних центрах незалежної України – Донецьку та Симферополі – українських шкіл рівно стільки, скільки в автономній Башкирії? Хіба нормально, коли на Буковині понад двісті румуно–молдовських шкіл, а в усьому Криму українських разом з кримсько–татарськими – у десять разів менше?! Де таке бачено у демократичному світі, як приміром, у нас, коли мадярських шкіл в Ужгороді, Береговому, Виноградові, інших містах і селах Закарпаття більше, ніж українських у Луганську, Єнакієвому чи півмільйонному Маріуполі?! Чи ж одна українська школа імені Руданського задовольнить потреби україномовного населення понад стотисячної Ялти, або така ж одинока гімназія у самому адміністративному центрі автономії? В останньому, до речі, також доводиться вже не один рік поспіль проводити конкурс, аби відібрати сотні першачків, котрі прагнуть учитися мовою батьків.  

Натомість у кримському парламенті перманентно порушуються питання про російську мову, її захист (?!) тощо. Як свідчать мас-медіа, лідери депутатської фракції «Рух–Курултай», місцевої «Просвіти», українська та кримсько–татарська спільнота не можуть, як переважна більшість тамтешніх російськомовних, навчати своїх українських та кримсько–татарських дітей рідними мовами і позбавлені національного інформаційного забезпечення в теле– й радіо просторі, газетній справі, де на 99 відсотків панує російська. Відповідно до останнього офіційного перепису населення 2001 року українська спільнота має право на 25 відсотків, а кримсько–татарська – на 12%  шкіл рідним мовами з загальної їхньої кількості (650) на півострові. Але цього й близько немає, бо 97% – російськомовні. А в Криму ж, до слова, ще є караїми, німці, греки, громадяни інших, понад ста, національностей.

Президент Естонії Тоомас Хендрік Ільвес на запитання кореспондента Бі–Бі–Сі, чому він принципово не розмовляє російською, відповів, що це не можливо, бо означало б сприйняття 50–річної жорстокої окупації. І це говорить людина, яка досконало володіє, окрім естонської, англійською, фінською, вивчає французьку, а його бабуся по материнській лінії була… росіянкою! Тож чому ми, українці, в своїй дивній упертості так чіпляємося за малоросійський суржик, котрий був привнесений нам не лише на багнетах головорізів Алєксашки Меншикова під Батурином, а й матроснею Муравйова з маузерами та загороджувальними загонами НКВС довкола українських сіл під час Голодомору 1933–го? Де витоки дрімучої меншовартості мільйонів саме етнічних українців, котрі під час того ж таки останнього перепису задекларували, що рідною мовою для них є російська? Котрих, до речі, стало не менше, ніж за останнього радянського (1989 року) перепису і які в переважній більшості народилися й виросли в Україні й значна частина з яких навіть у Росії ніколи не була…

Дивує, з якою затятістю цього року «боролися», а подекуди й продовжують це робити й далі, з титруванням російськомовних фільмів на телеканалах та стрічок у кінотеатрах. Чого тільки не городили під час цієї знахабнілої кампанії паплюження державної мови, мовляв, упадуть доходи кінопрокатників, постраждають діти, дивлячись «Вечірню казку», тощо.  У 18 регіонах країни 36 кінотеатрів організували одноденний страйк проти… рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2007 року про необхідність дублювання, озвучення й субтитрування фільмів іноземного виробництва державною мовою. І нікому в голову з так званих протестувальників не прийшло, що рішення цього Суду не обговорюються, а лише виконуються! І це за тієї ситуації, що доходи кіно установ нині, навпаки, зросли, й на телебаченні Армагедону не сталося… Але чи можете уявити собі подібні ситуації бодай в Росії Путіна, дружина якого навіть одного разу сказала, що там, де є російська мова, там і є російська територія? Чи – за нинішнього їхнього президента, котрий, певен, лише б за якийсь натяк на звуження застосування російської в побуті одразу б задіяв оту 58–у армію для проведення спецоперації «по принужденію». А у дружній йому Франції, за її нинішніми законами на захист державної мови, усі 36 власників кінотеатрів уже б сьорбали баланду на нарах чи бодай сплатили захмарні грошові штрафи за наругу над національним символом, якою є для кожного француза мова Вольтера, Дюма, Бальзака, Гюго чи де Голля.

То чому ж у нас таке ставлення до мови Кобзаря й Лесі Українки? Хто дав право глумитися й зневажати мову 50–мільйонної нації, що дала світові не лише Нестора–Літописця, Сковороду, а й Ціолковського, Кибальчича, Пулюя, Сікорського, Корольова, Люльку, Глушкова та чимало інших геніїв? Де таке бачено, щоб нація Володимира Мономаха, Юрія Дрогобицького чи Потебні питалася у когось дозволу, щоб крутити дітям мультики рідною мовою? Чому люди, котрі прибули до Таврії після Другої світової війни, виселивши мусульман та німців–лютеран, диктують  мовну й інформаційну політику, ставлять палиці в колеса у розвитку книгодрукування, нашій знаменитій пісенній й танцювальній творчості, блюзнірськи називаючи наш національний спадок «шароварщиною»?

Поїдьте до Грузії й перше, що почуєте, – горді слова за власну пісенну спадщину: 18 травня 2001 року ЮНЕСКО визнала грузинську пісню унікальним поліфонічним явищем, неповторним у цілому світі. А те, що наша мова «калинова», й відтак її, теж наче б, знаменита пісенна творчість ще на початку минулого століття була визнана за мелодійністю й звучанням, разом з італійською, кращою на планеті, не грає аж надто великої ролі в середині самої країни, що подарувала світові таке ж унікальне явище.

Й подібне самоприниження у нас не лише в геополітичних масштабах, а й на провінційно–хуторянському рівні. Кілька років поспіль, приміром, бореться на Херсонщині Анатолій Лисак за українську мову в навчальних і культурних закладах Нової Каховки, але навіть судові позови не допомагають встановити  справедливий етнобаланс у мовному питанні. І це при тому, наголошує він, що з 75,3 тисячі мешканців міста, за останнім переписом, українці становлять 55,6 тисяч, а росіяни – всього 17,6 тисячі. Рідною ж українську назвали 60,6 тисячі мешканців Нової Каховки, а російську – 13,5 тисячі росіян і 12,3 тисячі українців. Із 689 білорусів міста 99 задекларували українську як рідну мову, а свою – 119. Загалом факт: 817 етнічних росіян ствердили, що їхньою рідною є українська! 20 молдаван із 118 заявили те саме, 19 вірменів (із 229) , 18 болгар (всього – 116), 11 татар (115), 11 циган (20), 4 греки (45). Але в школах, коледжах, дитсадках, бібліотеках, стверджує пан Лисак, важко пробивається українська на власній землі.

Але й під носом у наших міністерств, що опікуються освітою, культурою й етнопроблемами, а ще – військовими навчальними закладами, чимало фактів для роздумів, відтак – дій. Адже не секрет, що контингент молоді, який приїжджає до столиці й інших міст, де в основному й сконцентровані вищі навчальні заклади та вогнища культури, зросійщується, хоча у своїх селах, райцентрах, маленьких містечках завжди послуговувалися винятково «мелодійною й калиновою». Особливо це стосується вищих військових закладів, де батьки–командири фактично ставлять курсантів у такі умови, що хлопці одразу засвоюють «камандірський язик»…

Останні Олімпійські ігри показали, що й у спортсменів малоросійський суржик – це головний засіб спілкування не лише з тренерами, а й пресою й громадськістю, яка так тепло вітала своїх одноплеменців за успішний виступ у Пекіні.   

Де ж межа нашим мовним поневірянням? Коли ж, нарешті, ми зрозуміємо, що існування рідної мови – це головна умова існування нації? Що йдучи до Європи, треба сприймати належним чином і тамтешні закони й норми, і, в першу чергу, щодо поваги до власного народу та його атрибутів і складових, що й засвідчують найперше існування того чи іншого етносу. Мова в цьому відношенні чи не найголовніший аргумент і тест на цивілізаційну гідність. Тож чи не час красиві декларації про власне прагнення до світових цінностей перетворити на щоденну практику за європейськими стандартами?

І почати цей шлях на Захід саме з рідної мови.

 

Юрій БРЯЗГУНОВ


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика