ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ЙОГО ЗНАЄ ВСЯ ЄВРОПА

Перше новорічне вітання отримав з далекого голландського міста Роттердам. Не вірите, тоді прочитайте цей матеріал…

Микола Порфирович Бондаренко «з першого заходу» вгадав, кого я мав на увазі, коли попросив поділитися спогадами про найвизначнішого його вихованця. «Про Олега Лисенка – це точно, – сказав, не задумуючись. – Хоч це було більше двадцяти років тому, але добре пам’ятаю, як ми з директором Романом Сливкою вже хотіли відправити хлопчину додому, бо дуже він припізнився, вже набрали контингент. Але Роман Іванович змилостивився, каже: «Може, ти візьмеш, нехай попробує баян освоїти». Завернули його від порога. Так він опинився у моєму класі. Як кажуть, ріс на очах. Програму, розраховану на шість класів, освоїв на два роки швидше. Пригадую, як прискіпливо відбирали кандидатури для звітних концертів. Коли доходила черга до нього, дискусій не було, заперечень теж. А коли Олег отримував документ про закінчення музичної школи, я його запитав, чи не планує продовжити навчання в музучилищі, на що почув у відповідь: «Училище імені Лисенка і я теж Лисенко – поїду». Так він пішов у широкий світ музичного мистецтва.

Справді, широкий. Аби підтвердити, дозволю собі процитувати невеликий газетний фрагмент. «В завершение воскресной программы виртуоз Олег Лисенко, полтавчанин, живущий ныне в Голландии, исполнил на аккордеоне сюиту В.Власова «Пять взглядов на архипелаг Гулаг», своеобразную музыкальную иллюстрацию к роману Солженицына «Архипелаг Гулаг». В зале боялись шелохнуться, а аккордеонист извлекал из инструмента завивание вьюги, скрип снега под сапогами, стук колес и гудки приближающегося поезда, стоны и крики заключенных, их муки и страдания». Так трохи більше місяця тому писала газета російських емігрантів у Парижі, розповідаючи про міжнародний фестиваль «Російське слово, російська душа». Звідти Олег привіз високу нагороду – диплом, підписаний головою російської общини Франції Андрієм Гульцевим, головою редакційної ради «Русской правди» Віктором Лупаном та головою президії міжнародної ради російських співвітчизників графом Петром Шереметьєвим. Читаємо: «за вклад у світовий розвиток культури». Для Олега цей фестиваль був відповідальним екзаменом. Але йому вже не в дивину отримувати запрошення на подібні мистецькі перегони.

Отож пройдімося по творчій біографії нашого молодого земляка. «Від батька-матері перейняв любов до музики?» – спитав юнака, коли він зателефонував з Роттердама. «Татове коріння з батьківщини Миколи Віталійовича Лисенка. Не виключаю, що він один з далеких його нащадків. А на Полтавщині весь люд в музику закоханий. До речі, тато більше чотирьох десятиліть віддав роботі у лісовому господарстві. Він і зараз співає у ветеранському хорі, яким керує Микола Порфирович Бондаренко. Маму в Нових Санжарах знають як передову робітницю «Червоного проміння», депутата обласної ради двох скликань. Сама вона в самодіяльності участі не брала, а от її батько і дідусь були прекрасними баяністами, слава про них у свій час линула по всій воронезькій землі. Про це я дізнався, коли вже навчався в Києві. Тож, мабуть, по генах передалась любов до музики. Батькам я доземно кланяюсь за їхні повсякденні клопоти, за те, що виховали, мене, дали путівку в життя. До речі, напередодні Нового року вони відзначатимуть тридцять шосту річницю відтоді, як одружились. Нехай ще довго радітимуть життю, здорові та щасливі будуть».

Не забув Олег теплим словом згадати й учителів Новосанжарської загальноосвітньої школи, дякував за науку Лідії Андріївні Сливці, Вірі Іванівні Новосад, Володимиру Олександровичу Мехедьку. Особливо тепло говорив про Романа Івановича Сливку, Миколу Порфировича Бондаренка, вони «наштовхнули» на музику та до обрання професії музиканта. Здається, всі дороги в дитинстві і юності для Олега були встелені трояндами. От і в музичному училищі випало навчатися у справжнього корифея Богдана Панасовича Юшка, земляка з Драбинівки. Цей неперевершений баяніст, на його думку, легендарна людина з неординарною долею. Йому пощастило грати у військовому оркестрі полку, яким командував Жуков. Він успішно закінчив Московський інститут мистецтв, знамениту Гнєсінку. «Зачаровував нас, студентів, своєю бісерною технікою і віртуозністю», – не нахвалиться своїм наставником Олег Лисенко.

Уже отримавши диплом і працюючи в Новосанжарській дитячій музичній школі, юнак буквально не розлучався з Богданом Панасовичем – той не тільки агітував і настійно радив, а безпосередньо готував його до вступу в консерваторію. А там, у консерваторії, нові сторінки баянно-акордеонного мистецтва відкривав перед допитливим, талановитим студентом професор, заслужений діяч мистецтв, доктор мистецтвознавства, академік, завідувач кафедри народних інструментів Микола Давидов. «Це особливо обдарована людина. Студенти були і є для нього, мов рідні діти, а він для нас – Батьком, Майстром. І я, і мої друзі, коли буваємо в Києві, обов’язково заїздимо до Миколи Андрійовича та його дружини Лідії Мусіївни, аби послухати мудру пораду, пограти».

Коли вже навчання в консерваторії наближалось до завершення, Олегу запропонували місце викладача в Глухівському педінституті і одночасно продовжити навчання в аспірантурі Київської консерваторії. Він не скористався жодним з цих варіантів, бо, подорожуючи Німеччиною і Голландією, успішно склав екзамени до аспірантури Вищої музичної школи в місті Енсхедеє, що в Нідерландах. Там він пройшов курс сучасної оригінальної західно-європейської акордеонної музики, вдосконалював свою технічну і стилістичну майстерність. А в 2005 році він знову продовжив навчання, вже в іншій аспірантурі – в консерваторії міста Роттердам на факультеті всесвітньої музики (Аргентинське Танго).

Навчання (а він і в телефонній розмові наголосив, що вчитиметься все життя!) Олег поєднує з активною концертною діяльністю. Згаданий вище диплом, це не перша його нагорода. У 2003 році він удостоєний третьої премії на міжнародному акордеонному конкурсі, що відбувся в італійському місті Кастельфідардо. Позаторік отримав першу премію на такому ж конкурсі у голландському місті Амстельфейн. За високу честь вважає запрошення взяти участь у благодійному концерті симфонічного оркестру Роттердамської філармонії за участю всесвітньо відомого баритона Дмитра Хворостовського, інших «зірок». Цей концерт відбувся з небаченим успіхом. Коли продовжив перелік країн, де вже йому довелось побувати з концертами, то нічого не залишалось, аніж по-доброму позаздрити. Німеччина, Бельгія, Франція, Швейцарія, Італія, Швеція, Данія...

Ми довго розмовляли по телефону, домовились побачитись, коли він їхатиме до Воронежа і на день-другий завітає до батьків. Тоді вже можна буде поспілкуватись, не поглядаючи на годинник, ще й послухати його віртуозну гру. А на прощання Олег Лисенко просив передати землякам, своїм однокласникам, молоді, всім християнам найщиріші вітання. Молодим зичив устремління в житті, старанно працювати і впевнено йти до здійснення своєї мети. Як це роботи, Олег довів власним прикладом.

 

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ,
селище Нові Санжари Полтавської області


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика