ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ПОЧУТИ ПОЧУТТЯ

У Львові проходить тиждень музики Мирослава Скорика, присвячений ювілею видатного українського композитора. Ще влітку він святкував своє 70-річчя, тоді ж дістав звання Героя України. А власне музичні «урочистості» вирішили перенести на осінню пору. Скорик — монолітна фігура в музичному мистецтві України. Він автор опер, балетів, багатьох популярних пісень. Він же брав безпосередню участь у створенні легендарного українського фільму «Тіні забутих предків» — музика Скорика і Карпат саме і звучить у стрічці Сергія Параджанова.

Перед тижнем своєї музики Скорик, попри великий досвід, все ж таки дуже хвилювався: «Ми ніколи не знаємо, як сприйме концерт публіка. Настрій слухачів і, зрештою, сам прихід публіки на концерти залежить від багатьох речей. Навіть від погоди…». А ще Мирослав Михайлович розповів, що за багато років так і не виробив для себе особливого ритуалу перед виходом на сцену: «Все дуже просто: прийняти ванну і поспати. Ото й усе». Гарантом доброго ставлення людей до себе вважає доброзичливе власне ставлення до всіх без винятку. Також надзвичайно важливо не бути злопам’ятним. Щодо образ, то пожартував так: «Я добрый, но отзывчивый! А взагалі, коли мене хтось образить, я намагаюся не реагувати, це краще, ніж будь-яка реакція».

— Пане Мирославе, над чим нині ви працюєте?

— Це таємниця. Точніше, я вже переконався: доти, як зробиш, не варто щось говорити, бо потім важко це зреалізувати. Маю забобони.

— А що вважаєте своїм найбільшим досягненням?

— Ви знаєте, я не пишу музики для еліти. Можливо, це і не «досягнення», але я колись починав найрізноманітніші речі, їх потім розвинули інші… Правда, ніхто того не цінує. Я пішов шляхом синтезу. Поєднав класичні традиції із сучасними засобами виразності. Не належу до так званого «авангарду», який робить музику елітарною. І прагну, щоби музика була зрозумілою людям. Щоби вони її чули і відчували. Зокрема в 1960-ті роки намагався в українській естрадній музиці впроваджувати сучасні ритми, вносячи в музику джазові елементи і різні тоді модні ритми — твіст, босанова, халі-галі. Фактично зробив це першим. Уже згодом з’явилися інші — Поклад, Івасюк, композитори, котрі продовжили цю справу. А доти, що таке була українська естрада? Майборода… Якоюсь мірою — Шамо. Звичайно, і це була гарна музика, але я тоді ніби започаткував новий напрям. Наприклад, «Не топчіть конвалій» — це був, по суті, перший український твіст. А ще — блюз-танго «Намалюй мені ніч». Та про це, бачите, ніхто навіть ніде і не згадує сьогодні... Пізніше розшифровував старовинні табулятури. Багато зробив обробок української класичної музики. Тобто головне, на мою думку, — знайти свій стиль.

— В яких країнах світу сьогодні найбільше виконується ваша музика?

— Спеціально не підраховував… Країн багато — напевно, сорок чи п’ятдесят.

— Ви знаєте, які конкретні ваші твори найбільш популярні за кордоном?

— І на це запитання не відповім… Я маю певні відсотки за кожне виконання. І часом до мене це надходить… Один цент (сміється). Останній такий рахунок надійшов із Тайваню. Правда, нещодавно їздив до Польщі. Буваю в Америці, Австралії, Німеччині, Росії. Раніше тих країн було більше. Часто відвідував республіки колишнього Радянського Союзу, а також країни соцтабору. А нині, наприклад, мене запрошує Інститут музики, що в Техасі — вони роблять три дні української музики. Знаю, що їдемо разом із Станковичем. Гадаю, буде цікаво. Нещодавно мав авторський концерт у Чарльстоні (штат Південна Кароліна). Ще мої авторські концерти хоче організувати українська діаспора — в Нью-Йорку та Вашингтоні.

— У вашому творчому доробку особливе місце посідає музика в кіно…

— Ой, багато тих фільмів! Може, до двадцяти, а може, до сорока. Назву кілька, де музика була пристойною…

— Це як зрозуміти?

«Тіні забутих предків»

— Дуже просто. Під час роботи над фільмом основна справа композитора — догодити режисерові. А справді достойною вважаю музику, написану до стрічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» (1964 рік), до фільму режисера Володимира Денисенка «Високий перевал» (1981 рік) та «Гуси-лебеді летять» Олександра Муратова (1974 рік, за повістю Михайла Стельмаха).

Потім ще багато для інших писав… Але все то — більше «лажа». А ще писав музику до мультиків… Один із них — «Як козаки куліш варили».

— А пам’ятаєте як вас знайшов Параджанов і як вам з ним працювалося, адже не таємниця, що Сергій Йосипович був дуже емоційною людиною?

— Сергій знайшов мене дуже просто. Коли він задумав екранізувати повість Коцюбинського, то вирішив для себе, що з київських композиторів «про Карпати» музики ніхто не напише. Отож і приїхав до Львова. Прийшов на радіо і попросив поставити музику львівських композиторів. Переслухав багато, зокрема — твори Кос-Анатольського, Колесси та мої. І відразу ж заявив: «Этот композитор будет писать музыку для моего фильма!». Під час зустрічі зауважив: «Я хочу, чтобы вы написали для меня гениальную музыку!». Мені тоді чомусь не сподобалася його якась тривожна аура. Більше того, здалося, що Параджанов володіє гіпнозом. Після розмови я подумав трохи і відмовився від пропозиції.

Пізніше він удруге приїхав до Львова. Ми знову зустрілися. І відтоді у нас були дуже коректні взаємини. Він справді геніальна людина. Дуже добре відчував музику. Крім того, сам добре грав на скрипці. Співпраця над «Тінями» була вельми цікава. Звичайно, у тому фільмі є моя музика, але більшість музики ми збирали. Гуцулів навіть возили до Києва, записували їх у павільйоні.

Таких звукозаписів доти не було. І навіть тепер не можна знайти… А ще пам’ятаю, як нам треба було записати трембіти… На відкритому повітрі це важко було зробити, і Параджанов десятеро трембітярів разом із трембітами заледве запхав у літак і привіз до Києва… Причому інструменти везли у пасажирському салоні. Я ж їздив в експедиції в Карпати, добирав музикантів. Спілкувався й з усією знімальною групою. Параджанов був людиною неврівноваженою, тому на знімальному майданчику постійно виникали якісь «дискусії» між ним та оператором Юрієм Іллєнком, актрисою Ларисою Кадочниковою, художником Георгієм Якутовичем. Але всі згодом притерлися одне до одного і дуже гарно працювали. А те, що він тоді говорив про радянську владу… Наприклад, «Пусть меня выпустят за границу, при этом купят билет в одну сторону…».

— Вам, напевно, часто говорять і про унікальність «Мелодії», написаної до суперечливого фільму Володимира Денисенка?

— Досить часто. Наприклад, недавно наш Київський національний оркестр їздив в Іспанію і там на «біс» виконав саме «Мелодію». Успіх був грандіозний. Музиканти навіть телефонували мені після концерту з-за кордону на мобільний, аби розповісти про це.

— Може, банальне запитання… Чого б ви побажали собі після такого ювілею?

— Звичайно, здоров’я. Я не чую себе підупалим, але не знаю, скільки це триватиме.

— По гриби досі ходите?

— О-о-о!!! Це єдиний спорт, який мені лишився. Я колись був дуже спортивним. Мав розряди з легкої атлетики (стрибав у висоту), бадмінтону, настільного тенісу. Добре грав у футбол і волейбол. Потім мене приваблювали туристичні байдарки. А тепер от лишилися тільки гриби. Але, повірте, це теж дуже гарний спорт.

— І який кілометраж намотуєте?

— Для мене ходити чотири години по лісу — запросто!

— Можете розповісти, що вам подарували на ювілей?

— Звичайно. Було дуже багато квітів, багато гарних слів. А серед веселих презентів… Наш головний диригент Айдар Торибаєв подарував мені національний казахський халат, розшитий золотом. Ще з милих серцю речей — панно з будівлею Львівської опери, цікаві картини, які нагадують про рідне місто і вишиванка — білим по білому. Я, до речі, років, напевно, із тридцять не носив вишиванок. А ця мені дуже до вподоби.

З КНИГИ ЖИТТЯ

Мирослав Скорик народився 1938 року у Львові. Походить з інтелігентної родини (бабця була рідною сестрою славетної Соломії Крушельницької). 1945 року почав навчатися музики у Львові. 1947 року родину Скориків було вислано в шахтарське місто Анжеро-Судженськ, що в Кемеровській області. В Сибіру майбутній композитор вчився гри на фортепіано в учениці Рахманінова — Валентини Канторової і тоді вже виявив здібності до композиції.

До Львова Скорики повернулися 1955 року. Педагогами Мирослава в консерваторії були професори Станіслав Людкевич, Роман Сімович та Адам Солтис. У 1960—1963 рр. талановитий львів’янин навчався композиції в аспірантурі Московської державної консерваторії ім. П.Чайковського під керівництвом професора Дмитра Кабалевського. Від 1963 року працює у Львівській, а від 1966-го — у Київській консерваторії, викладаючи теорію музики і композицію. Вчитель багатьох відомих композиторів. Редактор творів української класики — Миколи Леонтовича, Анатоля Вахнянина, Дениса Січинського. Кандидат музикознавства, автор монографій «Ладова система

С. Прокоф’єва» і «Структура та виражальна природа акордики в музиці XX ст.».

Нагадаю, що саме завдяки Скорикові здобули друге життя українські опери «На русалчин Великдень» Миколи Леонтовича, «Купало» Анатоля Вахнянина, «Роксоляна» Дениса Січинського, «Юнацька симфонія» Миколи Лисенка, «Отче наш» Максима Березовського. За Концерт для віолончелі та симфонічного оркестру композитора нагородили Державною премією ім. Тараса Шевченка. Він написав оперу «Мойсей» та балет «Повернення Баттерфляй», а ще — десятки творів, які залюбки виконують і слухають не лише в Україні, а й у колишніх республіках Радянського Союзу, а також в Австралії, Австрії, Великобританії, Голландії, Канаді, Німеччині, Польщі, США та Франції.

Мирослав Михайлович — народний артист України, член-кореспондент Академії мистецтв, професор, кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри композиції Львівської музичної академії ім. Миколи Лисенка, голова Львівського відділення Спілки композиторів, секретар Спілки композиторів України, завідувач кафедри історії української музики Київської консерваторії, керівник Центру музичної україністики.

З музичних програм

Основні заходи із вшанування композитора стартували 12 вересня. Гості з Америки — віолончелістка Наталя Хома і піаніст Володимир Винницький — та симфонічний оркестр Львівської філармонії під диригуванням Айдара Торибаєва представили публіці Віолончельний концерт, за який Мирослав Скорик здобув Шевченківську премію, а також фортепіанний концерт та найновішу роботу Скорика — прем’єру оркестрових транскрипцій трьох творів Моріса Равеля та п’яти каприсів Паганіні.

У Музичній академії розпочалася дводенна міжнародна конференція «Композитор на зламі тисячоліть між серйозною і легкою музикою», присвячена творчості Маестро, за участі науковців із Лейпцига, Відня, Варшави, Кракова, Києва, Одеси і Львова. У межах заходу відбудеться презентація монографії Любові Кияновської «Мирослав Скорик. Митець і людина». За словами пані Кияновської, її остання книжка — передовсім психологічний портрет Скорика, «з яким, він, до речі, погодився». Ще одне унікальне видання, що його представлять на конференції, — нотна збірка «Фортепіанні твори Мирослава Скорика», в якій зібрано твори, складені композитором від студентських часів до сьогодення. До ювілею маестро видано й компакт-диск «Мирослав Скорик. Естрадні пісні». За словами директора студії звукозапису «Мелос» Богдана Стефури, який реставрував старі записи, на диску — 13 пісень. І яких… «Не топчіть конвалій», «Я тебе почекаю», «Аеліта», «Нічне місто», «Карпати», «Не знаю», «Львівський вечір», «Квіти говорять», «Ти забудь ті слова», «Три трембіти», «Стрийський парк». А пісня «Намалюй мені ніч» подана у двох версіях — старій і сучасній, переспіваній Мар’яною Винницькою, виконавицею з Нью-Йорка.

Також на прихильників творчості Скорика чекають виступи оркестру оперної студії Музичної академії. Передбачено й концерт з участю самого маестро та його камерного оркестру «Академія» з концертмейстером Артуром Микиткою та диригентом Ігорем Пилатюком. У п’ятницю, 19 вересня, з участю академічного симфонічного оркестру, хорової капели «Трембіта» під батутою самого Мирослава Скорика прозвучать кантата «Гамалія» і реставрована маестро опера Миколи Леонтовича «На русалчин Великдень». Цей концерт записуватимуть у прямій трансляції, і з нього має бути скомпонований другий диск.

Вшанування композитора, крім Львівської філармонії, відбуватиметься й у стінах Оперного театру ім. Соломії Крушельницької — це будуть постановки опери «Мойсей» та балету «Повернення Батерфляй».

Долучився до святкування ювілею Скорика й Музей Соломії Крушельницької, позаяк мати композитора — Марія Скорик (Охримович) була родичкою видатної української співачки, прими міланського Ла Скала. Працівниця музею Леся Кирик дуже вдало склала експозицію з особистих речей родини Скориків та світлин із їхнього сімейного альбому, і тепер екскурсовод протягом місяця розповідатиме відвідувачам про життя та творчість пана Скорика. Окремий стенд в експозиції присвячений нагородам Мирослава Михайловича, а також його друзям — видатним музикантам Миколі Суку (Лас-Вегас), Олегові Крисі (Нью-Йорк), Юрію Мазуркевичу (Бостон), Марії Чайковській (Москва), Володимиру Винницькому (Нью-Йорк), доктору музикознавства Всеволоду Задирацькому (Москва) та світлої пам’яті піаністу Аліку Слободянику.

Розгорнуто фотовиставку й у галереї «Філарт», що у фойє обласної філармонії. Як зазначив директор установи Володимир Сивохіп, підпорядковане йому приміщення «освячене Мирославом Скориком, який протягом довгих років очолював Львівську організацію Національної спілки композиторів України та не раз виступав зі сцени філармонії як диригент, керуючи Академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії, камерним оркестром «Віртуози Львова» та камерним оркестром Львівської консерваторії «Академія». У концертному залі ім. Станіслава Людкевича прозвучало й чимало світових прем’єр — творів маестро у виконанні видатних артистів та колективів».

Невдовзі святкуватиме 70-річчя Мирослава Скорика й Київ. На 14, 15 і 16 жовтня у столиці заплановані три ювілейні концерти композитора: опера «Мойсей», авторські вечори у філармонії та в консерваторії.

 

Тетяна КОЗИРЄВА


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика