ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



УКРАЇНА НА ДВОХ

Юлія Тимошенко завжди змушувала дивуватися її енергії і політичним талантам не тільки прихильників, але і відвертих опонентів. Вона захоплювала багатьох – умінням вийти з будь-якої найскладнішої ситуації і розіграти будь-які найскладніші комбінації.

30% рейтинг довіри її сили – яскраве свідчення, насамперед, її особистої харизми, а потім всього іншого – організації, агітації і мобілізації БЮТ.

Однак вересень 2008 показав українцям другу сторону «місяця» – зовсім іншу Тимошенко, про існування якої здогадувалися, але сумнівалися. Вона скинула маску жертви, в якій її звикло бачити суспільство, і постала в образі караючого меча. Багато хто пережили шок від побаченого.

Численні докори з боку президента і його секретаріату ще кілька днів тому викликали у виборців співчуття, обурення і підтримку біло-червоних.

Однак «день гніву» Тимошенко змусив засумніватися в «слабкості» і «незахищеності» прем'єра.

Усепоглинаюче бажання помсти, емоції панування «індіанця, що знімає з ворога скальп», що демонстрували в БЮТ, було схоже на вибух, що зносив на своєму шляху будь-які паростки здорового глузду і логіки.

2 вересня в залі парламенту «пройшли» усі законопроекти і рішення, що різко полегшують повноваження президента, і була видана тверда позиція у відношенні ситуації. Із серії «ні кроку назад».

В емоційний струмінь БЮТ потрапили і союзники (або колишні союзники) по коаліції – НУ- НС. У відповідь на дії БЮТ більшість депутатів фракції одразу прийняли рішення про вихід з коаліції. Вагалися ті, хто хотів зберегти за собою особливу позицію в процесі – на майбутнє.

Безкомпромісну позицію зайняв і президент, з радістю прийняв розпад коаліції і пообіцяв нові вибори у випадку, якщо союз БЮТ із ПР не знайде легітимні форми.

Одне слово, конфлікт підірвав коаліцію, і це залишає небагато шансів для її учасників «вийти сухими з води».

Тим більше, що ні БЮТ, ні НУ-НС не тільки не усвідомлюють усіх наслідків своїх дій, але і продовжують грати у «війнушку» на очах у виборців і всього світу.

Затемнення розуму стало основним діагнозом у середовищі демократичних сил, що узялися за з'ясування відносин і підрахунок взаємних образ. У результаті чого Україні загрожує не тільки занурення в новий виток війни еліт, напевно – це вже реальність, але і що більш небезпечно – дестабілізація ситуації в суспільстві й ослаблення ззовні.

За таких умов ні про які реформи, про які повторює ЄС як умови зближення з Україною, ні про стабільну економічну ситуацію говорити не варто.

За емоційним розпадом демократичної коаліції цілком спокійно і впевнено спостерігає Партія регіонів. Спокій і впевненість регіоналів у завтрашньому дні зрозуміла – за будь-яких варіантів Регіони залишаться на коні і, навіть, в голові процесу.

Саме ПР виграє всі, якими б не були домовленості й обіцянки БЮТ або НУ-НС. Влада може просто впасти їм у руки: як у варіанті домовленостей про нову коаліцію з БЮТ, регіонали зможуть нею розпорядитися у своїх інтересах; так і у випадку дострокових виборів.

 

На тлі конфлікту БЮТ і НУ-НС, у ПР рейтинги будуть тільки рости. В очах виборців Партія регіонів виглядає адекватною ситуації й обраній місії острова стабільності і послідовності.

Розповіді про те, що виборці готові прийняти союз БЮТ і ПР як договір рівних – не більш ніж припущення. Такий союз виглядає не тільки неорганічним, але і самогубним для БЮТ, що повторював про вірність Майдану і принциповій неможливості союзу з регіонами.

І справа не тільки у вірності позиції. Просто союз синіх і біло-червоних означає, що БЮТ кардинально змінює свою електоральну орієнтацію, ключові принципи й ідеї.

Думка про те, що з таким рейтингом БЮТ і Тимошенко можуть собі дозволити все й електорат це сприйме – крайня самовпевненість, що не має ніякого відношення до політики – це щось з області релігії.

Навіть найгучніший успіх політичної сили (в умовах більш-менш чесних виборів) завжди будується на точному влученні в очікування й установки виборців.

І головне в тому, що політики дуже дбайливо відносяться до позиції громадян і їх права вибирати, завжди тримаючи руку на пульсі суспільних настроїв. А ці настрої хоча і змінюються, але все-таки не так радикально, як уявляють собі політики.

Звичайно, українське суспільство вже не живе в чіткому вододілі «сині»/»помаранчеві», але це не значить що виборці геть-чисто забули минуле і готові до відродження авторитарного типу влади, або коли владу розділять між собою дві найсильніші політичні сили без будь-якого реального контролю за ними з боку опозиції.

Незважаючи на те, що в українському суспільстві сформувалося замовлення на стабільність – це зовсім не означає, що виборці готові підтримати сильну владу, що будується на змові еліт (неважливо змові НУ-НС із ПР, або ПР із БЮТ).

Українці, на відміну від росіян, виявляють набагато більшу тягу до «свободи», і тому загроза того, що політики можуть узурпувати владу, домовившись між собою – викликає не тільки внутрішній протест, але і цілком реальний опір.

Майдан 2004 – був найяскравішим підтвердженням того, що українське суспільство готове боротися за власний політичний вибір, за своє право формувати владу.

Українці не хочуть віддавати це право елітам в одноосібне користування.

Тому спроби українських політиків у 2008 році забути історію Майдану й одержати владу, обмеживши реальну участь і вибір громадян – показник явних авторитарних схильностей в існуючих політичних сил.

Пропозиція про підвищення виборчого бар'єру до 10%, прагнення вести сепаратні переговори з опонентом за спиною один одного і головне за спиною у виборців заради можливості безконтрольно здійснювати владу, прагнення зміни Конституції – показують, що жодна з парламентських політичних сил не є демократичною, по суті.

А також те, що ніякий новий коаліційний договір і формування нового уряду не зможуть забезпечити того, що шукають – політичної стабільності і зміцнення європейського типу демократії.

І справа тут не в поганій Конституції й у відсутності недоліків і противаг, або в тому, що Тимошенко краще або гірше за Ющенка і Януковича.

Суть проблеми в іншому – нинішні політичні партії і блоки нездатні виконувати свої ключові функції в політичній системі. Таких функцій дві: представляти інтереси суспільства, формуючи адекватну політику реалізації цих (а не якихось партійних) інтересів і формувати ефективні інститути влади – парламент і уряд.

Діючі політичні сили адекватно не представляють не тільки всього українського суспільства, але навіть своїх виборців – чи багато спільного в діяльності партій з реальними потребами їхніх виборців; наскільки тісно працюють партії із суспільством і як активні громадяни можуть потрапити в списки партій хоча б на місцевому рівні. Відповідь зрозуміла.

Якщо ж говорити про формування ефективних інститутів – то тут ситуація ще гірша. Останні 6 років країна постійно знаходиться в умовах перманентної конституційної кризи.

Саме на цей шлях стають українські політики для вирішення виникаючих політичних конфліктів і протиріч. Ніхто не бажає шукати можливості для взаємодії й ефективної роботи – ні президент із прем'єром, ні прем'єр із президентом.

Так було в 2006-2007 – коли Партія регіонів не захотіла домовлятися з президентом, і спробувала підготувати зміни Конституції, так це відбувається і зараз.

Юлія Тимошенко у відповідь президенту на погрозу розпуску парламенту чітко заявила, що в найближчий час буде запущений новий конституційний процес. А це означає – ніяких компромісів.

Очевидно, що прем'єр вважає зміну Конституції правильним і, на жаль, єдино можливим варіантом вирішення конфлікту, що здатний забезпечити необхідний, як вона вважає, баланс повноважень і стійкість системи влади.

Однак, з цим можна посперечатися.

Небезпека подібного підходу вже була доведена на практиці командою Кучми-Медведчука. Плоди пожинаємо дотепер. Але, як говориться, «з чим боролися, на те і напоролися».

Діючі політичні сили не бажають виходити з конфліктів іншим шляхом, ніж ініціюючи новий розподіл повноважень і зміну Конституції.

Ми знову чуємо – то від президента Ющенка, то від прем'єра в купі з Партією регіонів, що Конституцію потрібно переписати – тоді усе буде добре.

І переписують. Що означає тільки одне – політики зайняті винятково вирішенням своїх проблем, і розподілом повноважень. Конституція для них тільки інструмент, а не ціль. Інструмент для досягнення власних інтересів.

Саме тому досягти компромісу не вдасться. Завжди знайдеться той, хто буде не вдоволений обсягом влади і повноважень. А виходить, він буде зацікавлений у новому поділі влади, що неминуче призвело до росту політичних конфліктів, напруженості і дестабілізації ситуації в країні в цілому.

Тим більше, коли мова йде про перехід до парламентської системи. У сенсі стабільності – парламентська модель – гірший варіант рішення. Вкрай важко уявити собі якою повинна бути конституційна модель такого співіснування, щоб вона працювала на практиці, з огляду на що українські політики не здатні поступитися один одному навіть у малому.

Хіба що – вони можуть розділити територію країни «великою китайською стіною» на дві частини і жити, як феодали на своїй території.

Принцип компромісу заради спільних інтересів – зараз з області фантастики, хоча, по суті, це єдино правильний і можливий вихід як з нинішнього конфлікту, так і для країни в цілому.

Але це теорія.

Чи зрозуміють розгнівані політики, що потрібно зупинитися і прийняти позиції один одного?

Від цього залежить сьогодні усе.

Якщо такий принцип компромісу складеться в процесі вирішення нинішньої кризи – це буде означати більше ніж порятунок демократичної коаліції. Це значить, що в країни з'являється шанс не тільки одержати європейську перспективу, але і необхідну стійкість і необоротність демократичного розвитку.

Буде колосальною помилкою, якщо БЮТ і НУ-НС, що завжди проголошували себе проєвропейськими демократичними силами, виявляться настільки політично інфантильними, що не зможуть поступитися короткостроковими амбіціями (навіть якщо це президентські амбіції) і вийти на системний компроміс.

Компроміс, що потрібний сьогодні не тільки суспільству, а насамперед, самим БЮТ, НУ-НС, Тимошенко і Ющенку.

Шлях до цього компромісу день за днем стає усе менш ймовірним. Обвинувачення, виступи, ультиматуми – розводять колишніх союзників по різні сторони барикад.

У протистоянні колишніх союзників уже немає вже ні здорового глузду, ні політичної логіки – тільки бажання знищити супротивника. І це шлях у нікуди.

Політичні повідомлення від конфліктуючих сторін усе більше нагадують зведення з «лінії фронту»: нові обвинувачення із секретаріату президента з боку Кислинського вбік Тимошенко, заяви НУ-НС про скликання народних віче на Західній Україні, і зовсім уже неадекватні пропозиції про пряме президентське правління, з однієї сторони.

А з іншого боку - не менш ультимативні, по-суті, вимоги Тимошенко повернутися в коаліцію (що звучать приблизно - «до ноги») на тлі твердих зневажливих заяв убік президента, що пролунали на прес-конференції в понеділок.

Усе це закручує конфлікт до граничної крапки, коли може підірвати вже не коаліцію, а країну в цілому, розвівши її по різні непримиренні сторони – як це було в 2004.

У полум'ї бурхливих амбіцій і емоцій можуть дуже швидко згоріти і високі рейтинги і великі плани обох сил на радість супротивникам як усередині країни, так і ззовні.

Тим більше, з кожним днем стає усе більш очевидним, що у «війну» союзників підштовхнули не тільки з доброї волі, але і зі зрозумілою метою – ослаблення демократичної і європейської перспективи України.

А виграє в підсумку Кремль, що показав і ЄС і усьому світу – що Майдан був не свідомим вибором суспільства, а тільки політичною технологією.

Еліт, що власними руками розчищають простір для авторитарних і екстремістських сил і ідеологій, і які не в змозі піднятися над процесом, щоб подивитися на ситуацію очима історії, а не особистих образ і амбіцій і зупинитися над прірвою...

 

Вікторія ПОДГОРНА,
центр соціально-політичного проектування


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика