ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ПРИКАРПАТСЬКІ ТУРИСТИЧНІ КАРТИНКИ

Туризм – це кльово і модно. Тим більш в’їздний. Цей взагалі буйним цвітом розквітнув за останні роки – і ближчим часом його цвітінню не буде перешкод, аж поки шенгенська залізна завіса на наших західних кордонах не заіржавіє від старості. Влада так начебто розуміє численні плюси від розвитку туризму – і сприяє. Особливо перспективною галузь вважається в Західній Україні, і це зрозуміло. Тут замки, Карпати, старі панські садиби, костели, синагоги і церкви. А якщо придивитися більш прискіпливим оком? Подивимось під збільшувальним склом на Прикарпаття.

Ну от, наприклад, село Черганівка в Косівському районі. Не чули про таке? Це до часу. Саме скромна Черганівка, де проживає менше тисячі чоловік, вибрана українською резиденцією святого Миколая. Слава лапландських маєтків Санта Клауса і резиденції Діда Мороза в російському Великому Устюгу не дає місцевим чиновникам спати. Теж так хочуть. Он, в Росії вже навіть батьківщина Баби-Яги віднайдена. Ми чим гірші? Ще у 2002 році Черганівська сільрада заснувала комунальне підприємство «Маєток Святого Миколая». В скромному селі при трасі з Косова на Кути планується звести такий собі дитячо-релігійний диснейленд – орієнтовно в 2011 році. Символічний камінь під будову казкового містечка було урочисто закладено в селі 19 грудня 2004 року. Тільки гарні (а.к.а. прибуткові) ідеї – вони в повітрі носяться, піди злови і доведи, що це твоя. Так і з миколаєвою садибою: за право носити ім’я святого перегризлися Косівська райрада та Національний природний парк «Гуцульщина». Дійшло до суду з приводу «недобросовісної конкуренції»: начебто природний парк займається плагіатом, використовуючи в рекламі логотип маєтку святого. І чубляться бізнесмени та депутати, доводять, хто перший «застовбив» за собою назву.

А поки ділиться шкіра ще не вбитого перепрошую, ведмедя, в селі тихенько помирає вже наявна пам’ятка архітектури державного значення: дерев’яна гуцульська церква святого Івана (1842). Краще не намагатися впізнати храм за старими фотографіями: безнадійна справа. Церква-красуня, прекрасна в своїй дерев’яній автентичності, зараз нагадує симбіоз каструлі і сільської хати. Примітивна веранда веде до оббитого бляхою храму. Що з того, що в цих сяючих латах дерево пріє, гниє – і церква ризикує не дожити до власного 200-ліття? Так дешевше, так людям подобається, та й у сусідніх селах теж церкви під бляхою. Не до грамотних реставрацій: треба святого Миколая популяризувати.

А в інших селах і справді не краще. От, скажімо, крихітний Барвінків в Верховинському районі, який задивляється на чернівецьку Усть-Путилу через Черемош. Місцева Миколаївська церква (1867, теж пам’ятка державного значення) зараз нагадує семафор в дуршляку: флюоресцентно жовто-зелені стіни і бляшана шапка даху. Яскрава як уявлення гуцулів про красу і красиве життя. Щоб остаточно добити туриста типово-сучасним почуттям краси по-верховинські, в храмі встановлені аляповаті ікони з підсвіткою з новорічних гірлянд. Святому Миколаю б сподобалося… А дерев’яна дзвіниця, напевно, відлетіла від цього тотального несмаку у вирій, бо замість неї стоїть нова, кам’яна. Отже, в Україні одною пам’яткою архітектури стало менше. Хтось кричить “Пробі!»? Та якось всім не до того…

Опіум – народу. Садиби – священикам

Поїхали далі. Буквально. Чернелиця, Городенківський район. Один з небагатьох збережених в Прикарпатті замків – бастіонний, з неймовірною в’їзною брамою, прикрашеною ліпленням і гербами. Та завзяття місцевих жителів, яким муляє очі безкоштовна купа будматеріалів посеред селища, може дуже скоро поховати цю твердиню. І залишиться Чернелиці хіба легенда про княгиню Єфросинію. Та зраджувала чоловіку, князю Міхалу Чарторийському, з простим парубком, а як дізналася про повернення князя з війни, почорніла лицем і кинулася з башти замку. Звідси й назва Чернелиця.

Міхал Чарторийський важко переніс смерть дружини. Легенда стверджує, що наказав замурувати тіло княгині в замкову стіну, а над в’їздною брамою викарбувати її ініціали. Дещо нелогічні вчинки, але ж легенди й не претендують на істину в останній інстанції. Місцеві легенду переказують з гордістю, але гордість засинає, як тільки стає питання про каміння замку. Поки твердиня була на території місцевої лікарні, стіни собі стояли. Лікарня 2005 року відсвяткувала новосілля, замок стоїть пусткою, скористатися ситуацією не пустить совість, але в багатьох вона в дефіциті. От і…

Від замку, до речі, веде справжнісінький підземний хід – до чернелицького костелу (1660). Місцеві підлітки у 2005 році в храмі влаштували пожежу, сильно постраждав дах. За три роки пам’ятку ніхто не кидався рятувати – і не так давно остаточно впали перекриття даху. А що, не шкода. Подумаєш, одним 350-річним костелом може стати менше…

В Городенці теж є костел. Красень! Архітектор Бернард Меретин, скульптор Йоган-Георг Пінзель. Вже від цих прізвищ у краєзнавців починають текти слинки. І є чого. Тут навіть реставрація йде, вже років вісім. Приведено в порядок цоколь, але це й все. В храмі гуляють вітри, розхитуючи шикарні люстри – такі ще в народі «чеськими» зовуть. Куплені на пожертви віруючих світильники різко контрастують з обдертими стінами і залишками фресок, прикрашеними «історичними» графіті «Свєта + Сергій = любов. 1989».

Городенківський костел – головна міська вертикаль, його силует формує міський пейзаж вже кілька сотень років. Міським чиновникам до пейзажів діла немає, бо земля – вона дорога, і прилеглу до костелу територію можна продати під генделик. Чому «можна», до речі, вже ж продали, поставивши священиків з костелу (храм навпіл ділять греко- і римо-католицькі громади) перед фактом. Туристи? А що туристи? Захочуть подивитися костел – так он він, а що повністю в кадр з малої відстані не влазить – не чиновників проблеми.

То що, все погано у прикарпатському домі? Ніяких відновлень і ремонтів? Ну чому ж ніяких. В цьому році взялися за архаїчну Михайлівську церкву в Чесниках на Рогатинщині. Вона – чудо. Церква-Ксена, храм-воїн – з XIV століття. Проста, з товстими стінами і крихітними вікнами, з міцними контрфорсами, з гарним барочним іконостасом. З церкви зняли старий ґонт і взялися перекривати… металочерепицею. Місцеві ЗМІ схаменулися, підняли гвавт – і роботи зі скапарення пам’ятки призупинили. Але на третину дах вже євро-ремонтний. Автентичність вигляду церкви втрачена. Привези сюди туриста з закордоння – фішки він не зрозуміє.

Висновок? Не вистачає дбайливих господарів, думаючих, розуміючих. Банально, але факт. Он, один з найгарніших палаців області, садиба Реїв-Потоцьких в Приозерному (колишніх Псарах) кілька днів тому пішла з молотка. УПЦ КП, в руках якої комплекс був з 2005 року, просила за нього спочатку півмільйона доларів, в результаті продала за 350 тисяч гривень. Покупці – фізичні особи, більше про них на разі невідомо. А місцеві журналісти вже називають владику Іоасафа успішним рейдером. Хоча – садиба Реїв є пам’яткою архітектури національного значення, і продавати її банально заборонено законом. Влада її владиці й не продавала – вона садибу попу… подарувала. Разом з парком площею в 30 га. А вже владика цим щедрим даром розпорядився за власними бажаннями.

Приклади нехлюйного ставлення до історичного надбання на Франківщині можна множити. Та що то дасть? Здається, люди, як і тисячоліття тому, поділяються на патриціїв і рабів, на панів і холопів, і соціальна рівність цих кордонів у головах так і не подолала. Першим йдеться про естетику, другим – виключно про виживання і гроші. Хто ж винен, що до влади пробираються тільки другі, ті, що заради грошей…


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика