ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ХТО БАНКУВАТИМЕ?

Автор: Всеволод РОЗГОН

Президент звинуватив Прем’єр-міністра в державній зраді. Завважмо, не бабця на базарі, не сердита тітка в тролейбусі, не затятий правдолюб в окулярах, що знає всі коридори в районному суді, а – Президент. І що?..

Під помешкання голови уряду не приїхав «воронок», серед ночі не нагрянули кремезні хлопці з ордером, жодного рішення РНБО, ані обговорення в парламенті. А що відбулося? А фактично нічого: Президент сказав: Прем’єр-міністр – зрадила національні інтереси. Сказав, наче бабця на базарі, мов сердита тітка в тролейбусі, і навіть не як затятий правдолюб в окулярах, що знає всі коридори в районному суді. На телевізійні камери, ображено та роздратовано.

Чим відрізняється слово Президента від слова обивателя? Тим, що воно тягне за собою наслідки? Які наслідки слів пана Ющенка? Жодних. Крім зловтіхи в Москві та розгубленості в країні. То й спитати хочеться: може ліпше було мовчати? Якщо ти – Президент, то слово має втілюватися в ділі; якщо ж ти не здатен на діло, то ліпше мовчи. А так ганьба, якої ще не бачила Україна. Утім Україна бачила і не таке. Але багато чого призабулося. А останні владні викрутаси пам’ятаємо. День Незалежності – світлий День: Президент грається в солдатики на Хрещатику, Прем’єр – бавиться квіточками в парку Шевченка. І нагода підходяща: з території України, славного міста Севастополя, ведеться війна проти дружньої держави. Театр абсурду, а ми в нім актори, як стверджував Шекспір. Чи все ж пацієнти?

Закриваючи минулу парламентську сесію, Арсеній Яценюк обіцяв «спекотну осінь». Правду казав. Але віднедавна й інші пори року стали не дуже прохолодні. Либонь, справа в глобальному потеплінь. Або в запаленні мозку в чиїхось головах.

Друге вересня. Сходяться народні депутати, засмаглі та наснажені для державних звершень. Того дня не осоромився лише хор Вірьовки. Жодної фальші. Справді, наша пісня не вмре, не загине. А щодо інших атрибутів, наприклад, «слави»? То за неї варто згадувати лише в лапках.

Планувалося, що перед парламентарями виступить Президент і народні депутати обговорять підготовлену В’ячеславом Кириленком резолюцію про ситуацію в Грузії. А що натомість? Президент не прийшов. А про Грузію народні обранці згадували тільки в кулуарах. Свого часу, а було це не так давно, Леоніда Кучму винуватили в тому, що, згадуючи парламентарів, він надягав «їжакові рукавиці». Не бачив, не знаю. Але гадаю, що коли Президент наполягає на розгляді парламентарями певного питання, то до цього він має провести консультації. Тобто, вбрати «їжакові рукавиці» й душевно побесідувати з керівниками фракцій. Не лише з В’ячеславом Кириленком, а й Борисом Тарасюком, що представляє Народний Рух, Юрієм Луценком (Народна самооборона), Богданом Сецьківим (Пора), і «зрадницею» Юлією Тимошенко, Володимиром Литвином (Блок Литвина), і Віктором Януковичем (Партія регіонів), і навіть Петром Симоненком (КПУ). Звісно, Віктору Ющенкові не подобається Петро Симоненко. Мабуть, не завжди подобається Віктор Янукович. І зовсім, ну зовсім не лежить серце до Юлії Тимошенко. Але консультації мали відбутися. Бо на кону – національні інтереси, а не інтереси приватні. І попри все Симоненко та Янукович – це теж Україна. Значна частина України! І події в Грузії – це шанс консолідувати націю. Шанс змарнований.

А що маємо? Президент сказав: ухваліть резолюцію. Президента проігнорували. Президента виставили на посміховисько. Такий він чорний політичний гумор. Кримчани вітають «переможних» російських моряків. А українські моряки доправляють у Грузію гуманітарну допомогу. Гротеск. Ющенко підтримав Саакашвілі. Янукович і Симоненко – двоголового Путіна-Медведєва. Тимошенко промовчала. Як має діяти державна влада, коли виразною стає загроза національним інтересам? Консолідовано? Хто має забезпечити єдність? Та звісно, мабуть, не обивателі, а Президент, який за Конституцією очолює інститут, що перебуває над гілками влади. Очолює інститут, спеціально створений для оперативних і рішучих дій саме в таких екстремальних ситуаціях на межі війни та миру. А як вчинив наш Глава? Вчинив як приватна особа. Як анархіст. Як опозиційний політик.

У тому-то й річ. Ющенко не те що не став Президентом усієї України, він не став Президентом як таким. Він так і залишився приватною особою. Хвиля народної довіри винесла його на олімп. А на Олімпі холодно, сніг і крига. Там здатні мешкати лише вогняні небожителі й альпіністи в пуховиках. Туристам туди зась.

Прикро. Але в ту мить, коли Грузії, маленькій Грузії, що борсається в московських тенетах, знадобилася підтримка, Україна виявилася аморфною. Союзник Грузії виявився паралітиком. Бо слова – це не криця. А на війні потрібна саме вона. Потрібна була підтримка всієї державної міці. Всієї України. А Ющенко її не забезпечив. А лише поглибив хаос в умах людей і державних інститутах.

Уже надвечір другого вересня В’ячеслав Кириленко скликав засідання фракції. Покараймо БЮТівських опортуністів! – таке офіційне гасло засідання. І як, покарали? Лише насмішили. Знову розкол. Ні, розкол не виник. Він упрозорився. Бо пропрезидентської фракції в парламенті вже давно немає. Сам же ж Ющенко й розпанахав помаранчеві лави. Не Янукович, не Симоненко, і не Тимошенко, а лише Ющенко вніс розбрат. Управними руками Віктора Балоги змайстрував групу «Єдиний центр». Започаткував протистояння з Борисом Тарасюком (що проігнорував відкриття сесії й, либонь, недарма), Анатолієм Гриценком і Давидом Жванією. Фракції немає. Є папірець, на якому написано, що її колись створили. І не більше. Тридцять вісім народних депутатів висловилися за вихід із коаліції. Із них троє підтримали це рішення телефоном (!). Унікальна організація парламентської роботи! І що? І нічого. Як завше.

Третього вересня Президент виступив із заявою. Сказав, що де-факто створено нову коаліцію. Покартав уряд за недолугу роботу. І пригрозив розпустити парламент. Люди в таких випадках кажуть: дай Боже нашому теляті вовка з’їсти. Які вибори, пане Президенте!? Невже на Олімпі так холодно?

Того самого дня взяла слово й Прем’єр-міністр. Відшльопала Президента й Кириленка, мов малих дітей. Телеглядачі почули невеликий екскурс в історію. Зокрема про підписання Універсалу національної єдності та призначення Януковича Прем’єр-міністром. Згадала й Раїсу Богатирьову, якій доручено опікуватися національною безпекою. «Вернись в семью, я все прощу», такий лейтмотив. Звісно, навіщо Тимошенко нова коаліція? Вона і так очільник уряду. Але, якщо Президент наполягає…

Які розрахунки Віктора Ющенка? Либонь сподівається, що наляканий БЮТ дасть задній хід. Із осипаними попелом головами проголосує за скасування ухваленого другого вересня закону про Кабмін, що деталізує відносини між Президентом і урядом. І все повернеться на круги свої. І знову Віктор Балога банкуватиме. Бо страшно… Бо вибори.

Маяковський написав: «Как кабак, страшен мне ваш страшный суд». «Как кабак», страшний Тимошенко розпуск парламенту. А Ющенку не страшний? Скільки голосів набрав на минулих виборах блок, за який агітував сам Глава держави? Ото ж бо. А на нових не набере і цих. Невже Президент не усвідомлює наслідків власних слів? Напевно, що так. Чи все ж усвідомлює? Чи, можливо, є інша альтернатива? Наприклад, відродження «голубої мрії» Юрія Єханурова про широку коаліцію. Та невже це – альтернатива? Це не альтернатива. Це – глухий кут. Погодитися на обрання Януковича Прем’єр-міністром чи якусь іншу посаду (деякі фантазери кажуть про позаду Голови секретаріату) – самогубство. Та й навіщо Януковичу гострити олівці для Президента? Він уже нагострив ножа. Парламент почав формалізувати законодавчі вимоги до процедури імпічменту. Рейтинг довіри до Януковича – 26 %, найвищий серед політиків. А результати діяльності уряду, справді, не вельми блискучі. Відтак немає жодного сенсу Партії регіонів іти на нові парламентські вибори чи пов’язувати власне майбутнє з Віктором Ющенком. Їхня мета – імпічмент. Чи потрібно Тимошенко схилятися перед президентськими ультиматумами? Навіщо? Імпічмент!

Ні, завершиться все тривіально. Це Ющенко та Кириленко осиплють голови попелом. У відведені законом десять днів коаліцію реанімують. І наступний рік країна житиме дрібними чварами. І це не найгірший варіант. Принаймні прагматичний.

Разом із тим голосування другого вересня має принципове значення. Завдяки єзуїтству Віктора Балоги, державна машина все більше дрейфує в бік парламентської системи. Варто очікувати істотних конституційних змін. Дуже вірогідно, що президентська посада втратить значення. Натомість збільшаться повноваження Прем’єр-міністра. І під потягом цих змін трагічно загине Віктор Андрійович Ющенко, мов Анна Карєніна.


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика