ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



У «ЖОВТОМУ» ФОРМАТІ

Новий сезон на «Інтері» - остаточна рейтингова перемога «ідеалів Кремля». В усіх спокусливих жанрах. Старі концерти О.Пахмутової та М.Таривердієва, серіали про гульвісну дочку Л.Брежнєва і походеньки бузувіра Л.Берії.

А ще документальні цикли про кремлівських тещ, зовиць, небожів, онуків etc. Тож від усіх цих дорогих передач ще «…ярче кремлевских рубинов лучи». І очевидно, «рука» — точно-таки на пульті.

На спеціальному сайті, присвяченому проблемам ТБ, деякі «незацікавлені» експерти недавно жваво обговорювали корпоративну тему. А чому, ламають голову, канал «1+1» так різко втрачає у відсотках на тлі «Інтеру», який знову нагуляв жир?

Жінка-начальник із телеканалу «Новий», чоловік-продюсер із милорами «Стар-медіа» (і дехто ще) — усією своєю професійною етикою мудрують: «а от що було б, якби...».

Певне, не помічають «колод» у себе ж під окулярами? Начебто у цих дискутуючих передовиків «ягоды-малины» — суцільні шедеври і запаморочення від успіхів на конвеєрі великих телевізійних перемог. Ага...

Що тут мудрувати? Одні просто «лохонулися» (даруйте за арго), закупивши геть провальну серіальну авоську. А інші — точніше, інша (безпосередньо Г.Безлюдна), певне, знали, як гроші не на вітер пустити.

І виторгували не вроздріб (тепер таких дурнів немає по той бік прилавка), а цілою програмною обоймою улюблений народом «кремлівський ізюм». В усіх розфасовках. І з етикетками отруйного кольору.

Дивіться, очі — щоб вам повилазило.

Це до речі досить делікатний риторичний момент: чому наша високоінтелектуальна аудиторія, немов удав від пачки дусту, так кайфує на спеціальних «кремлівських» дієтах (сюжетах)?

Пам’ять тут «генетична»? Чи їхня газонокосарка пропагандистська настільки азартно молотить і без усяких відходів відразу «сіно» видає?

Візьмемо, приміром, для неглибокої оранки лише два останні приклади.

Це справді популярні в народі телетвори про «кремлівських чудовиськ». Про Галину Леонідівну Брежнєву (серіал «Галина») і Лаврентія Павловича Берію («Полювання на Берію»).

У даному разі цю «кашу» у Росії варить компанія відомого продюсера і законопослушника Олексія Піманова. (Він же ведучий програми «Людина і закон».) Зважаючи на все, його фірма активно працює під дахом «Першого» російського. А оскільки люди на тому каналі засідають не в тім’я биті, прораховуючи на багато сезонів наперед рецепти «від чого не знудить глядача», то от, будь ласка, не довго думали — і запустили лінійку про героїв публікацій «Огонька» часів успішності Коротича.

Певно пам’ятаємо, як на перебудовній хвилі на сторінках цього часопису перемивали політичні кісточки сімейству Брежнєвих, опричникам Віссаріоновича, згубникам Троцького.

Це, без жартів, був цікавий і історично потрібний «перебудовний серіал». Коли кожен номер передавали з рук у руки. І постійно вгадували: що в наступній «серії»? Кого знову кристально чесні демократи виведуть на чисту воду?

Народ із захопленням втягся в гру. Білих плям, здається, з часом у редакції не залишилося. Суцільні чорні діри стали зяяти. А коли усіх викрили, то й наклад здувся, і радянський народ занудьгував: де нові сюжети?!

Сюжети — аби заткнути кляпом пельки тоді голодного люду — згодом прийшли в різноманітних, але вже виключно «жовтих» форматах. Населення наркотично втягли в проблеми інтимного життя пострадянської попси, котра набирала царственого шику. А коли і від неї занудило, то, певне, й вирішили повернутися в бібліотеку. Перетрусити підшивки.

Ернст разом із Пімановим у промислових оборотах стали «варганити» твори про реальних — нещасних і злочинних — мешканців кремлівського «раю», осяяного рубіновим світлом.

Я лише особисто для себе позначив ці цикли про Брежнєва (не в усьому чесний серіал С.Снєжкіна), Берію, Галину Леонідівну (незабаром, не сумніваюся, доберуться і до інших трупів із кремлівського сонму) як ситуативно необхідний вид масового телепродукту — під назвою «КПРС». Тобто — Комерційні Псевдополітичні Радянські Серіали. Після цих мажорних слів, звісно, інстинктивно тягне на вигук: «Слава...!» Ну так, мабуть, і кричить дехто. На тому ж «Інтері». Де завдяки «КПРС» усе в шоколаді.

«КПРС» — дуже вигідний «розчин» для успішної телерозбудови. Усього в достатку в цьому замісі. Всіляких жанрових інгредієнтів доволі. Тут обов’язково є слізлива «клюква». Розбиті долі, покинуті діти, «усіх дуже шкода». Є бідна Галя, котра пила-кохала, поки до божевільні не потрапила.

Є тут і шалений елемент мелодрами. Адже скількох ці всесильні в минулому кохали-голубили. Вона одна — спочатку циркачів (Мілаєва, Кіо), а потім ментовського Чурбанова. Інші, як Лаврентій Палич, любили партійну кар’єру, але не цуралися й сентиментальних проявів у стосунках із популярними артистками радянського кіно.

Кожен знайде в КПРСних «цеглинках» ознаки трилеру. В цих історіях по саспенс до ворожки не ходи. Будь-який порух вії героїв учорашніх днів насправді Хічкока потребує, щоб зняти «психо» — із кадебістськими жахами неодмінно.

Ну і, звісно, нікуди не дінешся в цьому питанні без найважливішого жанру: нібито «історичного» детективу. Адже не про Бабу Ягу, а про тих, хто реально свого часу кохав, страчував.

У серіалі «Галина» — коли хто бачив — видатна концепція «КПРС» у деякі моменти не дає емоційного збою. Цю дурепу, дочку генсека, справді іноді шкода. Зваблювалася, закохувалася. Не могла відмовити всім охочим... Певне, тільки й народжена була для того, щоб приймати любов у будь-яких її «жанрах» — інших здібностей, на жаль... І вся її доленька — із циркачами, танцюристами, ментами, здається справді безцінним сюжетом. Але тільки для адаптатора, хоч сяк-так обдарованого. Який міг би без метушні трохи посумувати, походити колами навколо героїні, осмисливши багатотомну долю «тієї, котра все мала, а потім все втратила».

Такі долі — для серіалів — на дорозі не валяються. Такі долі, між іншим, найбільш вигідний матеріал для успішної телебелетристики.

Однак що вирізняє нинішню технологію «КПРС»? А вирізняє її стахановський темп виробництва. Тяп-ляп — побігли! Поскакали-перегнали, позаяк черговий сезон, канал-конкурент, а після «Галі» вже й пригоди Берії. І ніколи їм у «психологіях» порпатися. Тому і несе «Галя» воду...

А їй назустріч вискакує жахливий «злочин» (без покарання) — стосовно останкінських ідеологів «КПРС».

Будь-яку жирну — кремлівську (і не тільки) — тему вони тільки бруднять, псують, «засвічують».

Ялозять пальцями, аби зняти лише піну рейтингових зборів. А там— хоч трава не рости. Після нас — хоч «Дискавері».

До суті та якості — ніякого діла. У «Галині» на дві ноги кульгавий і банальний сценарій. «Мемуари» на тлі божевільні — нічого більш «оригінального» придумати неможливо, знаючи за всіма жіночими журналами казкові перипетії її пригод. Огидно карикатурні тато і мама. За що ж так ненавидіти Леоніда Ілліча? Певно, не найбільш кровожерливий дідусь був у всій радянськії історії. Крайня межа естетичного терпіння — спостереження за тим, як бездарні артисти грають у цьому серіалі артистів реальних. Зою Федорову, наприклад. Або танцівника Лієпу.

Насмикавши з «Огонька» усіх ниток потроху — шмарклі, сльози, діаманти — так і не зв’яжуть найважливіший вузол у цій пуховій «хустці» для домогосподарок. Адже це була не навіжена, котра зганьбила сімейство орденоносного кремлівського старця, а жінка, котра пройшла по краєчку долі розламаної епохи, цілої імперії.

Це «дзеркальна» особистість, у якій відбиваються і гримаси, і деякі приємні миті минулих років нашого життя.

Тут же мізками і скальпелем треба працювати, а не розчином «Гала» мити брудний посуд на кремлівській кухні.

Лише завдяки актрисі Людмилі Нільській (у ролі літньої Галини Брежнєвої) цей прожект «КПРС» і має бодай якесь художнє право на земне існування. Позаяк Нільська грає стримано, без екстатичного кривляння, яке інша серіальна фурія могла б відразу взяти на озброєння, перетворивши Галину Леонідівну на справдешню клоунесу (хіба їм важко?).

Ви, до речі, мабуть помітили, як «архетипно» змінилася сама ідеологія цих тотальних серіалів (до 15 серій, про «двохсотки» я взагалі не кажу тут).

Геть зникли помірковано довгограючі фільми про і для «ботаніків». Тобто картини про чесних і совісних трударів у різних галузях людської діяльності — науки, техніки, літератури, мистецтва. А либонь дивилися колись цілими сім’ями «Миколу Вавилова», «Джузеппе Верді», «Михайла Ломоносова». Навіть не віриться. Тепер без якогось злодіяння чи сентиментального «миловиверження», або без смертоносного кремлівського перцю, навіть не сунься в прайм-тайм! Засміють і виштовхнуть.

От і виходить на передову боротьби за аудиторію в усій красі свого пенсне кровожерлива тварина Лаврентій Палич Берія, котрий 1953-го «не оправдал доверия...»

«Полювання на Берію» — дивний фільм. Взяти в руки «золоте руно» — і знову зшити сімейні труси... Ну зовсім уже знекреативилися. Виявилося, і цей шедевр «КПРС» — стриб-скік, побігли. Це ніякий не «оригінальний» фільм про злочинця і сталінського бульдога, а «продовження» пригод ліричного героя на прізвище Казарін, із котрим наші регулярні телеглядачі знайомі за попередніми творами Піманова — «Три дні в Одесі», «Олександрівський сад».

І варто було через це дух Берії тривожити? І як горбатого до стіни, ліпити Палича в цей сюжет, розмінявши на мідяки саму тему? Пропущено всю карколомну інтригу навколо загибелі Сталіна, із Хрустальовим усередині. Викинуто підступи Берії, котрого «батько народів» вирішив перед своєю смертю притиснути до нігтя, бо «Великий мінгрел» зарвався зі своїм земляцтвом. Не розроблено лінію «трилера» про Берію як натхненника радянської атомної бомби.

А реально — тільки якісь побігеньки романтичних героїв у пошуках отруйників... (Глобальна тема отруєнь була актуальною не лише 2004-го.)

Однак найобурливіше те, що після першої серії цього «Полювання...» наше ТБ радісно демонструє вже документальний фільм про Лаврентія Палича. Мовляв, подивіться, яким добрим татусем був цей кавказький горець. Родичі поливають його єлеєм. Закадровий голос щось елегійно муркоче.

А з якого це доброго дива ми повинні лити сльози, розчулюючись батьківським почуттям цього нелюда, цього губителя мільйонів мирних людей? Може, і на Гітлері завтра накажете «розтанути», показавши, яким премилим аматором-живописцем був уже цей «милий пустунчик»?!

У будівників «КПРС» немає сорому й совісті (те, що таланту не було — очевидно). Напевно, все ж таки не слід вибивати глядацьку сльозу у тій темі, котра не підпадає під сантименти. Я, наприклад, коли переглядаю фільм «Подкидыш» (із Ф.Раневською і Р.Пляттом), не завжди навіть акторську гру смакую. А розглядаю за чорно-білим мерехтінням плівки «мирну» сталінську Москву. Ці вулиці, будинки, зграйки метушливих пасажирів... І думкою лечу: ну от їдуть кудись ці натхненні, милі люди, метушаться, а либонь за спиною кожного занесена сокира Берії: щоб йому на тому світі в пеклі зотліти.

А ці — «олюднювачі» — скупу сльозу ронять. Не над тим ридаєте! Плачте над своєю бездарною «творчістю», яку згодовуєте людям і яку перепродуєте в різні країни.

І «Інтеру» — каналу-покупцю і каналу-пропагандисту чудесних історій про кремлівських чарівників — треба бодай раз на тиждень бути адекватнішим у нав’язуванні спекулятивної «документалістики» про потвор і людей.

Та куди їм... Цим, із Дмитріївської, 30, теж вникати ніколи! Там усі до звітного концерту готуються. У рекламних блоках між лиходійствами Палича ганяють ролик про «авторський вечір» найголовнішого артиста української «естради» —«Данилыча». Мабуть, це теж «кремлівська рука», котра дотяглася до залишків тутешнього здорового глузду? Чи самі до унікального жанру додумалися — «Україна без Кучми: перемога попси»?

А в іншому усе гаразд — «політ нормальний».

 

Олег ВЕРГЕЛІС


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика