ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ЗАДЛЯ КОГО ГЕТЬМАН ПІДПИСАВ УГОДУ

Основним завданням української політики часів гетьманування Богдана Хмельницького був пошук сильного військового союзника у боротьбі з Річчю Посполитою за об’єднання етнічних українських земель. Таким союзником стала Московська держава, з якою у 1654 році було укладено Переяславсько-Московську угоду.

Цей документ, якому історики дають суперечливі оцінки, безперечно, сприяв розв’язанню зовнішньополітичних проблем тих часів, однак унеможливлював втілення в життя ідеї національного державного будівництва в Україні. Як рівноправна і взаємовигідна, угода проіснувала понад п’ять років. В жовтні 1659 року московський уряд вніс на затвердження значно змінений текст цього документа.

На підставі наукових досліджень легенда про добровільне входження України до складу Московської держави як вияв «споконвічної мрії» українського народу до «возз’єднання» вважається спростованою. Московський напрям дипломатії Богдана Хмельницького мав такий самий зміст, як і турецько-кримський, шведський, семигородський та інші. Постійних спільників у Богдана Хмельницького не було, оскільки всі сусідні держави зазіхали на українські землі.

Воєначальники польського коронного війська, що стояло на Київщині між Корсунем і Черкасами, упевнившись щодо повстанських задумів Хмельницького, вирішили виступити на Запорожжя, аби не допустити поширення війни на всю Україну. Перша битва Хмельницького з поляками відбулася під Жовтими Водами. Саме там 29 квітня 1648 року шеститисячний загін С. Потоцького зустрівся з дев’титисячним об’єднаним козацько-татарським військом. Втрати сил супротивника були настільки значними, що викликали занепокоєння у татар, зацікавлених захопити якнайбільше полонених. Битва закінчилася перемогою Хмельницького 16 травня 1648 року у районі, обмеженому селами Попельнастим, Громівкою, Холодіївкою та Григорівкою Дніпропетровської області. 25-26 травня 1648 року відбулася битва під Корсунем, унаслідок якої були оточені і знищені польські війська в районі Корсуня – Стеблева –Ситників. Обидва командувачі двадцятитисячної польсько-шляхетської армії Калиновський і Потоцький, вісімдесят знатних вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів потрапили в полон. Воєнними трофеями стали понад 40 гармат. Після Корсунської перемоги Хмельницький став табором під Білою Церквою і звернувся до українського народу з Універсалом, закликаючи його взяти участь у боротьбі проти своїх «розорителів, озлобителів і супостатів». Незабаром його армія налічувала вже понад сто тисяч воїнів. Влітку 1648 року на Лівобережжі одночасно із створенням нових територіальних козацьких полків на їхній базі розпочалося формування державних структур з полково-сотенним ладом. Такого ж реформування зазнали й колишні реєстрові полки. До 1650 року в Україні було сформовано 16 полків, які становили територіальне ядро держави (180-200 тис. кв. км), де проживало 1,6 млн населення.

21 вересня 1648 року відбулася битва під Пилявцями. Під час підготовки і в ході цієї битви Хмельницький розробив і здійснив так звану «концепцію гальмуючої війни», яка стала провідним напрямом боротьби проти Речі Посполитої. До неї входили: маневрове блокування основних комунікацій (переправ, шляхів сполучення, фортець та ін.) на території ворога з метою його ослаблення та вибору вигідного району для битви; залучення місцевого населення до протидії ворогові; мобілізація людських і матеріальних резервів усього народу України до війни проти Польщі шляхом введення в дію полково-сотенного територіального державного устрою; проведення битв як засобу постійного виснаження ворога. Добившись успіху, Хмельницький здійснив похід на захід, узявши спочатку в облогу Львів (8-9 жовтня), а згодом Замостя (6-12 листопада). Для організації боротьби населення Белзького, Волинського і Руського воєводств він послав у ці райони свої полки, і до середини листопада було практично звільнено західно-українські землі. Розпочалося формування державних інституцій, зокрема полково-сотенного територіально-адміністративного устрою. Головною резиденцією гетьмана України став Чигирин. Це стало початком відновлення державності України.

20 лютого 1649 року розпочалися українсько-польські переговори, перебіг яких показав, що Богдан Хмельницький, переосмисливши уроки минулорічної боротьби, вперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні положення національної державної ідеї, відмовившись від принципів автономії, яких дотримувався раніше. У ході переговорів було чітко обумовлено право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання; проголошено ідею незалежності утвореної держави від влади польського короля («лядська земля згине, а Русь ще в цьому році панувати буде»). Було також сформульовано положення про соборність Української держави, яка розглядалася як спадкоємиця Київської Русі. Те ж саме засвідчили переговори гетьмана з московським посольством у квітні 1649 року Хмельницький наполягав на визначенні козацької України в межах земель, якими «володіли благочестиві великі князі». На початку травня 1649 року через небажання польського уряду йти на серйозні поступки сподівання на продовження українсько-польського політичного діалогу виявилися марними.

Богдан Хмельницький розпочав мобілізацію армії. Тим часом Польща, завершивши підготовку до початку воєнних дій, 31 травня вторглася двадцятитисячним військом у південно-східну Волинь. Невдовзі, зруйнувавши й знищивши багато містечок і сіл цього регіону, основні сили польської армії спинилися табором під Старокостянтиновом. Хмельницький негайно вирушив у похід з метою звільнення українських земель від Перемишля до московського кордону. Маючи у своєму розпорядженні майже стотисячне військо, він об’єднався з кіннотою Іслам-Гірея ІІІ і розпочав наступ.

Упродовж липня – серпня 1649 року український гетьман провів сім великих приступів на Збараж, які, на думку М. Грушевського, стали свідченням «талантів Хмельницького як стратега і правителя». 20 лютого 1651 року воєнні дії між Україною та Польщею відновилися. Польська п’ятнадцятитисячна армія перейшла в наступ. 28 червня 1651 року під Берестечком розпочалася жорстока битва, в якій козацьке військо зазнало поразки, однак завдяки вмілому керівництву полковника Івана Богуна вдалося вивести з оточення і врятувати основну його частину. Перед Хмельницьким гостро постала проблема пошуку міцної воєнно-політичної допомоги ззовні. Особливого значення у цьому зв’язку набув українсько-московський союз. У результаті тривалих переговорів 11 жовтня 1653 року Земський собор вирішив прийняти Військо Запорозьке «под свою государеву руку» й розпочати війну проти Речі Посполитої. Після рішення Переяславської ради від 18 січня 1654 року переговори завершилися укладенням наприкінці березня договору, який за своїми формально-правовими ознаками нагадував акт про встановлення відносин номінального васалітету чи протекції, а за змістом передбачав створення конфедерації, спрямованої проти зовнішнього ворога, під верховенством Московської держави.

Не всі були задоволені переяславськими рішеннями й «Березневими статтями», зокрема, представники вищого православного духовенства, які не хотіли потрапити у залежність до московського патріарха. Були незадоволені ними й представники інших станів. Не склали присягу московському царю Іван Сірко, Іван Богун, уманський і брацлавський полковники. Не прибули в Переяслав представники Запорозької Січі. Не задовольняв цей договір і Богдана Хмельницького, але він підписав його заради збереження за Українською державою витвореної форми правління (республіканської) й устрою інституцій політичної влади (унітарного), території, суду й судочинства, армії (60 тис. козаків); фінансової системи; територіально-адміністративного устрою, нової моделі соціально-економічних відносин; незалежності у проведенні внутрішньої політики.

Наприкінці 1655 року визначився ще один, згубний для реалізації української державної ідеї фактор. Московська держава, стурбована зміцненням позицій Швеції в Прибалтиці, вирішила піти на зближення з Польщею. У травні 1656 року московський цар Олексій Михайлович оголосив війну Швеції. Московсько-польське замирення, безумовно, було можливим лише за рахунок українських інтересів. Так воно зрештою й сталося, коли у 1667 році Московія і Річ Посполита підписали Андрусівське перемир’я, яким був фактично анульований Переяславсько-Московський договір 1654 року, а українські землі поділені між Польщею та Московською державою.

 

Микола МІРОШНИЧЕНКО,
кандидат історичних наук


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика