ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ОБИРАТИМЕМО ПО-ІТАЛІЙСЬКИ?

Автор: Назар ЖВАВО

За неповних 20 років суверенності українські громадяни провели «тест-драйв» трьох виборчих систем: мажоритарної, змішаної і пропорційною. Деякі з обкатаних моделей мали стільки особливостей і були настільки специфічні, що в їхній узагальненій назві було куди більше умовності і форми, ніж суті і змісту. Проте, замислюватися над цим не було часу – рельєф українського політичного бездоріжжя, що постійно змінюється, вимагав від «інженерів» і «конструкторів» нових концептуальних рішень.

Відтоді мало що змінилося: процес конституційного реформування, який актуалізував також і питання про необхідність чергової виборчої реформи – яскраве тому підтвердження. Трохи більше місяця тому Партія регіонів зареєструвала законопроект про внесення змін до Конституції. Проект припускає істотні зміни в системі скликання національного парламенту. Пропоновані регіоналами нововведення в системі формування ВРУ варті на увагу вже самі по собі, крім того, є додаткова обставина, яка ще більше підігріває до документа певний інтерес.

На початку травня в Інтернет потрапили чи то попередні начерки, чи то повноцінний проект конституційних змін, приписуваний БЮТ. Незважаючи на деякі відмінності, виборча система, описана в цьому документі, у своїй основі багато в чому співзвучна з тією, яку надалі офіційно запропонувала ПР. Втім, пошук відповіді на запитання — чи є цей факт вагомою передумовою для чергового кон'юнктурного союзу між ПР і БЮТ, не тема цієї статті. Цікавіше поглянути на проблему ширше – з позицій очікуваних ефектів і міжнародного досвіду, що існує на сьогоднішній день.

Принцип обрання парламенту в проекті регіоналів зводиться до такого: «Політична партія, яка отримала більшу відносно інших партій кількість голосів виборців, але меншу тієї, що забезпечує обрання більшості від конституційного складу Верховної Ради України, отримує двісті двадцять шість депутатських мандатів». Тобто партія, що набрала на виборах нехай навіть тільки відносну більшість голосів, може розраховувати мінімум на 226 депутатських мандатів. Такий бонус партія-переможець отримує за рахунок мандатів тих партій, які опинилися на других місцях.

Те, що в деяких випадках цей бонус може складати непристойно велику кількість мандатів і тим самим нівелювати принцип пропорційності, авторів проекту не бентежить. Судячи з усього, вони вирішили пожертвувати пропорційністю на користь стабільної парламентської більшості, яка повинна стати підмогою для нормальної, безперебійної роботи уряду. Принаймні, такі  думки лунали з табору Партії регіонів як виправдання запропонованої виборчої моделі на тлі того факту, що саме ПР є однією з політичних сил з шансами на одноосібне формування більшості і, відповідно, уряду за даної системи виборів.

Після появи зазначеного законопроекту деякі аналітики поквапилися заявити, що, мовляв, ПР узяла на озброєння італійський досвід, посилаючись на виборчу реформу в Італії 2005 року. На перевірку виявилося, що між запропонованим регіоналами виборчим ноу-хау і «італійським досвідом» подібності приблизно стільки ж, скільки між будівлею ВРУ і Палаццо Монтечиторіо. Цей приклад є зразково-показовим в тому сенсі, що в питаннях інституційного дизайну відмінності в деталях можуть запросто перекреслити всі поверхневі і, здавалося б, очевидні подібності. Але про все по порядку.

21 грудня 2005 року в Італії відбувся перехід від змішаної до чисто пропорційної системи виборів. Відмінною рисою нової виборчої системи стало те, що партія або коаліція партій, яка набрала відносну більшість голосів, автоматично отримувала 55% депутатських мандатів, тобто 340 з 618. До того ж, партія-переможець або коаліція партій могла також виграти деяке число представницьких мандатів з тих 12, які розподілялися за наслідками голосування в чотирьох закордонних виборчих регіонах.

Одразу ж звертає на себе увагу факт, що в Італії у разі перемоги партія або коаліція партій отримує парламентську більшість з перевагою не в один, а як мінімум, в 25 мандатів. Під час розробки нової виборчої моделі здоровий глузд підказав італійцям, що більша кількість депутатських мандатів у парламентської більшості забезпечить цю більшість від різних мінливостей долі. Таких, наприклад, як некмітливість і повільність одного-двох депутатів при натисканні кнопок під час голосування. У зв'язку з цим пропозиція ПР дивує ще і тому, що ось вже півроку як політична система України перебуває в черговому дедлоці, причиною якого не в останню чергу стала мінімальна перевага депутатських мандатів у коаліції, що діяла.

Все це призвело до дещо парадоксальної ситуації: за формальної наявності парламентської коаліції відсутня дієздатна коаліційна більшість. Можливо, ПР розраховує, що партія, яка набрала найбільшу кількість голосів і мінімальну більшість в Раді, враховуючи теперішній негативний досвід, шукатиме союзників для створення парламентської коаліції. Подібного результату не можна виключати так само, як не можна виключати і ситуації, за якої партії, охочі створити коаліцію, не зможуть зійтися в «ціні».

В цьому випадку вельми вірогідна ситуація, коли партія-переможець, так і не зумівши домовитися про створення коаліції, ризикне створити парламентську більшість з перевагою в один голос і, відповідно, сформувати однопартійний уряд. Якщо ж згодом ця партія не зможе забезпечити працездатність своєї більшості в парламенті, політичну систему країни знову чекає дедлок.

Наступною відмінністю «італійською досвіду» є гнучка система можливостей для партій – великих і малих – на участь у виборах. Так, якщо політична партія виступає самостійним суб'єктом виборчого процесу, то для участі в розподілі депутатських мандатів їй необхідно подолати 4-відсотковий виборчий бар'єр. А коаліція політичних партій може розраховувати на місця в парламенті тільки в тому випадку, якщо набере не менше 10% голосів виборців. Якщо коаліція не долає 10%-го бар'єру, але партія, що в неї увійшла, набирає на виборах 4% голосів, отримує парламентське представництво.

Варто сказати декілька слів про те, що, власне, розуміється під виборчою коаліцією політичних партій в Італії. Для створення виборчої коаліції партії повинні розробити загальну програму-маніфест і погоджувати кандидатуру лідера своєї коаліції. Це дві базові вимоги. Партії, що увійшли таким чином до коаліції, виставляють окремі списки своїх кандидатів в 26 виборчих округах. В результаті виборець, голосуючи за ту або іншу політичну партію, знає не тільки про потенційних союзників цієї партії в парламенті, але також й ім'я потенційного прем'єр-міністра.

Загалом і в цілому виборча система Італії «провокує» формування виборчих коаліцій, створюючи для політичних партій, які в них входять, істотні преференції. Наприклад, як уже згадувалося, щоб самостійно потрапити до парламенту, партія повинна набрати не менш 4% голосів виборців. Але якщо партія увійшла до виборчої коаліції і ця коаліція подолала 10%-й поріг, то участь в розподілі депутатських мандатів беруть всі партії цієї коаліції, які набрали 2% голосів. Більш того, до парламенту також проходить та партія коаліції, яка виявилася першою за 2%-ю межею, незалежно від того, скільки виборців її підтримало.

Італійська система виборів моделювалася так, аби політичні сили, особливо невеликі, спочатку були зацікавлені створювати власні або входити у вже існуючі виборчі союзи. Таким чином, автори італійської системи ставили перед собою не тільки завдання створити передумови для стабільності уряду, але також і вирішити проблему атомізації партійної системи. І частково їм це вдалося, доказом чому є результати парламентських виборів на Апеннінському півострові у 2006 і 2008 роках. Тоді головними гравцями на виборах були дві коаліції партій, протистояння між якими відбувалося в рамках умовної «правий-лівої» шкали.

Якщо з подібним мірилом прогнозованих результатів підійти до проекту виборчої системи ПР, то навряд чи може йтися про бажання регіоналів вирішити питання зайвої атомізації вітчизняної партійної системи. Швидше за все, передбачається «скрутити» партійний спектр нехитрим винесенням дрібних політичних партій і проектів за дужки парламентського життя. Адже з попереднього досвіду виявляється, що ПР прохолодно ставиться до такого формату участі у виборах, як блокування політичних партій. Про це свідчить позиція регіоналів в передвиборних переговорах як в 2006, так і в 2007 році. Та і в самому формулюванні нового принципу формування парламенту, приведеного вище, присутнє тільки слово «партія».

Можливо, що це всього лише механічне упущення, і в самому проекті закону про вибори знайдеться місце і «блоку політичних партій». Але із цього приводу все ж таки є деякі сумніви, обгрунтуванням яких виступає не тільки законопроект ПР про зміну Конституції, але також і вислів Тараса Чорновола, представника Партії регіонів річної давнини: «Ми вже побачили, наскільки неефективна робота виборчих блоків, зокрема, на прикладі «Нашої України» і БЮТ. Це абсолютний негатив і анахронізм, який, я думаю, в Раді наступного скликання ми заборонимо законом і передбачимо, щоб на вибори йти тільки за партійними списками, як це робиться у всіх цивілізованих країнах світу.» Щоправда, регіонал не тільки не навів прикладів, але і не пояснив характеру взаємозалежностей між цивілізованістю країни і форматом участі політичних партій у виборах.

До речі, подібне нововведення – заборона на участь у виборах блокам політичних партій – було реалізовано на останніх парламентських виборах в Росії. Отже, цивілізованість в цьому контексті – поняття вельми і вельми умовне.

Описом італійського досвіду і його зіставлення з тим, що пропонує ПР, автор хотів лише продемонструвати, наскільки важливу роль в питаннях інституційного дизайну і державного будівництва грають деталі, які здатні «розплющити очі» на принципові відмінності продуктів вітчизняного виробництва, «виготовлених» за іноземними «лекалами».


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика