ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ЗОРЯ НА ЙМЕННЯ ДОЛЯ, Або Дещо про космічне й земне буття Віталія Жолобова

Продовження. Початок у № 22, 2008 р.

Віталію Михайловичу, у Вашій, сказати б, космічній і водночас, як на мене, надзвичайно земній долі було чимало зустрічей з неординарними людьми, над якими свого часу навіть витав ореол легенди. Серед них, зокрема Сергій Павлович Корольов, житомирянин з народження. Цікаво чи Ви часто бачилися з ним; як відбувалися ці зустрічі, чим запам’яталися?
– Таких зустрічей було багато. І в Капустиному Яру, і пізніше, коли потрапив у центр підготовки космонавтів. А перша зустріч Сергія Павловича Королева з майбутніми космонавтами відбувалася, коли я сидів у барокамері. Тоді він зібрав уесь наш набір, вручив сувеніри, вимпел, який на ту пору побував на Місяці.
– А де Жолобов? – поцікавився він і через хлопців передав подарунки і вимпел для мене.
Потому зустрічалися і на основному, десятому майданчику, і на двійці, звідки і Юрія Гагаріна запускали. В основному корпусі у Королева кабінет був. Саме він, пригадую, зібрав нас на полігоні і показав креслення корабля «Союз», сказав, що ми літатимемо на ньому, на кораблях нового, більш довершеного типу. А «Восток» це була кулька, на якій літав Гагарін.
– Ще були «Восходи».
– «Восход» теж була кулька, його зробили тримісним і запустили Комарова, Феоктистова і Єгорова. А з двомісного «Восхода-2» Леонов виходив у космос. В екіпажі був також Беляєв.
– Здається, Леонов пізніше, як і ви, також звання генерала отримав?
– Леонов спочатку був начальником управління, а після загибелі Юрія став заступником начальника Центру по льотно-космічній підготовці.
– А начальником центру підготовки космонавтів був?..
– Першим начальником Центру був Карпов. Анатолій Євгенович, медик, полковник медичної служби. Тоді медицині приділялося дуже багато уваги. Бо ми не знали, чи може людина існувати у космосі, який вплив на неї роблять позаземні перевантаження. Крім основного предмету – льотно-космічної підготовки – ми навіть держекзамен з медицини скаладали, з надання взаємодопомоги в тих або інших ситуаціях, які могли виникнуть у космосі. Згодом начальником Центру став Одинцов, командувач авіацією Прибалтійського військового округу, двічі Герой Радянського Союза. За війну звання Героя отримав. Але у них з Юрієм щось там не залагодилося. Одинцов вирішив навести дисципліну, приструнити Гагаріна. Після нього був Кузнецов Микола Федорович, начальник Чернігівського авіаційного училища. А потім уже – Береговий.
– Якщо можна, – будь ласка, дещо докладніше про конфлікт між Одинцовим та Гагаріним.
– Річ у тому, що Гагарін був людиною державного масштабу, якого могли, не запитавши Одинцова викликати і в ЦК, і на яку-небудь зустріч з головою чи послом тієї або іншої держави. Одинцову це не подобалося. Як військовий командир він звик, що підлеглі повинні доповідати йому про кожен свій крок. А чи завжди є така можливість, якщо Юрі навіть вночі, бувало, доводилося збирати дорожню сумку і вирушати чи то в столицю, чи то за межі країни. То що – будити людей серед ночі, щоб доповісти «по формі». Такий нюанс.
– Яким був Гагарін у буденном житті, багато хто знає. Багато хто досі пам’ятає його відкриту, знамениту гагарінську усмішку – на фото, що обійшло увесь світ…
– Так, він був веселий, життєрадісний, компанійський. З ним ми і у волейбол грали, були на «ти», траплялося, і випивали разом. Нагод немало було. В гостях у нього я вперше в житті спробував джин-тонік; до того не знав, що це за бурда така.
Це – в містечку, де ми жили неподалік.
– А яким запамятався Вам Гагарін на службі?
– На службі Юрій був принциповий, можна сказати, педантичний, усе, що належить, виконував ретельно, точно, здвалося, дрібниць для нього не існувало. Дуже серйозно ставився до роботи сам і нікому спуску не давав.
Був для мене кумиром, і, по щирості, не лише в службових стосунках, а й суто людських. Але, бувало, на волейбольному чи футбольному майданчику за службовою звичкою звернешся: Юрію Олексійовичу!..
Якось він зупинився і каже:
– Віталік, я тобі на службі Юрій Олексійович, а на майданчику – Юрко.
– Єсть, товариш підполковник, зрозумів!..
Перша зустріч з ним дуже запам’яталася. Тоді нас знайомили з усіма співробітниками Центру. До початку зустрічі тільки його, Гагаріна, не було і Германа Титова. Але Титова я бачив якось у штабі, коли ми проходили комісію, а от Юрія не доводилося.
День нашого приходу приурочили до святкування якихось роковин частини у 1963 році.
На Чкаловській був цей вечір. Гагарін сидів у президії. Коли закінчилися збори, вийшли із залу й стоїмо біля стіни, як молоді панночки. Тут Юра підходить, починає знайомитися, зі мною щось про мої вуса пожартував. Таке відчуття, неначе ти його вже давно знав. Дуже привабливий, контактний хлопець був.
Це я так, загалом, але про нього можна розповідати дуже багато цікавих епізодів, свідком і учасником яких мені доводилося бути.
– Ви одразу готувалися до польоту разом з Волиновим; партнерів вибирати не доводиться?..
– Ні, звісно, не доводиться. І тут я маю сказати, що сама підготовка до польоту має кілька етапів.
На першому з них ти – слухач-космонавт, проходиш загальну космічну підготовку: знайомишся з технікою, стрибаєш, літаєш, тебе всіляко перевіряють. І так – два роки. Після цього тебе атестують як «космонавт ВПС» загону. Я був у другому загоні, нашим командиром був Павло Попович. Потім розподіляють за напрямками. Ще і на «Востоках» тренувалися, вивчали «Союзи», їздили на промислові підприємства, які виготовляли хто парашути, хто скафандри, хто іншу надзвичайно різноманітну техніку. Була ще місячна програма.
– Збиралися летіти?
– Так, до групи мене зарахували, але пробув у ній недовго, оскільки її незабаром розформували. До речі, і Юрій Гагарін туди теж входив. Потім цю програму відмінили.
– Через неготовність чи з якоїсь іншої причини?
– Ракета М-1 зірвалась. От і мали: носія немає, і корабля теж, а американці вже Місяцем пройшлися. Напевно, все це разом і спричинило те, що в підсумку наш космічний вояж не відбувся.
Зате поглиблено вивчали станцію «Алмаз» конструктора Челомея.
Більше їздили на підприємства, які виготовляли деталі для цього нового космічного виробу. Починали самі, згодом до челомеєвської програми залучили інших, серед них – і Волинова.
– Повернемося до тих часів, коли Юрій Гагарін полетів у космос. До речі, Віталію Михайловичу, як Ви дізналися про політ, про саму можливість такого на той час феноменального кроку.
– Мене неодноразово запитували, як полетів у космос Юрій Гагарін. Чи знав я про це? Завжди щиро відповідаю: ні. Хоча за рік до польоту на нашому полігоні була виставка ракетної техніки. Приїжджав навіть Хрущов, свита міністрів. А я якраз був черговим по частині. Потрібно представлятися, рапорт віддавати. А кому? Хто з них старший, кому доповідати? І я серед всього цього народу спершу дещо розгубився, а потім кричу на повний голос: «Частина, струнко!..» Як учили. Раптом бачу: з групи відокремився Вознюк, зловив мене і каже:
– Йди, йди, вільний.
Мовляв, без тебе, лейтенанте, розберемося. Я тільки з полегшенням зітхнув і повернувся до себе у вартівню.
На тій виставці, до речі, була ділянка, де стояв корабель «Восток», тоді ще засекречений. А мене призначили сюди відповідальним. Ну і «відповідаю», як годиться, кілька разів обійшов ділянку, зупинився біля «Востока». Все ніби нормально, корабель на місці, канатом відгороджений. І бачу раптом: якийсь чолов’яга там копирсається, як у себе вдома. Щось відкриває, щось закриває викруткою, щось пильно розглядає. «От і маєш!..» - дивуюся. Підходжу, запитую його суворо: мовляв, хто ви такий і що тут робите?
А він мені у відповідь: та я, каже, заступник Корольова, з якоюсь особливою пошаною вимовивши це прізвище.
– Чули про такого?..
Чути чув і знав також, що Сергій Павлович Корольов – генеральний конструктор космічних кораблів, тоді теж засекречений. Засекречений для всього світу, але, звичайно, не для нас, – тих, хто розробляв космічну техніку і міг бачити генерального в Капярі.
– Як ви дізналися, що Гагарін полетів в космос?
– Того квітневого ранку ми, як завжди, розбирали в своєму відділі якісь схеми, обмінювалися думками, щось читали, щось з’ясовували, з кимось погоджували. Радіо вимкнене. Раптом – телефонний дзвінок. Валентин Прохоров, який в цей час був зайнятий на центральному майданчику, так званій «десятці», незвично схвильований, каже:
– Що ви там сидите? Людина в космос полетіла!..
Ми схопилися зі своїх місць, не знаючи вірити чи не вірити почутому, і якийсь час не могли вимовити ні слова.
– Та ввімкніть радіо: кажу вам, людина в космосі!
– Хто?
– Та Юрій наш, Гагарін!
– Юра?!.
Включили репродуктор, почули схвильований голос диктора, який повідомляв про перший у світі політ людини в космос.
На радощах почали обіймати, вітати один одного; покидавши ручки і креслення, вискочили на вулицю, неначе могли там щось побачити.
А хтось із «знавців» ще й жартує:
– Ось він, ось він, дивіться!..
Свято того дня було, яких мало пригадаю. Пам’ятаю, тоді ж прийшла до мене відчайдушна думка: «Ех, а я зміг би?!.»
І тут же заспокоїв себе іншою: мовляв, ти ж не літун, Віталію; а як відомо, народжений повзати…
Так я майже поставив на собі крапку.
Тож політ Юрія Гагаріна навіть для нас, тих, що працюють на космос, і то несподіванкою був. Хоча, здавалося, ще зовсім недавно ми зустрічалися з колегами з Підлипок, і вони казали нам, що є хлопці, які готуються до польоту. І навіть прізвища називали: крім Гагаріна, ще декілька.
Ми слухали колег, але, по щирості, думали, що все це ще далеченько. Проте вже через рік почули звістку, яку повідомив нам по телефону Прохоров.
Увечері з цієї нагоди був загальний байрам. У гарнізонному гуртожитку зібралися моряк, льотчик і ракетник, які жили в одній кімнаті. Випивали, потім вийшли на балкон покурити, продовжуючи сперечатися на цю тему. Один з них, моряк, можливо, теж засмучений тим, що народжений плавати літати не може, нахилився і…шубовснув униз із другого поверху. Кажуть, він навіть падав із цими словами. І добре, що приземлення відбулося на розорану землю і без особливих наслідків для «літуна».
Звістка ця вмить розлетілась гарнізоном і ще довго передавалася з вуст у вуста.
– Але, кажуть, і до Юрія Гагаріна літали? Пригадую і публікації в газетах, де мало не вказувалися прізвища попередників першого космонавта планети.
– Ні, нісенітниця всі ці розмови!.. Якісь жовті сторіночки преси, ласої до сенсації. І скажу чому. Перший час нас прикріпили до генштабу, де ми вивчали різноманітну, а головне – найновішу літературу з ракетної техніки. Зокрема, «РКТ» – один з найавторитетніших інформаційних вісників, де дуже докладно висвітлювали ситуацію в галузі різних країн, у тому числі і в Америці, розповідали про всі польоти в історії космонавтики.
Спілкувався Олександр КАВУНЕНКО
(Далі буде)

 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика