ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ПОЧУЙТЕ НАС, ЕТНІЧНИХ КОЗАКІВ!

Навряд чи серед українських патріотів знайдуться байдужі до теми нашого славетного козацтва, особливо, коли йдеться про обговорення проекту Закону України «Про засади відновлення та розвитку українського козацтва, козацькі організації та їх об'єднання». Тому вважаємо, що читацькій громаді буде цікаво ознайомитися з деякими пропозиціями щодо тексту цього нормативного акту, які редакція отримала від отамана Полтавської обласної етнічної козацької громади Юрія Дмитренка (с.Дмитренки, Новосанжарський район).
Матеріал підготовлений у вигляді звернення до Президента України, урядовців, народних депутатів, членів Конституційного суду та членів і отаманів громадських козацьких організацій, всього українського народу.
Козацтво, уточнює автор, – це не просто, як думають деякі наші сучасники, велика кількість таких собі веселих чоловіків з оселедцями на голові, у вишиванках та шароварах з шаблями, котрі витанцьовують «гопака». Саме тому необхідно не «відновлювати та розвивати козацтво», роздробивши козацький народ по громадських організаціях та вганяючи його в рамки державного реєстру, а варто просто поновити в правах репресований більшовиками козацький народ в Україні.
Полтавські етнічні козаки, зазначає пан Дмитренко, з розумінням і гордістю ставляться до того, що в Україні намагаються відновити і розвивати традиції козацького автохтонного народу, який з давніх-давен і дотепер беззмінно заселяв і заселяє свої споконвічні території, на частині яких нині розміщена і наша Вітчизна, що з великими труднощами та попри усілякі перепони виборює собі державну незалежність. Козаки цілком солідарні в цьому з братнім українським та іншими народами, котрі нині вважають Україну своєю Батьківщиною, вони вітають будь-які кроки керівництва держави, спрямовані на відновлення прав корінного народу України (другого за чисельністю народу в Російській імперії), планомірно збройно, фізично, економічно і політично винищуваного з 1920 року більшовизмом.
Але етнічні козаки глибоко обурені намаганням сучасних політиканів в Україні «реформувати» козацький народ у «козацькі громадські організації» з правами гуртків художньої самодіяльності та дружинників окупаційного совєтського періоду. Наміри цих діянь давно зрозумілі: не дати відродитися в правах козацькому народові на своїй автохтонній землі, не дозволити нащадкам козаків, котрі дивом лишилися в живих після їх тотального винищення збройно, голодоморами, виселеннями, насильною русифікацією, організуватися на захист своїх знехтуваних етнічних прав.
Для цього зумисне замовчується справжня історія козацького народу, добре відома всьому світу й віднедавна визнана навіть Росією. Нав'язувалася думка, що козаки – ніякий не етнос, не національність, не народ, а такий собі військовий прошарок («сословіє») серед українців, таке уявлення ще й підмінюється безпідставною декларацією, нібито абсолютно всі українці – козаки. Вигадана навіть якась нова «українська козацька нація», причому, якщо слово «українська» тут може бути доречним тільки в розумінні територіальної належності, то в нього дехто намагається втиснути національне означення «сословія», позбавити козаків та українців національності, згрупувавши їх у аморфну суміш народів – так звану політичну українську націю. Причому самі автори цих ідей самоідентифікуються за етнічним походженням і нерідко маючи паспорти своїх етнічних батьківщин, намагаються економічно і політично управляти Україною, нехтуючи інтересами як козацького, так і українського та інших народів нашої держави.
Нині в нашій державі довкола так званого «відродження козацтва» розгорнулися справжнісінькі війни етнічних понять і політичної термінології. Нерідко опоненти в одні й ті ж слова вкладають зовсім інший, іноді прямо протилежний зміст.
Іноді це йде від небажання зрозуміти суть того чи іншого означення. Іноді – від незнання історії козацького народу, нерозуміння його традицій, а нерідко й від звичайного невігластва, свідомого чи підсвідомого надання словам невластивого їм змісту.
Ось приклади. Для нас, етнічних козаків, вживане всує і часто абсолютно невиправдано українцями й неукраїнцями слово «козацтво» – багатозначне. Воно означає, по-перше – військово-духовний (релігійний) спосіб життя, притаманний нашим предкам з давніх-давен до ХV-ХVІ ст. А ще «козацтво» – це духовно-релігійний рух. Козаки –духовні люди, що несли духовну козацьку ідею і мали свою релігію та церкву. Ще одне з означень слова «козацтво» – «духовний рух обраних», спосіб життя військово-релігійного ордену (братства) козаків та козацьких громад. В козацьких громадах, що по суті довгий час були релігійними, зверталися один до одного зі словами «брат», «сестра».
Тому, відповідно, відновлювати «козацтво», повертаючись до способу життя минулих століть і не розуміючи справжнього змісту та значення цього слова, немає жодної потреби. Українські ж історики і політики чомусь вважають, що слово «козацтво» – це просто узагальнена назва козаків. Тобто, в їхньому розумінні козацтво – це козацька спільнота. Але це зовсім не так! Тому не варто вживати у Законі слова, змісту яких автори можуть не зовсім розуміти. Це свідчить про те, що проект документу, мабуть, писали не етнічні козаки, тому що кожен з них добре знає значення слів «козак», «козацтво», «козацька нація», «козацька національна ідея» і так далі.
У козаків, наприклад, слово «войско» довгий час означало те, що ми нині вкладаємо в поняття «держава», «республіка». В домонгольські часи воно звучало як «войс-кос» і означало в перекладі сучасною українською мовою приблизно таке: «братство посвячених», «братство білих» (в смислі не кольору, а малося на увазі – священиків, жреців), «священне братство», «орден (каста) висвячених». Навіть Держава запорізьких козаків, Запорізька республіка при Богдані Хмельницькому називалася Войско
(не войсько і не військо, а саме войско!) запорозьке. А задумувалася і створювалася Запорозька Січ винятково як військово-релігійний орден проти експансії монголо-татарів. Це чітко зафіксовано в історії християнства.
Такими само військово-духовними впродовж усього часу свого існування були й замкнені від зовнішніх впливів козацькі етнічні громади (общини), де всі були братами і сестрами у вірі. Увійти і вийти з козацької громади було практично неможливо. Відступники каралися смертю.
Ще одне. У сиву давнину певний час слово «козак» означало буквально й однозначно –«воїн-священик» і навіть писалося на всіх мовах з великої літери і закінчувалося великою літерою «К». Слово «козак» з малої літери означало в Козацько-Литовсько-Білоруській державі ХІІ-ХVІ ст. «приписний (реєстровий) вояк-охоронець».
Саме з цих міркувань задля того, аби чітко й зрозуміло висловлювати свої думки, необхідно домовитися про ідентичність значення і сприйняття використаної термінології і понять. Тому пропонуємо на початку закону, який у поданій редакції правильніше було б назвати законом «Про козацькі громадські організації та їхні об'єднання», чітко визначитися з його понятійним апаратом.
Що ж до «засад відновлення та розвитку козацтва», про які йдеться в назві проекту, то ліпше прийняти окремий закон і назвати його хоча б «Про реабілітацію козацького народу в Україні» або «Про засади відновлення прав та відродження козацького народу в Україні», якщо ця проблема хвилює ще когось, окрім етнічних козаків, котрі стали в Україні нацменшиною.
Говорити в преамбулі до проекту Закону про «нову форму української державності – козацьку державу» в згадуваному контексті можна винятково в територіальному сенсі щодо «української» і національному — щодо «козацької». Тому що в згадуваний період існувала Козацька держава, а ніяк не українська в національному значенні, бо на той час слово «україна» означало лише певну територію, віддану в управління або власність. А слово «українець» означало просто жителя цієї території.
Ми, етнічні козаки, розуміємо бажання наших братів-українців мати давнішу і героїчнішу історію, ніж ту прозаїчну колонізаторську, яка склалася реально. Але для цього не варто присвоювати собі історію іншого, хоч і, певною мірою, близького народу. А так виходить, що історію козацького народу спочатку сором'язливо присвоїли собі українці, потім в них її нахабно відібрали московіти Петра І. Ці, щоправда, після крадіжки активно взялися перелицьовувати історію на свій лад, знищувати не тільки історичну пам'ять козаків та українців, а й самі ці народи намагалися стерти з лиця Землі.
Тож українцям не варто йти таким шляхом, відмовляючи у праві на існування та історію своїм етнічним попередникам-козакам, як дехто з них намагається робити, «не визнаючи» козаків народом.
На щастя, етнічне походження, національність – це об'єктивна реальність поза нашими бажаннями чи свідомістю дана нам генетично, вона не залежить від чиїхось прагнень та визнань і змінити її неможливо. З етнічного козака – українця, росіянина чи єврея не зробити. Чому ж хоча б ось і цим проектом Закону в Україні намагаються зробити з українців і не тільки – козаків? Історичне минуле нашого народу привабливе? Так це – омана. Впродовж усього часу свого існування ми, козаки, воюємо і боремося за свою віру, свободу і незалежність. Нас винищували збройно і економічно, тепер намагаються знищити політично і психологічно. Так українцям і нам з ними незалежність сама в руки впала 1991 року. Скористаймося же цим божим даром і розбудуємо разом з іншими народами нарешті багатонаціональну незалежну Республіку Україну!


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика