ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



Патріотом бути небезпечно

Доброго дня, шановна редакціє, спасибі вам, що друкуєте патріотичні, цікаві статті про історичні події в Україні, аналітичні матеріали експертів–економістів. Рік тому ваша газета надрукувала мого листа, у якому я розповів, що Бреусівська сільрада Полтавської області поставила пам'ятні знаки жертвам Голодомору у двох селах. Це відбулося на прохання моєї матері. З дев'яти осіб сім'ї вона тоді одна дивом вижила.

Я писав у цьому листі, що поставлю за свій кошт у своєму місті хоч плиту з написом на пам'ять роковин Голодомору 1932–33 років на могилі, де поховані мої дідусь, два сини, донька п'яти днів від народження та ще дві невідомі жінки. Я дотримав свого слова і нещодавно поставив пам'ятний знак з написом імен жертв сталінських репресій, які поховані там, бо старі люди помирають, а молодші не знають, хто і як загинув, не знають, що там люди поховані і як їх звали.

А чому колишнім розкуркуленим, їхнім дітям і онукам не виділяють земельних паїв? Запитував я про це президента, владоможців, депутатів помаранчевого табору, однак протягом року мені так ніхто і не відповів. Проте хтось хоч і не працював у колгоспі, однак має пай через спадок від родичів. Роман Зварич лише позіхає з цього приводу з екрана телевізора. Бютівці перед виборами в агітках обіцяли стіною стати на захист всіх репресованих, а потім заявили, щоб ми самі добивалися правди через суди.

Жодна правляча партія у Верховній Раді не спитала у мільйонерів, як вони збагатилися. Хіба ж олігархи проти себе закони  писатимуть? Народ наш вони зневажають. Бачу, об'єднанню «Свобода» важко пройти у ВР, однак голосувати за них не піду – не потрібне мені навіть і таке найменше лихо з тих, що маємо для нового складу парламенту. Нещодавно з цього приводу розмовляв з адвокатами. Один з них п'ять гривень узяв і дав пораду: «Не лізьте в політику, краще дивіться телевізор». Інший, навпаки, почав розпитувати за кого я голосуватиму.  Розповів  йому про Українську Консервативну партію, про МАУП, яку, як дехто чомусь вважає, начебто намагаються закрити.

Ще кажу людям про те, що у паспортах треба записати національність громадянина. Та вони від почутого, як від зубного болю, кривляться та кажуть: «Нам все рівно, хто і якої національності буде при владі, аби лише стало краще жити». А ми досі не знаємо точно, скільки нас, українців, є в державі своїй, бо у паспортах немає запису національності.

24 серпня в ефірі українського радіо прозвучало моє привітання Левкові Лук'яненку з 80–річним ювілеєм, пролунала замовлена мною і матір'ю пісня «Ой, у лузі червона калина», але з Днем незалежності я нікого тоді не вітав, оскільки, як я переконаний, Україна спочатку одержала незалежність у 1991 році, а з обранням президентом комуніста Кравчука її втратила. Досі вулиці мають назви імен катів України, а тих, хто воював за незалежність, Верховна Рада не визнає ветеранами війни. Катів з КГБ не покарано, не засуджено. Навіть свідомість у громадян ще радянська, вони не знають нашої правдивої історії. Гадаю, що колишнім репресованим можна подавати позов до міжнародного суду, щоб держава повернула їм колись відібрані землі.

Разом з цим листом до редакції я вклав у конверт фото пам'ятного знаку, який мені коштував 1000 гривень, і фото пам'ятника Леніну, якому хтось відбив голову. Місцеві комуністи заплатили за поновлення голови 5000 гривень. На адресу редакції газети міської ради я надіслав листа, де висловив думку, що краще пам'ятник перенести до офісу компартії, а на його місце поставити пам'ятний знак жертвам голодоморів, яких за часів радянської влади старше покоління пережило аж три. На день визволення Кременчука від фашистів Рада ветеранів принесла моїй матері, як учасниці війни, продуктові гостинці, проте головуючий ради та інші комуністи водночас пропагують «своїх», аби ми саме  за них голосували на виборах.

Коли я розповідаю правдиві факти про історію України, її катів, дехто дивується і каже: «А ви поінформовані», інші бояться слухати і змінюють тему розмови. Досі люди згадують жахи репресій, але все одно деяким з них здається, що у СРСР жилося краще. Намагаюся переконувати їх, що народ сам винен, коли обирає до влади людей корисливих, підкупних, з колишнього криміналітету, а потім лається, що має отаку незалежність зі злиднями. Не раз звертався до вищої влади з проханням, аби «вічні вогні» палали не лише біля пам'ятників радянським воїнам, а й біля пам'ятних знаків жертвам голодоморів.

А ще вважаю, що у кожного з нас повинні бути лічильники на газ, але, напевно, це не вигідно провладним партіям. От селянам ставлять лічильники на газ, а міські жителі можуть цілодобово та безобліково його спалювати. Це ж несправедливо щодо селян, марнотратно і збитково для держави.

І насамкінець. Не одна людина мені казала, що я можу бути депутатом, але їм не зрозуміти, що патріотом в Україні бути набагато небезпечніше.

 

Андрій СЛІПКО,
ваш постійний читач,
м.Кременчук


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика