ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



РЕПРЕСОВАНІ ВИДАННЯ

Спеціалізований фонд зарубіжної україністики Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського складається з двох рівноцінних частин, кожна з яких унікальна за своїм складом і змістом, має певне призначення і свого користувача. Широкому читацькому загалу фонд став доступним лише в останнє десятиліття.

Першою складовою частиною фонду є одне з найбільших у державі (понад 8 тис. книг і близько 8 тис. часописів) зібрань творів друку, виданих поза межами країни, різними мовами світу. Найперше – це твори українською мовою, праці авторів-українців, українських установ, організацій та об’єднань в оригіналі й у перекладах, видання про Україну та українців усіма мовами. Основне призначення цієї частини фонду – дати користувачам якомога повнішу інформацію про суспільно-політичне, культурне, духовне, релігійне, мистецьке життя і творчість наших співвітчизників за кордоном, розкрити роль українства у світовій культурі, життя українського слова, української думки у світовому співтоваристві.

Друга складова фонду (близько 16 тис. видань) – твори репресованих, а згодом реабілітованих авторів, які в різні часи вилучалися з основного книгосховища або відразу потрапляли до відділу спеціального зберігання. Крім загальнопізнавальної цінності ця частина фонду важлива ще й тим, що проливає світло на основні періоди тиску на українську культуру, напрямки політики КПРС щодо духовного й культурного життя країни. Ці  видання знайомлять читача з життям, творчістю й діяльністю культурних, наукових, політичних діячів, письменників, поетів, діяльність і праця яких суперечила офіційній політиці щодо національної культури.

Формування обох частин фонду відбувалося у відділі спеціального збереження. 1922 року Бібліотека одержала право на обов’язковий український примірник конфіскованого друку. Це була «ідеологічно шкідлива» література, яку зберігали у окремо створеному 1931 року таємному відділі, котрий у 1933-1934 роках називався «Концентрація книжкових фондів інших бібліотек, де вони використовуються не за призначенням». Паралельно у штатному розкладі Бібліотеки у 30-х роках минулого століття вживається й назва спецвідділ. Під час Другої світової війни, перед евакуацією Бібліотеки, спецфонд було знищено. Перший запис у його новій інвентарній книзі датовано січнем 1945 року, а для зарубіжної монографічної літератури – березнем 1948 року.

Підставою для вилучення книг із загальних фондів були накази Головліту (Головного управління з охорони державних таємниць у пресі) УРСР і СРСР. Цьому підлягала й література, видана у західних областях України до 1939 року. Зберігалися «репресовані» видання в окремому книгосховищі. Вони не були відображені у загальних каталогах Бібліотеки. Користуватися ними могла досить обмежена кількість читачів зі спеціальним дозволом – відношенням, в якому обов’язково зазначалася тема наукової роботи чи мета, задля якої видавався такий дозвіл. Останній треба було поновлювати щороку. На літературу спецфонду ні в якому разі не можна було посилатися у відкритій пресі.

У фонді чимало книг, переглядаючи які не відразу розумієш, чому саме їх було вилучено з загального обігу. Адже в цьому ряду оригінальні твори класиків української літератури:  І. Котляревського, Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, С. Руданського, В. Самійленка, М. Старицького, В. Стефаника, Ю. Федьковича, Г. Хоткевича, М. Черемшини, С. Черкасенка, Г. Чупринки та інші. Щоправда, їхні твори «репресовано» вибірково і не завжди з огляду на зміст. Часто укладачами, упорядниками, редакторами, авторами вступу, приміток, післямови були репресовані письменники, поети, діячі культури.

Упродовж десятиліть на полицях спецфонду знаходилися книги талановитих українських митців. Назвемо, зокрема, Б. Антоненка-Давидовича, Б.-І. Антонича, І. Багряного, Д. Білоуса, О. Веретенченка, В. Винниченка, О. Вишню, О. Гай-Головка, П. Гайворонського, А. Головка, В. Гренджу-Донського, Д. Гуменну, М. Доленга, О. Досвітнього, М. Драгоманова, М. Драй-Хмару, М. Зерова, М. Івченка, А. Кащенка, М. Колосівського, Б. Кравціва, М. Куліша, А. Лавріненка, Б. Лепкого, Ю. Липу, А. Лотоцького, А. Любченка, Є. Маланюка, Г. Михайличенка, Д. Мордовця, М. Новаківського, Ю. Опільського, В. Пачовського, С. Пилипенка, В. Поліщука, У. Самчука, І. Сенченка, Л. Старицьку-Черняхівську, Д. Фальківського, М. Хвильового. Під заборону потрапляли й праці учених. Вилучено чимало колективних праць – збірників прози і поезії, альманахів, антологій, читанок, пісенників, збірок сатири і гумору, збірників на пошану видатних українців.

Українська культура постійно перебувала під ідеологічним пресом, тому різною мірою зазнавали тиску й відомі українські діячі культури, зокрема письменники й поети, чиї твори у різний час вибірково вилучалися з обігу. Так опинилися в спецфонді твори П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, П. Панча, Л. Первомайського, Ю. Смолича, С. Воскрекасенка, Л. Забашти, Р. Іваничука, Я. Качури, О. Копиленка, Т. Масенка, С. Олійника, П. Усенка, М. Шестопала, Ю. Яновського та інші. Передавалися до спецфонду також праці шестидесятників, дисидентів, правозахисників: О. Бердника, І. Калинця, С. Плачинди, М. Руденка, Є. Сверстюка, І. Світличного, В. Чорновола та інші.

Ядро фонду становить суспільствознавча література – видання з історії, економіки, філософії, релігієзнавства, літературо- та мовознаства. Широкому читацькому загалу не були відомі цікаві дослідження:

– з історії України та її народу – Т. Ганка (К., 1918), Б. Грінченка (К., 1918), Д. Дорошенка (Чернігів, 1918), Г. Коваленка (Черкаси, 1918), І. Крип’якевича (Львів, 1934), О. Назарука (Львів, 1916), О. Терлецького (Львів, 1938);

– з економіки – В. Литварева (М., 1928), М. Слабченка (Харків, 1923), М. Яворського (Харків, 1924);

– з мовознавства – М. Возняка (Відень, 1916; К., 1917), Г. Іваниці (Харків, 1924), О. Курило (К., 1919, 1923, 1924, 1928; Харків, 1926), І. Огієнка (К., 1917, 1919, 1922; Радомисль, 1916; Варшава, 1914);

– з літературознавства – О. Дорошенка (К., 1928), М. Зерова (К., 1923), В. Коряка (Харків, 1929), Б. Лепкого (Коломия, б.р.), В. Чаплі (Одеса, 1930).

Значною є добірка матеріалів про політичні партії та угрупування, праці державних і політичних діячів – Леніна, Сталіна, Берії, Булганіна, Бухаріна, Зінов’єва, Каменєва, Кагановича, Маленкова, Молотова, Раковського, Томського, Троцького та література про них. Що ж до зарубіжної україністики, то усі надходження з-за кордону контролював Головліт, і на багатьох виданнях, замовлених відділом комплектування іноземною літературою, проставлені шестигранники – ознака того, що вони призначені для закритого фонду.

1968 року у фонді ухвалою ЦК КПУ створено сектор контрпропаганди, на надходженнях якого стояло два шестигранники, що прирівнювалося до грифу «секретно». Доступ до цієї інформації, відповідно, був ще обмеженішим. Серед перших надходжень у інвентарній книзі могографічної летератури, розпочатій 20 травня 1968 року, – праці М. Грушевського, Д. Донцова, І. Кошелівця, Б. Кравціва, П. Мірчука, М. Міхновського, М. Стахіва.

З 1987 року бібліотеки систематично одержують накази Головліту УРСР і СРСР у вигляді списків про повернення книг до загальних фондів. У січні 1990 року останнім наказом Головліту «Про повернення книг до загальних фондів бібліотек» спецфонди фактично скасовувалися. Рішенням дирекції Бібліотеки від 16 вересня 1991 року усі видання, що знаходилися у спецфонді як ціла колекція, були передані до новоутвореної зали зарубіжної україністики. З його відкриттям до Бібліотеки почали надходити дари з книгозбірень Торонтського, Оттавського, Гарвардського, Ратгерського, Делаварського університетів, від Товариства українських бібліотекарів Канади, Слов’янської бібліотеки у Празі, інших установ та від приватних осіб.

Нині фонд зарубіжної україністики містить літературу з різних галузей знань. Енциклопедична література репрезентована «Енциклопедією українознавства» (Мюнхен, Нью-Йорк, 1949-1984; тематична частина у трьох книгах, словникова – в 11), «Українською малою енциклопедією» Є. Онацького (Торонто, 1963-1971) та інші. З бібліографічних видань є покажчики наукових праць української еміграції П. Зленка (Прага, 1932), української преси О. Фединського (Клівленд, 1968-1969), української літератури в Канаді Я. Славутича (Едмонтон, 1987), української еміграційної літератури Б. Романенчука (Філадельфія, 1974), бібліографія голоду в Україні 1932-33 рр. Г. Сенишин (Монреаль, 1983).

Заслуговують на увагу видання, в яких простежується колоніальна політика Російської імперії та СРСР щодо України (І. Мірчука, Н. Полонської-Василенко, О. Оглобліна, В. Будзиновського та інші) і тематично з ними споріднені спогади політв’язнів (А. Білинського, О. Мак, С. Підгайного, О. Канюки та інші), видання про український правозахисний рух.

У фонді репрезентовано праці ідеологів і провідників українського національно-визвольного руху С. Бандери, Є. Коновальця, Я. Стецька, грунтовні дослідження національної ідеї Д. Донцова, П. Мірчука, Д. Дорошенка, М. Стахіва, збірники матеріалів про історію українського війська, Українську повстанську армію тощо.

Окремо слід згадати твори, які виходили в діаспорі, але були заборонені й переслідувані в Україні: В. Сосюри, О. Гончара, Л. Костенко, Р. Іваничука, В. Стуса, М. Руденка та інші.

Шевченкіана репрезентована 14-томним повним виданням творів (Чикаго, 1962), добре ілюстрованим бібліографічним дослідженням Н. Лівицької-Холодної «Шлях велетня» (Нью-Йорк, 1955), працями В. Барки «Правда Кобзаря» (Нью-Йорк, 1961), Д. Бучинського «Християнсько-філософська думка Тараса Шевченка»  (Мадрид, Лондон, 1962), науковими записками, збірниками, альманахами до річниць, ювілеїв поета тощо).

Не можна не згадати видань таких українознавчих інституцій, як Канадський інститут українських студій, Гарвардський, Торонський та Альбертський університети, Українська вільна академія наук, Наукове товариство ім. Т. Шевченка, Український вільний університет у Празі та Мюнхені, Музей української культури в Свиднику та інші.

Серед періодичних видань, часописів – «Визвольний шлях», «Сучасність», «Український історик», «Український самостійник», «Нові дні», «Крилаті», «Лікарський вісник», «Молода Україна», «Голос спасителя», «Вісник», «Наше життя», «Вільна Україна», «The Ukrainian Quarterly», «The New-Review», «The Ukrainian Bulletin» тощо.

Фонд міститься безпосередньо в залі, що дає змогу виконувати читацькі замовлення протягом 5-7 хвилин. Довідково-енциклопедична література розміщена на полицях у відкритому доступі. У залі зарубіжної україністики постійно діє виставка нових надходжень, змінюються тематичні виставки. Інформацію про фонд користувачі отримують через традиційні каталоги (генеральний, алфавітний і систематичний, а також ті, що розміщені в читальному залі зарубіжної україністики) і електронний каталог нових надходжень.

 

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика