ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



СЕРП І МОЛОТ - СМЕРТЬ І ГОЛОД

У грудні 2007 року ветерани столиці за підтримки Київської міської Ради та КМДА отримали дорогоцінний подарунок Палац ветеранів (приміщення колишнього кінотеатру «Салют»). До цього ветерани гуртувалися не в найкращих умовах. Нове приміщення має актовий зал на 220 місць, великий та малий конференц-зали, медичний кабінет, бібліотеку, службові кімнати, буфет.

Так склалося, особливо в перші роки незалежності, що під словом «ветеран» розумілися виключно ветерани-будівничі соціалізму та учасники Другої світової війни - «захисники соціалістичної батьківщини», які йшли у бій «за Родіну, за Сталіна» та підіймали червоний прапор над рейхстагом, а як треба, готових сьогодні повторити величний подвиг – підняти прапор Перемоги і над Білим Домом. Для цього вистачить небагато – лише… Третьої світової війни.

 Минули часи, змінилися система цінностей, наше суспільство. Україна встала з колін. На зміну деспотії комуністичної партії прийшла демократія і верховенство права. Поряд з прокомуністичною ветеранською організацією виникло Всеукраїнське об'єднання ветеранів (ВОВ), скероване не в минуле, а в майбутнє України. На прапорі цієї організації зображено потиск двох рук на тлі плуга і меча, встромленого в землю. Це символ миру і примирення протилежних сил задля розбудови незалежної  України.

 Здавалося б, що заважає обом ветеранським організаціям подати одна одній руку? Що ж не можуть поділити ветерани протилежної організації? Прах Сталіна? Геноцид українського народу? Невже для них вимерлий край, злиденні старі та діти - це лише «бандеровская пропаганда»? Та полишимо кожному своє, адже нам жити в одній державі і за її законами.

Але час іде. Час працює на незалежну Українську Державу. До нашої організації приходять ветерани бойових дій, які сприйняли відновлення незалежності і готові співпрацювати з нами задля захисту екології Києва, збереження його історичного середовища та архітектурних цінностей. Саме цим проблемам присвячено низку заходів, організованих Київським міським відділенням ВОВ у Палаці ветеранів, куди ідуть стурбовані мешканці Києва з усіх районів міста, небайдужі до столичних проблем.

З приходом до Палацу ветеранів національно-державницького спрямування у керівництва нашої організації почали виникати неприємні проблеми. На прохання вшанувати Указ Президента про надання звання Героя України генералу Української Повстанської Армії Роману Шухевичу і повісити його портрет разом з текстом Указу на стіні Палацу, рясно прикрашеного портретами сталінських маршалів і генералів, директор Палацу Геннадій Глєбов та його заступник Віталій Логвиненко категорично відмовляються, оскільки не можуть гарантувати його збереження.

Щоб якось зарадити справі і не допустити присутності портрета Р. Шухевича, дирекція Палацу розпорядилася познімати всі генеральські портрети, а на їх місце повісити репродукції художніх картин. Через це настала черга вже дирекції отримати звання «бандерівців» з боку розгніваних червоних ветеранів. На їхніх очах вогнище соціалізму і радянщини перетворюється на український державний заклад, де має відшукатися місце і Указам Президента України, і портретам Героїв України. А українські ветерани у своїй державі мають право спитати, чому на стінах Палацу вшановуються маршали колишнього Союзу, яке вони відношення мають до боротьби за незалежну Україну? Чому в музейній кімнаті висвітлюється лише життя молодогвардійців, чому нехтуються Герої України - київські студенти, що стали до бою під Крутами проти загарбницьких військ Леніна-Троцького?

Дирекція палацу повинна послуговуватися Законами України, а не забаганками тих, хто прагне обернути державний заклад на притулок антидержавницьких настроїв. У своїй діяльності дирекція палацу чомусь керується не статутом культурологічного закладу, а положенням, розробленим «Советом ветеранов», який, мабуть, і досі нічого не бажає знати про державність української мови. Що крім архаїки і зовсім невиразного викладу можна прочитати в подібному документі часів брежнєвського застою?  Може, у цих ветеранів знайшлося б хоч слово про українську історію, про визвольну війну проти  загарбання незалежної Української Народної Республіки? Ніхто не боронить ветеранам Совєтського Союзу сповідувати свою непопулярну в народі віру, але чому вона має бути визначальною для всіх ветеранів України? І чому дирекція палацу ставить українських патріотів у залежність від ворожих для України сил? Для чого київській адміністрації замовляти «серп і молот» на барельєфі у конференц-залі, який проклинала виморена штучним голодомором Україна: «Серп і молот - смерть і голод!»

Напевно, настав час для реорганізації діяльності Палацу на підставі українського законодавства із широким залученням фахівців культурно-масової роботи, представників української інтелігенції, щоб про Київський палац ветеранів можна було сказати як про заклад, де плекають українську історію і культуру.

 

Олесь ГРИБ,
голова Печерського відділення ВОВ,
м.Київ


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика