ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ВАКЦИНАЦІЯ: НАСТУПНЕ ПОКОЛІННЯ МОГЛО НЕ НАРОДИТИСЯ

У моєму рідному селі жила миловида і завжди усміхнена тітонька на ім’я Фрося, яка працювала фельдшером у місцевій лікарні. За добру вдачу. Відкритий характер її поважали односельці, але дуже боялися діти. Бувало, гуляємо на вулиці, і раптом хтось із нас за десятки метрів упізнає кругленьку жіночу статуру – не сплутаєш ні з ким того, хто неодноразово робив тобі боляче… Мов та зграйка горобців, ми миттєво розліталися хто куди – хто на горище, хто у зарості бур’янів, якби тільки уникнути чергової екзекуції, яка називалася словом «пірке».

Хіба у п’ять-шість років ми здатні були зрозуміти, що нам належало бути терплячими, проявляти мужність, коли колотиме , бо без цього, нас переконували, не візьмуть до школи. Та цього не розуміли не лише ми, а й наші, у більшості своїй зовсім неграмотні бабусі. Вони ледь не плакали разом з нами і ніяк не могли дотямити, навіщо здоровим дітямробити ін’єкції… До речі, умовляли дітей і радянські поети. «Я уколов не боюсь.– писала Агнія Барто. – Если надо – уколюсь… Ну подумаешь, укол, укололся и пошел…»

Звісно, добра тьотя Фрося і всі медики, які в силу своїх професійних обов’язків вимушені й далі проводити щеплення українських дітей, ні в чому не винні. Винуватою була, і лишається,  вся система щеплень, яка без розбору, фактично у примусовому порядку продовжує нав’язувати людині свою волю.

Однак в українському суспфільстві про це відкрито стали говорити зовсім недавно. Раніше ж вважалося, що єдиним порятунком від можливих хвороб мають бути саме щеплення. Нам буквально вбивали у мізки: якщо дитину не прищепити, її чекає неминуча смерть. І сьогодні більшість батьків розуміють це саме так. Тих, хто не хоче робити щеплення своїм дітям – одиниці. Вони – диваки? Ні, ці люди мають іншу, цілком незомбовану свідомість.. Вони сповідують ідею природного, а не штучно набутого імунітету. Це не є суто українським відкриттям – нині прогресивні медики світу наголошують саме на цьому.

Незаперечним свідченням того, що лід у цій проблемі вже рушив, є проведені у вересні цього року громадські слухання на тему «Стан вакцинації в Україні: проблеми та перспективи» Цей захід зініціювали небайдужі науковці, громадські діячі, з-поміж яких головний імунолог Києва Катерина Гаркава, доктор біологічних наук Наталя Околітенко. Народні депутати України Валентина Семенюк-Самсоненко, Ольга Кобець, а також небайдужі до цієї проблеми українські громадяни. Розмова була гострою і принциповою. Учасники слухань наполягали на тому, що в Україні має вийти спеціальний закон про імунопрофілактику, який би підтвердив добровільне розв’язання цієї проблеми кожною людиною.

 

Невідомо, коли, нарешті, буде прийнятий цей надзвичайно важливий закон, адже нині фактично паралізована діяльність державної влади. Проте мусимо – хоч з гіркотою – визнати очевидне: якби не смерть Антона Тищенка, підлітка з Краматорська, то не знати достеменно, коли на високому державному рівні повели б про це мову. Після трагедії відкрилися жахливі факти стосовно імунопрофілактики в нашій державі. Так, українські науковці на основі лабораторних аналізів довели, що індійська вакцина від кору та краснухи стала причиною смерті дитини, бо виготовлена на основі клітин абортованих плодів людських ембріонів. Цей факт підтвердила представник ВООз в Україні Катерина Булавіна. Ця фахівець діяла всупереч Всесвітній Організації Охорони Здоров’я, котра категорично виступала проти того, щоб в Україні цю вакцину обов’язково перевірили перед проведенням масових щеплень. Крім того, волюнтаристським є розпорядження українського Міністерства Охорони Здоров’я, згідно якого вакцинація мала б охопити щонайменше 95 відсотків населення віком від 17 до 29 років. Сьогодні обізнані фахівці говорять не лише про бізнесовий інтерес тих, хто завіз до України індійську вакцину, а й про те, що в такий спосіб мала б відбутися прихована кампанія зі скорочення нашого населення. У наш час прогресивні планети наголошують на тому, що згадана вакцина несе в собі програму смерті, оскільки виготовлена з абортативного матеріалу олюдських ембріонів. Це означає, що організм людини виробляє антитіла не лише до збудників хвороби, але й до гормонів дітонародження. Це означає: якби вдалося вакцинацією охопити заплановану кількість людей, то в Україні вже б не народилося б наступне покоління… Як кажуть, і війни не треба. А фактично то й була б справжня війна, і не менш страшна, ніж атомна.

Тож наведені факти доводять, що проблема щеплень у нас в Україні не є чимось суто особистим, а справді це – винятково важлива загальнонаціональна проблема.

 Мені ніколи не доводилося  бачити дитину, яка б із радістю заходила в кабінет щеплень і так само радісною звідти виходила. Зазвичай черга під тим кабінетом справляє гнітюче враження: малеесенькі діти ридають так, мов  їх ось-ось позбавлять чогось найвдорожчого – життя.

 

Марії Щибрик послалося народжувати дитину у 1978 році. На сьомому місяці вагітності тоді обов’язково робили щеплення проти стафілококу і через місяць його повторювали. Втретє щеплення зробили уже на п’ятий день після пологів. Отут з жінкою трапилася біда: під лопаткою, куди ввели вакцину, з’явився нарив. Згодомгнійний процес перекинувся на груди. Дитина відмовилася від молока. Далі було страшне: у матері забрали новонародженого сина й перевели його до дитячої лікарні. Сама ж вона у тяжкому стані залишилася в стаціонарі на довгі два місяці. Рідні заспокоювали Марію, мовляв, із сином усе добре, він нормально розвивається. Але серце матері не витримувало, і одного дня вона втекла із лікарні, щоб побачити сина. Прибігла додому, а бабуся їй каже: «Ти мусиш змиритися. Альоша помирає у лікарні. Вже всі дітки померли. Залишимвся він один… Ніде й крапельниці ставити – дитині так скололи ніжки й ручки, що немає місця, куди голку поставити». Мати кинулася до лікарів: «Від чого помирає дитина?» – ридаючи, запитувала їх. На те медики відповіли: «Від стафілококу». А від цієї є інфекції їй же робили щеплення! Виходить, що в такий спосіб – через материнське молоко – і відбулося зараження. Дивом вдалося врятувати хлопчика – за порадою знайомої лікарки йому перелили кров. Саме ця, давно відома медицині маніпуляція і врятувала дитині життя.

 

Навчена гірким досвідом, Марія відмовилася від щеплень, коли чекала другу дитину. А проте лихо все одно наздогнало її. У школі, де навчався син, проводили щеплення від кору та краснухи. Якраз у цей день до них додому зайшла дільничний педіатр. Довідавшись про вакцинацію, вона застерегла матір: «Аби Люба не заразилася, зробіть їй щеплення – у вас же маленька квартирка, дитина може підхопити вірус…» Її донечці тоді було рік і сім місяців. Вона уже виявляла прекрсні здібності: танцювала, пісеньки співала, кубик Рубика складала… Одне слово, була втіхою дружній родині Щибриків. О, краще б Марія тоді не послухала нічиїх порад. Після введення  вакцини у її дитини піднялася висока температура, яку не міг зняти жоден антибіотик. Люба лежала й незворушно дивилася в одну точку. Фактично з того моменту в дівчинки вже загальмувався нормальний розвиток. «Нещодавно головний інфекціоніст інституту нейрохірургії Лісяний сказав мені, що, очевидно, в організмі дитини на момент вакцинації вже були антитіла, а потім ще додатково потрапили віруси, які «бродять» по всіх органах і системах». Крім того, доктор медицини Лісяний зазначив, що аутизм, на який страждає дівчина, фактично не є психіатричним діагнозом. На його переконання, ця проблема скоріше гастроентерологічна й психолого-педагогічна. Після такого аналізу вченого у Щибриків знову з’явилася надія. Вони вірять, що, лікуючи вражені вірусом органи, вдасться і відновити нервову систему вже 24-річної Люби.

Багато років розпачу, а разом з ним і надії за плечима у цієї мужньої матері. Нині Марія Щибрик організувала у Києві спеціалізоану школу. Де навчаються хворі на аутизм діти. Звісно, ця жінка не може мовчати, коли заходить мова про щеплення. Ця людина буде говорити правду у вічі, навіть якщо цього не бажатимуть найвищі посадовці планети.

– На прикладі зі своєю донькою я пересвідчилася у тому, що вакцинація вбиває імунну систему, – каже Марія Щибрик. – Тому бачу: якщо не буде припинено масових щеплень, нашу націю чекає загибель.

Немає нічого дивного у тому, коли батьки вагаються: робити їхнім дітям щеплення чи ні. Легко сказати – «не робити». Коли б у держпаві діяв відповідний закон про добровільну вакцинацію населення, то можна було б спокійно роздумувати над цим питанням, зважуючи усі «за» і «проти». На жаль, і сьогодні у більшості шкіл і дошкільних дитячих закладів продовжує діяти установка радянських часів про обов’язковість щеплень.

І всж знаходяться серед українських медиків сміливі педіатри, які не тільки у своєму мленькому кабінеті. А й з високих трибун відверто говорять про шкоду, яку несе обов’язкова вакцинація. Так, педіатр, однієї з дитячих поліклінік Солом’янського району Києва Олена Орловська на вже згаданих громадськитх слуханнях говорила про те, що розв’язання цієї проблеми найтісніше сплелося із станом свідомості, яку треба нагально змінювати. «Мертва свідомість не відповідає життю, – хзазначає вона. Людині із живою, чистою свідомістю навіть чума не страшна – ця зараза «втікатиме» від неї».

 

Тетяна ОЛІЙНИК


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика