ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ВІД МИНУВШИНИ ДО СЬОГОДЕННЯ

На адресу редакції надходить чимало листів з різних куточків України, авторів яких хвилює доля нашої держави, її народу, нескінченні проблеми власного життя-буття. Щиро бажаючи кращого Вітчизні, дописувачі діляться своїм наболілим, висловлюють думки та поради щодо вирішення всіляких проблем, звертаються за порадами. На жаль, за браком газетної площі ми не в змозі оприлюднити всі листи, тому друкуємо деякі з них.

«Визволили» від… рідної хати

Ольга Хрущ (Кулянда) з села Суховолі (Городоцький район Львівської області), передплатник нашої газети, пише про те, що пережила.

«Ми, переселенці з Лемківщини. Чоловік – Хрущ Костянтин 1922 року народження, учасник бойових дій, я – 1924 року народження. Маємо двох онуків і п’ять правнуків. Коли в лютому 1945 року в наше село прийшли «визволителі», то нас, шістьох дівчат, мене і сестру Марійку на початку березня вивезли на Кавказ в Північну Осетію до ріки Ардон у табір, де ми перебували за колючим дротом. Того ж 1945 року переселили моїх батьків до Полтави. Там вони не змогли прижитись і переїхали до Підгайців Тернопільської області, де їм за нашу хату дали польську. В них був сад, город, корова.

А коли ми через три роки повернулися в рідні краї (як нас дівчат-лемків звільнили, то ми тільки попрощалися з горами Кавказу, більше ні з ким), радість була нетривалою: батька не застали, помер у 48 років, а невдовзі «визволителі» прийшли виганяти нас з хати, казали: забирайтеся, бо трактористи з МТС (яка була поблизу хати) не мають де жити. Я плачу, кажу, що це наша хата (ми мешкали в хаті з бабусею, мамою, братом, який ходив до школи), її нам дали за нашу батьківську. І не встигли ми зібратися, аж тут прийшли трактористи з сокирами та почали розвалювати стодолу. Нас таким способом змусили все залишити і «на доріжку» у виконкомі Підгаєцької районної ради депутатів трудящих дали брехливу довідку за №80 від 3.07.1951 (надсилаю вам копію), що ми начебто подарували хату Загаєцькій МТС. І так вже з нашим майном ми вимушені були переїжджати втретє, але вже без корови, і так опинилися на вулиці. Поїхали до Суховолі, де добрі люди взяли на квартиру.

З повагою до вас. Низький вам уклін за вашу газету».

Від редакції.

У листі пані Ольга звертається з проханням посприяти їй у позачерговому придбанні помешкання для внучки і правнучки. Можливо, це вимушений крок через те, що вже не одна інстанція відмовила постраждалій. На жаль, редакція теж не має можливості порадувати жінку хоч на схилі літ нормальним житлом для її рідних. Можемо лише порадити звернутися із запитом до депутатів (сільської, районної або обласної ради) як до представників нової влади, які мають піклуватися про гідне життя співвітчизників, що  обрали їх на цю відповідальну посаду.

ГЕРБІЦИД – ОТРУТА

Читач А. Кузьменко (або читачка – на жаль, складно визначити за листом) з міста Ірпеня Київської області повідомляє, як у 1995 році Ольга Колінько, заступник генерального прокурора, повідомила на радіо, що з-за кордону ділки завезли до нас страшну отруту – харнос. Мабуть, через те, що там не знали, куди її подіти, бо вона отруює ґрунт, не виливається роками. О. Колінько також сказала, що генеральний прокурор Шишкін навіть відкрив з цього приводу кримінальну справу, бо вже було отруєно тисячі гектарів землі.

Згодом Шишкіна зняли з посади і Колінько не стало чути, а фірма «Монсанто» стала з року в рік рекламувати цей «чудовий гербіцид», і до цього часу рекламує, – для обробки спочатку кукурудзи, соняшнику, а тепер і всіх інших рослин.

«Мало того, що люди у нас вживають олію з генетично модифікованих гігантів соняшника і кукурудзи від компанії Сенгента, цей продукт ще й містить отруту від компанії «Монсанто», – обурюється Кузьменко. – Отак хазяйнують наші аграрники! А тоді слухаємо бідкання: як побороти онкологічні хвороби? Хіба людський організм може  все це витримати?

На жаль, наші керманичі нічого не чують. Голова уряду два врожаї в нинішньому році обіцяє. На чому? На стимуляторах, які сама не споживатиме? А де лабораторії? Немає справжнього хазяїна в країні. В цьому й уся наша біда».

СВЯТА ПРАВДА «ПОПЕЛУ ІМПЕРІЙ»

Про творчість українського письменника за кордоном Юрія Клена (Освальда Бурггардта) розповідає Володимир Криворучка з міста Красний Луч Луганської області. У 1942-1946 роках, пише він, цей письменник написав велику віршовану поему «Попіл імперій» про історичні події першої половини минулого століття в Україні і навколо неї. Цей твір був виданий українцями Канади в 1957 році, через десять років після смерті поета. В короткій передмові до твору публіцист Євген Маланюк написав, що це філософсько-епічне полотно позначене гербом величності і за силою високого художнього духу та за глибиною освоєння дійсності не поступається таким світовим літературним шедеврам, як «Божественна комедія» Данте та «Фауст» Гете і, на його думку, стане вагомим внеском української поезії у світову літературну скарбницю.

Здавалось би, події першої половини XX століття всім добре відомі, вони ще свіжі в пам’яті старшого покоління, детально «інтерпретовані» минулими і нинішніми політиками, продовжує пан Криворучка. Та для більшості нинішніх людей причини виникнення тоталітарних режимів і двох світових воєн, які забрали життя півтори сотні мільйонів людей, знаходяться за межею розуміння. Україна як прабатьківщина найрозвиненішої білої раси стала ареною найбільших спустошень і найчисельніших людських втрат у цей період. Тому український митець слова взявся художньо відтворити глибинну сутність тих подій, показати недовговічність і безперспективність насильницьких державних утворень.

Національна епопея розповідає про відчайдушну боротьбу Симона Петлюри і Григора Тютюнника за волю України, про героїчну смерть героїв Крут і Базару, про винищення ворогами України представників нашої інтелігенції, таких як Олег Ольжич, Олена Теліга, Драй-Хмара і Лесь Курбас; вона передбачає розвал СРСР і відродження України.

Євген Маланюк у передмові також пише, що відразу після появи поеми неможливо дати їй остаточну оцінку. Потрібно, щоб минув певний час, це зроблять майбутні критики. З того часу минуло півстоліття, ясніші стали картини зображених в поемі подій, їхні результати і наслідки, їхні дійові особи, зрозумілішими художні алегорії поеми.

ЯКЕ ВІЙСЬКО ПОБИВ ВИГОВСЬКИЙ

Правди героїчної історії України прагне і читач Андрій Сліпко з міста Кременчук. У номері 25 (165) 3-9.07.2008 року на 16 сторінці, пише він, є запис, що 8 липня 1659 року військо Івана Виговського розбило російське військо… Це прикра неточність, яку не можна допускати. «До Петра І московські війська не називались російськими, – зауважує читач. – У вашій же газеті я читав, що західні країни звали московське царство Московією або Тартарією, отже, військо має зватися московське, а не російське. До речі, думаю, якби військо Виговського програло битву, то в Конотопі московські війська зробили б таку різанину, як у Батурині за Петра І».

Ще пан Сліпко з посиланням на статтю в «Городской газете» – «США намерены ликвидировать доллар» цікавиться, що ж у такому разі станеться з тими купюрами, які в українських банках чи на домашньому зберіганні.

Від редакції

По-перше, вдячні Андрію Сліпку на слушне зауваження щодо матеріалу про Івана Виговського. По-друге, не тільки нам, а й найдосвідченішим фінансистам нині важко дати чітку пораду щодо всенародних подальших взаємин з доларом, враховуючи нестабільні часи у політичному та економічному житті нашої країни: хіба що, може, все ж варто прислухатися до деяких фахівців, які запевнюють, що долар не тільки залишиться у валютному коридорі, а й незабаром знову повернеться на свої міцні позиції.

ВІЙСЬКОВІ ВРЯТУВАЛИ ЦИВІЛЬНОГО

Про те, як військовики допомагають цивільному населенню повідав капітан Володимир Джула, який служить у військові частині, що в місті Золочів Львівської області. Він пише, що у червні цього року, заступивши на службу по охороні громадського порядку в парку «Жовтневий» міста, військовий наряд побачив жінку, яка кликала на допомогу.

«За лічені секунди патруль прибув на місце події та виявив юнака з рваною раною на нозі. Миттєво оцінивши ситуацію та важкість поранення, військові надали першу невідкладну медичну допомогу потерпілому, яким виявився громадянин Василь Поломар, 1995 року народження, що проживає в селі Осташівці Зборівського району Тернопільської області. Час минав, стан потерпілого погіршувався, а кров не вдавалось зупинити. Оцінивши ситуацію, начальник військового патруля молодший сержант Богдан Юськів викликав карету швидкої допомоги. Дочекавшись приїзду медичних працівників на місце події, військовий наряд продовжив несення служби в парку.

Завдяки вмілим та професійним діям військовослужбовців13 навчальної роти п’ятого (також солдатів строкової служби Анатолія Волянського та В’ячеслава Хромалюка) навчального батальйону Навчального центру ВВ  ВВ МВС України вдалось уникнути тяжких наслідків для потерпілого юнака», – повідомляє автор.

ЯКЩО ЦІКАВЛЯТЬ КНИЖКИ МАУП

І ще невеличкий лист – від Ольги Гришиної із села Тишковичі Мостиського району Львівської області, в якому вона повідомляє, що її цікавлять книжки, які видаються Міжрегіональною Академією управління персоналом, але не знає, за яким телефоном можна домовитись щодо придбання їх.

Повідомляємо номер телефону Видавничого дому «Персонал» при МАУП: м. Київ (044) 490-95-17 (служба реалізації).

Підготував
Віталій КОЛОМІЄЦЬ


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика