ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



АРМІЯ, ЩО ОБ’ЄДНАЛА ПОВСТАНЦІВ

Минулого тижня у різних куточках нашої держави урочисто відзначалася 66 річниця створення Української Повстанської Армії, вшановувалися її відважні вояки–ветерани. Про цю славетну армію вже написано чимало правдивих сторінок, а втім з нагоди річниці хотілося б розповісти про деякі епізоди героїчної боротьби УПА з німецько–фашистськими окупантами у 1942–1944 роках.

Для успішної визвольної боротьби з німецько–фашистськими окупантами потрібно було об'єднати повстанські сили населення Західної України, створити єдиний фронт, єдину монолітну армію. І 14 жовтня 1942 року таку силу було створено під назвою Українська Повстанська Армія, яка, незважаючи на малочисельність, перетворилась у грізну силу для супротивника. У ході боротьби, відповідно до території, яку займала та чи інша її частина, УПА поділялася на чотири групи: УПА – Північ діяла на території Волині і Полісся; УПА – Захід на території Галичини, Буковини, Закарпаття; УПА – Південь – Кам'янець–Подільська область, Житомирщина, Вінниччина, південна частина Київщини; УПА – Схід – північна частина Житомирської області, північна частина Київської області, територія Чернігівщини.

Тактично військовою одиницею УПА був курінь, який мав три або чотири бойові сотні та потрібні технічні прилади. Сотня складалася із чотирьох чот, а чота – із трьох роїв. Бойова сотня нараховувала 130–200 бійців. Командирами, відповідно, були ройовий, чотовий, сотенний і курінний. Повстанська армія складалася переважно з представників простого народу – 77,6 % селян, 18,2 % робітників, 4,2 % інтелігенції.

Першим командиром УПА був полковник Клячківський (псевдонім Клим Савур). Місцем дислокації командування була Костопільщина (Рівненська область). Маючи елементарні уявлення про ведення бою, бійці сформованих підрозділів, не знаючи навіть про сили ворога, відчайдушно кидалися на нього в ім'я України.

Так, дізнавшись про місце знаходження німецької зброї у селищі Оржеві, Сергій Качинський вирішив заволодіти нею, оскільки його воїни були недостатньо озброєні. В ніч з 10 на 11 березня 1943 року сотня повстанців напала на селище, в якому, крім охоронців, перебував великий загін окупантів та поліції. Жорстокий бій тривав цілу ніч. Повстанці перемогли. У тяжкому бою окупанти були вибиті із селища, залишивши 60 осіб убитими. Але і повстанці втратили чотирьох, серед них – Сергій Качинський, який командував боєм.

Віддавши шану командиру, патріоти продовжували завдавати ударів по відступаючих силах противника. Успішно розвивали наступ відділи повстанців інших районів. Безпосередніми операціями в боях керувала ОУН. Вона давала конкретні вказівки при вирішенні того чи іншого бойового завдання або для зриву тих чи інших заходів окупантів, про намагання їх вивезти з України молодь у Німеччину. Вона закликала населення втікати у ліси тощо: "Ніхто не повинен їхати до Німеччини. Ніхто не повинен іти на організовані німцями курси, оскільки там цих людей переловлять і знищать. Ніхто не повинен іти на військову службу. Ми не можемо боротися в рядах чужої армії за чужі інтереси. Ми будемо вступати тільки в українську армію яка бореться за суверенну Українську державу. Усі, де б ви не перебували, на яких би постах і посадах – всі на службу Україні".

Ці заклики ОУН сколихнули українське населення, яке, залишаючи села, за сигналом переходило в ліс, де і поповнювало лави повстанців, робило їх енергійнішими і завзятішими у подальшій боротьбі за знищення ворогів на рідній землі. 20 березня 1943 року два відділи УПА під керівництвом Олексія Брися напали на місто Горохів. Бій тривав цілу ніч. Сили окупантів переважали у 6–7 разів. Наступного дня поліція, яка служила окупантам, перейшла на бік повстанців. Це і вирішило долю бою, в якому повстанці втратили 8 чоловік, окупанти – 47.

Після Горохівської операції гітлерівці не сміли вже безкарно грабувати села, а мусили чимраз більше залишатись у більших містах і там укріплюватись у мурованих будинках. Полум'я народного повстання гнало окупантів із сіл. Проте залишати їх вони теж не хотіли, адже грабіж селян був для них легкою наживою, а селяни перетворювалися у злидарів. Тому на захист співвітчизників завжди виступали воїни УПА. Селяни цінували своїх захисників, як членів сім'ї, переживали за їхню долю. Один із воїнів УПА, згадуючи про ці події пізніше, писав: "В однім селі Рівненщини над річкою Случ заквартирував наш повстанський відділ. Селяни приймали та гостили нас радо. Уважали нас як своїх дітей. Готували для себе і для нас обіди".

Переможні бої повстанців сприймалися населенням з великою радістю, яке із задоволенням поповнювало лави УПА. Щоб не викликати репресій серед членів сімей з боку окупантів, вступаючі до лав повстанців відмовлялися від своїх прізвищ і приймали нові клички, різні псевдоніми. Поповнені новими силами, повстанські відділи на початку березня 1943 року розправилися не з одним відділом німецької поліції чи військом СС в околицях або в обороні сотень міст і сіл на Волині, Поліссі, Житомирщині, Кам'янецьПодільщині.

У середині березня 1943 року відділи УПА напали на охорону німецьких в'язниць у Луцьку, Ковелі, Рівному, Дубно, Кременці і випустили в'язнів. Усі вони поповнювали лави УПА. На початку квітня 1943 року повстанці напали на німецький обоз, який складався з  підвод, що везли пограбоване у селян майно. Німці були знищені, а майно повернули селянам.

У період з 15 березня по 10 квітня українські повстанці розбили табір військовополонених у Ковелі, Ківерцівський збірний пункт для відправки в Німеччину і концтабір у Лобачівці (Горохівський район). Ці успіхи надали повстанцям ще більшої наснаги та енергії у боротьбі з окупантами. Один з відділів УПА в селі Смига (Вербський район) знищив фабрику металів та лісопильний завод. Під час  боїв було вбито 40 окупантів, 15 узято в полон. Інший відділ УПА напав на базальтові копальні (Іванова Долина біля Костополя), які охороняла велика кількість німців. У бою з повстанцями було знищено 100 окупантів, узято велику кількість зброї та амуніції. Територію очищено від фольксдойчів та німців, які охороняли копальні.

У квітні 1943 року повстанцям вдалося повністю ліквідувати німецьку адміністрацію в районах Мізоч, Остер, Шумське, Крем'янець, Верба. Для відновлення влади у втрачених районах гітлерівське командування перекинуло на ці території два угорські полки, полк есесівців і жандармерії. Після триденних боїв війська противника були розгромлені. Незабаром повстанці створюють українську республіку у місті Колки, яка існувала з квітня до кінця жовтня 1943 року.  У боротьбі лави повстанців не тільки не зменшилися, а навпаки – зросли. До них перейшла поліція Волині й Полісся. Цей організований перехід з повним озброєнням і став серйозним ударом для окупантів. Для формування нової опори гітлерівцям вдалося мобілізувати молодь з числа польських колоністів, переселених ще раніше для ополячення населення західноукраїнських земель. Із цих же колишніх полонізаторів німцям вдалося сформувати загони карателів, які відзначилися дикою розправою і грабіжництвом населення. Незважаючи на зміцнення окупантських сил, українські повстанці не припинили боротьбу і продовжували завдавати відчутних ударів. Одночасно вони нападали на німецькі лігеншафти, які були утворені на базі радянських радгоспів як опорні пункти німецької адміністрації та карателів.

Зазнавши великих втрат від УПА, окупанти постійно поповнювали каральні загони все новими і новими силами. З Білорусії були перекинуті на Волинь війська СС під командуванням генерала Фон дем Баха, який вважався найкращим спеціалістом у боротьбі з партизанами. Почалася шалена пропаганда, а потім терор проти УПА і всіх, хто підтримував її. Такі  "вдосконаленіші" заходи не лякали УПА, яка наносила ворогу усе відчутніших ударів. Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів, якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці фронту, де зазнавали невдачі.

Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 року було пошкоджено залізничну лінію між станціями Немовичі–Малинськ на шляху Рівне–Сарни. У перших вагонах їхало 150 гестапівців карного загону. Вони поверталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція, різні припаси. Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема із другом Дорошем розстрілювали карателів. Гестапівці пробували втікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися до лісу.

У травні і червні 1943 року відділи УПА у боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь, обмежують володіння окупантів лише на територіях головних шосейних шляхів та залізничних лініях. На початку серпня 1943 року відділ УПА напав на непроханих гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою повстанці знищили бандитів, а пограбоване майно було повернено населенню.

У наступні місяці повстанці ще запекліше вели боротьбу з окупантами. Про їхню рішучість вигнати ворога з українських земель свідчить бій, який відбувався у вересні 1943 року біля монастиря в с. Загорів (Локачинський район), в якому окупанти грабували населення. Для боротьби з ними прибула чота Берези. Не встигла вона приготуватися до бою, як на неї рушила колона німецьких автомашин з гітлерівцями. Неподалік монастиря колона зупинилася і німці пішли в атаку. Але шквальний вогонь повстанців зупинив атакуючих. Втративши у бою сорок солдатів, німці  відступили і почали закидати монастир смолоскипами, намагаючись підпалити його, вони відкрили вогонь з кулеметів, закидали повстанців гранатами. Таке пекло тривало всю ніч. Вранці 10 вересня, побачивши, що до гітлерівців прибуло нове підкріплення з Луцька, Горохова і Володимира, повстанці відступили за стіни монастиря. Бій не вщухав упродовж усього дня. Намагання німців зруйнувати стіни монастиря закінчувалися невдачею. Не досягнувши поставленої мети, ворог знову пішов на штурм. Але кулеметник Коцюба, який був на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відбивав навалу супротивників. Сім німецьких танків обстрілювали повстанців, але зламати їхню волю не змогли. Третього дня бій тривав з новою силою. Згодом повстанці, які залишилися живі, побачили, що їхній командир загинув, вирішили прорватися через лінію вогню. О п'ятій годині ранку, скориставшись мороком густого туману, вони кинули на позиції ворога гранати і в безладді пішли на прорив. Одного повстанця ворогам вдалося схопити і відразу повісити. Іншим вдалося вирватися з оточення. Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, після того, як затих бій. Тоді смертю героїв полягло 29 воїнів УПА з чоти особливого призначення, якою командував чотовий Береза. Цього ж дня відбулися ще два бої між повстанцями і гітлерівцями біля с. Родовичі (Турійський район), в яких було знищено 120 німецьких окупантів.

Героїчна боротьба вояків УПА зробила відчутний внесок у розгром німецько–фашистських окупантів. У липні 1943 року відбулося 35 боїв, у серпні – 24, у вересні – 15, у жовтні і листопаді – 47. Це лише великі бої, а малих була незліченна кількість. Коли 1944 року Україну було звільнено від німецьких окупантів, боротьба УПА тривала, тільки вже не з німцями, а з радянським суспільним ладом, оскільки він продовжував ту ж ганебну політику, що і до початку війни 1941 року.

 

За повідомленнями ЗМІ


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика