ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



СПРАГА

Автор: Ольга МЕЛЬНИК

Здається, чи не найбільше наш народ склав прислів’їв про хліб та воду. Згадаймо: «Хліб – батько, вода – мати», «Хліб та вода – козацька їда», «Припав до води, як муха до меду».

Не без підстав називають воду цілющою, живою, джерельною: без неї нема життя, вона вгамовує спрагу, гартує тіло, напоює землю. Та й кожен із нас складається на 70 відсотків із води, адже ми споживаємо її щодня в середньому близько трьох літрів.

Але що знаємо про неї? І про ту, що тече в Україні? Люди синтезували багато складних сполук, та створити найпростішої, на перший погляд, хімічної сполуки Н2О не змогли. Спроби такі робилися в усьому світі.

Отже, всім нам добре відомо: вода є основою будь-якого організму чи рослини, забезпечує їх ріст і розвиток. Водою живиться сама планета Земля, дві третини її поверхні – то океани, моря, річки. Однак нас сьогодні найбільше хвилює: скільки ми маємо цього голубого скарбу в Україні? Чи чисті наші джерела? Чи є в нас і де саме цілюща прісна вода?

Якщо поглянути на карту України, то помічаєш, як щедро вона помережана голубими артеріями великих, середніх та малих річок і струмків. Це – Дніпро, Дністер, Сіверський Донець, Південний та Західний Буг, Дунай із притоками, Тиса і Прут… Усього цих водних артерій маємо 72 тисячі загальною довжиною 248 000 кілометрів. Найбільша кількість річок припадає на басейн Дніпра – 27,7 відсотка. На жаль, нині багато річок та озер уже зникли або перетворилися на місця, куди скидають шкідливі відходи.

На перший погляд необізнаній людині може видатися, що Україна має багато води. Але це не так. Наша держава вважається в Європі найменш забезпеченою нею. В колишньому Союзі вона посідала передостаннє місце серед республік. Нині на одного українця припадає в середньому тисяча кубометрів води, а за нормою, за даними ООН, – 15 тисяч кубометрів. Цього рівня досягають скандинавські держави, Франція, Угорщина, Албанія.

Але ще тривожніше: за підрахунками наших учених, практично всі доступні для використання водні ресурси України вичерпані. А в таких регіонах, як Кривбас, Донбас, Причорномор’я і Приазов’я відчувається особливо гостра нестача прісної води.

Часто люди справедливо дивуються: про які дефіцити ведуть мову господарники, коли в річках є вода, у кранах теж? Але забувають вони, що існує природний кругообіг води, і коли її вживаємо, то багато разів вже використовували.

Що маємо на увазі, коли вживаємо термін «водні ресурси»? Йдеться про поверхневий стік, запаси підземних, морських і шахтних вод. Але вони розподіляються нерівномірно – як протягом року, так і територіально. Наприклад, на час весняної повені припадає половина річного стоку, а влітку він знижується до 17 відсотків. Густа річкова мережа в гірських районах Карпат і на Поліссі, значні атмосферні опади зумовлюють бурхливі повені, які іноді повторюються по кілька разів.

Що маємо на увазі, коли вживаємо термін «водні ресурси»? Йдеться про поверхневий стік, запаси підземних, морських і шахтних вод. Але ці ресурси розподіляються нерівномірно – як протягом року, так і територіально. Наприклад, під час весняної повені припадає половина річного стоку, а влітку він знижується до 17 відсотків. Густа річкова мережа в гірських районах Карпат і на Поліссі, значні атмосферні опади зумовлюють бурхливі повені, які іноді повторюються по кілька разів на рік. Під їх загрозою постійно перебуває близько 10 відсотків території України, де проживає 10 мільйонів осіб. Звідси й виникає необхідність споруджувати гідротехнічні станції: в цих районах будують водозахисні дамби, закріплюють береги, впорядковують річища, заліснюють прибережні смуги. Особливе значення мають протипаводкові роботи для басейнів Тиси, Дністра та Пруту.

Особливо від нестачі води потерпають села, надто степової частини України, де вживають привозну воду (статистика свідчить, що сільський мешканець забезпечений водою тільки на 25 відсотків). У цих регіонах дуже напружена водогосподарська екологічна ситуація, зумовлена високою концентрацією населення і виробництва. Йдеться, зокрема, про Донбас, який під час маловоддя забезпечений місцевими водними ресурсами менше, ніж на 5 (!) відсотків, та індустріальне Придніпров’я – на 2 (!) відсотки!

Дві третини території України мають несприятливий водний режим. Великі промислові та сільськогосподарські регіони отримують воду завдяки стоку у водосховищах, ставках. Її надають великі канали міжгалузевого призначення: Північно-Кримський, Дніпро-Донбас, Дніпро-Кривий Ріг, Дніпро-Інгулець та інші, які у маловодні ріки постачають 15 мільярдів кубометрів води.

            На сьогодні в посушливих районах Півдня України близько 20 тисяч водозбірних споруд зрошують 2,6 мільйона гектарів сільськогосподарських угідь. Водночас 46 відсотків південних областей не мають зрошення. Посухи різної інтенсивності практично щороку завдають великих збитків. Щоби звести до мінімуму залежність сільського господарства від примх природи, в кожному господарстві південних районів потрібно мати хоча б 400-500 гектарів зрошуваних земель.

Невміння та небажання держави опікуватися природними ресурсами, обмеження в коштах на охорону природи є причиною погіршення якості води в річках та водоймищах, особливо в промислових зонах. Щоби мати уявлення про їхній сучасний стан, здійснюється паспортизація річок. Висновок невтішний: вони деградують внаслідок надмірного антропогенного навантаження на їхні водозабори.

Особливо викликає тривогу екологічний стан Полісся. Тут спостерігаються негативні зміни в структуті та якості  ґрунтів, водному балансі, продуктивності лісів, складі рослинного та тваринного світу. У верхів’ї долини річки Прип’ять (на території України) запроваджено було вперше еколого-меліоративний моніторинг. Це режимна спостережна мережа, що має свердловини та водомірні пости.

В Україні розроблено Національну програму «Дніпро», яка має поліпшити екологічний стан річок та якість питної води. Цікаво буде знати, що Дніпро постачає воду 35 мільйонам жителів України. Нагадаю: це третя за довжиною і за площею басейну річка в Європі. Довжина її – 2285 кілометрів, із них у межах України – 1205 кілометрів, площа басейну – 503 тисячі квадратних кілометрів. На Дніпрі, як відомо, збудовано шість морів – Київське, Каховське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське та Дніпровське. Але, на жаль, вони «цвітуть» і будівництво їх стало катастрофою для України.

Та маємо ще більшу біду – в Дніпро щороку скидають півтора мільярда кубометрів забруднених стоків, а це понад тисяча хімічних сполук. Гранично ж допустимі концентрації органічних речовин, солей важких металів та алюмінію в Дніпрі і Десні перевищені в кілька разів, а бактеріальне забрудення вже зросло в десятки разів.

Додала проблем катастрофа на Чорнобильській АЕС: це підвищення радіоактивного фону води, зростання донних відкладів шкідливих речовин, надходження радіонуклідів у водосховища, переважно в дніпровські, які є основним джерелом водопостачання для 70 відсотків народного господарства. Забруднено радіонуклідами 3700 кілометрів заплавних земель річки Прип’ять і 485 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь у 18 районах Київської області. Понад половина основних забруднюючих нуклідів, насамперед цезію-137, надходить у дніпровський каскад водосховищ зі стоком Прип’яті та верхнього Дніпра внаслідок поверхневого змиву з території Білорусі й Росії, регіонів із відносно низькими рівнями забруднення, але з великою водозбірною площею.

Отож, як бачимо, сучасне техногенне навантаження на водні простори, їхнє інтенсивне забруднення дуже велике. Чи можна вирішити проблему питного забезпечення населення? Частково, так. Йдеться про використання підземних вод, які є стратегічним ресурсом питного водопостачання. Вже сьогодні вони напоюють десятки великих міст, а 50 міст існують уже тільки за рахунок артезіанської води – живої, смачної та чистої.

У наш час коли спритні ділки ладні присвоювати не тільки прибережні зони, а й повітря, виникає запитання: чи держава визначила й узгодила свою політику й екологічну структуру управління водними ресурсами України? Ухвалений Верховною Радою Водний кодекс розв’язує проблеми на законодавчій основі, регулює відносини між структурами водного господарства і споживачами. Отож, водні ресурси не можуть бути ні приватною, ні колективною власністю – вони належать народові і надаються тільки в тимчасове користування. Право власності на воду народ здійснює через Верховну Раду. Кодекс чітко визначив і те, які землі належать до водного фонду. Це стосується, зокрема, прибережних захисних смуг, їхніх розмірів, господарської діяльності на цій території. Однак за потурання влади прибережні смуги нині усіяні віллами, котеджами, власники яких не дослухаються до Закону, бо він у нашій державі для них не писаний. А місцеві громади безсилі боротися проти такого грабіжництва, бо у нас сьогодні діє жахливе узаконене право: «Все купується і продається».

За ринкових умов великого значення розділ Кодексу «Економічне регулювання рацоінального використання та охорони вод і поповнення водних ресурсів, в якому передбачено плату за водозбір з водних об’єктів загальнодержавного значення в розмірі 80 відсотків – до Держбюджету України – та 20 відсотків у місцевий бюджет. Ідеальною була б ситуація, коли штрафи за надлімітний забір води і за скидання до водних об’єктів забруднювачів призначалися б на охорону, підтримання річок, озер, ставків у доброму стані.

Які ж підприємства і організації Держводгоспу не підлягають приватизації? Це обласні управління меліорації, районні виробничо-ремонтні експлуатаційні об’єднання, управління групових водоводів, зрошувальних та осушувальних систем, захисних споруд і водосховищ, а також регіональні проектно-пошукові інститути й навчальні заклади, кількість яких весь час зменшується.

P.S. Прочитавши цей матеріал, хотілося, щоб читачі відгукнулися і розповіли, яка річка тече в їхньому місті чи селі, чи можна в ній купатися. Ввімкнувши кран, чи впевнені ви, що Н2О не зашкодить здоров’ю. Повідомляйте про випадки, коли місцева влада дозволяє орати або ж забудовувати прибережні смуги, не штрафує тих, хто вивозить сюди сміття. Чи виникають у вас проблеми, пов’язані із водозабезпеченням? Напишіть нам про це. Ваші листи допоможуть контролювати місцевих чиновників, які порушують Водний Кодекс України.


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика