ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ПРОФАНАЦІЯ «ТРЕТЬОЇ СИЛИ»?

Потреба в радикально новій політичній силі існує в Україні давно, фактично від проголошення незалежності. Сумніви в реальності і можливості створити таку силу виникли вже в процесі дискусій, чи робити партію з Народного Руху за перебудову, як він тоді називався. Виявилось, що доволі проблематично створити державотворчу партію з мітингового аморфного громадянського руху, нашпигованого агентами імперії, яка нікуди не збиралась йти з України.

Політична організація, де патріоти уживаються із «засланими козачками» неспокійної вчорашньої та нинішньої імперії, приречена на розколи і зменшення впливу. Ті, що залишились, все ж є тим українським  підґрунтям, які можуть і повинні стати державотворчою силою. Це очевидно зараз, коли остання криза зняла маски з персонажів парламенту і ми вжахнулись – голосувати майже ні за нікого. Українську теорему доведено – шляхом поступової концентрації воєдино сформувати державницьку, вільну від постколоніального вірусу політичну організацію практично неможливо. А тепер занадто пізно створювати таку організацію «з нуля» – її не фінансуватиме заможний бізнес, не візьметься із симпатії «розкручувати« жодне популярне і масове видання чи телеканал, політики назвуть маргіналами і заклюють.

Державники опинились в меншості і причаїлись між рядових кнопкодавів, то ж яка з них користь? Так і промине їхня остання каденція і пенсійно залишать стіни парламенту або стануть тими ж кнопкодавами, що розмахують руками, безмовно протестуючи, але тиснучи справно на кнопку за повелінням голови фракції.

Проявити себе вони вже не зможуть, адже їх давно викрито, їх терплять бізнес–власники партій лише для того, щоб демонструвати елемент націонал–демократії або як ескорт у вишиванках. Політики старої генерації ніколи не створять «третьої сили». Їх можуть використати як ширму, сходинку чи «троянський потяг» молодші колеги.

А чому, власне, мас–медіа називають очікувану силу третьою? Правильно називати цю силу другою, адже часті парламентські кризи свідчать про те, що осі «опозиція–більшість» немає, а є боротьба бізнес–політпроектів. Отже, друга чи то пак – третя сила не може виникнути і набувати сили відкрито, а станеться як певна зміна поколінь політиків непомітно для політиків старого стилю. В українській ситуації це навіть не еволюція, і нагадує дуже швидкий процес проникнення молодих, амбітних освічених і небідних людей у владу. Це – мов просочування піску між пальц, цей охоплює будь–які політичні сили, хоч якось дотичні до влади чи перспективні теоретично.

Здібна до політики молодь вміє користуватися своєю перевагою, але дочасно не афішує своєї позиції і в цьому велика проблема. Непокоїть поширення серед молоді прагматичного цинізму, бажання швидко і легко здобути матеріальний і політичний статус, нерідко доволі сумнівними компромісами із сумлінням. Молоді бачать цинізм скоробагатьків і відвертих противників української національної державності, а на противагу – безпорадність щирих і бідних патріотів. Нині бідним, саможертовним патріотом не згоден бути жоден з молодих українців. Амбітна молодь намагається випливти на поверхню суспільства, яке прирекли на боротьбу з бідністю. Вона вливається у владу спочатку на третіх, потім на других ролях, а далі готується стати новою, головною силою. Молоді політики тонко відчувають момент удачі, добре володіють державною мовою і можуть ігнорувати її в потрібний час у вигідній ситуації, легко переходять на англійську, знають, як сказати народові потрібні слова і зобразити харизму.

Це вони працюють на лисіючих офіційних політологів і політтехнологів, потай посміюючись за їхніми спинами. Молодь вчиться швидше, ніж це спроможні осягнути теперішні парламентарі з надутими щоками і незмінними гаслами. Розумніші з чинних політиків відчувають небезпеку – гряде справжня українська нова сила, яка швидко припинить розкол України, витіснить постколоніальну політику у Чорнобильську зону разом з мастодонтами «п'ятих колон«, наведе лад в інформаційному просторі держави і встановить новий порядок верховенства українських національних інтересів.

Зробить вона це тихо, фахово, несподівано для політиків, які нічого радикальнішого за блокування трибуни парламенту і референдуму проти президента придумати не здатні. Молодь і зараз небагатослівна, здається занадто аполітичною – вона чекає свого часу, дихаючи у спини безпорадній старій подобі еліти, вихованій радянською системою і так–сяк припасованій до умов демократії. Проте в зміні поколінь політиків є і дуже небезпечний момент з'яви, коли можлива підміна прогресивного процесу омолодження політики цинічною імітацією, зорієнтованою на формування держави–території, а не держави – сильного учасника світових процесів. Постколоніальній совковій політбратії це потрібно для самоклонування, тому вона здатна вчинити профанацію нової сили. Після провалу так званого «озимого покоління» і космополітичного проекту «Віче» імітація «нової сили» відбуватиметься приховано, з використанням «троянських паровозів», тобто з підтримкою байдужих чи ворожих національній державності сил та особистостей. На виборах ми побачимо з'яву молодої сили і водночас фальшивки – імітацію нової сили. Штатні політологи будуть на диво поблажливими. Спробуймо впізнати цих «термінаторів демократії», адже всі ми бувалі, майже професійні українські виборці!

 

Володимир ФЕРЕНЦ,
м. Івано–Франківськ


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика