ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



БУКВА І ДУХ: ЦІННОСТІ НОВОЇ КОНСТИТУЦІЇ

Автор: Віктор АНДРУСІВ

Українське суспільство потребує нової Конституції. Однак, якою вона має бути? Чи достатньо наново перекроїти владні повноваження?

Зрозуміло, що ні.
Конституція – це політична система, спосіб життя та сама незалежність держави. Тому нова редакція має відповідати двом умовам: бути українською та інноваційною.
В першому випадку це означає, що Конституція належить українському суспільству, відповідає його особливостям і не може бути використана для інших. З цієї позиції вона не може бути винятково набором основних положень функціонування політичних та соціальних інститутів.
Щодо другого, то саме інноваційність найбільше потрібна українській державі у розв’язанні вже хронічних проблем політичної безвідповідальності, невизначеності та недалекоглядності. Втім, можливо, ці дві умови є одним цілим?
Дискусії про Конституцію
Ухвалення нової Конституції вимагає від політиків вкидання великої кількості аргументів на користь різних позицій в публічну сферу.
Представники різних інститутів влади, різних політичних вертикалей, груп, намагаються аргументувати суспільству, по-перше, необхідність прийняття змін, а, по-друге, прийняття їх саме в тому форматі, який влаштовує того, хто пропонує.
Як наслідок, всі пропоновані проекти відрізняються настільки, що знайти хоча б одну фундаментальну спільну точку практично неможливо. Власне, самі політики часто не шукають компромісу в питанні єдиного проекту нової Конституції, і це при тому, що одним із головних аргументів на її користь є консолідація суспільства.
Взагалі можна спостерігати цікаву тенденцію, коли аргументи на користь зміни чинної Конституції дискредитуються поведінкою самої політичної еліти. Так, наприклад, теза про те, що нова редакція основного закону зможе вирішити перманентні політичні кризи, руйнується вже в дискусії про конституційну пріоритетність парламенту чи президента.
Адже, самі зміни до Конституції виступають ще одним фронтом постійної боротьби за владу, тож, чи можна, в такому разі, сподіватись, що протистояння закінчиться із прийняттям нової редакції?
Інший аргумент: внесення змін здійснюється в інтересах народу, теж не витримує жодної перевірки.
На жаль, не права громадян та стандарти життя перебувають в центрі конституційних дебатів, а розподіл повноважень та отримання влади. Таким чином, внесення змін в Конституцію, перефразовуючи Клаузевіца, виступає продовженням української політики, тільки іншими методами.
Втім, незважаючи на всю суб’єктивну буденність навколо конституційних баталій та реальні мотиви їх учасників, особливе зацікавлення викликають пошуки унікальної моделі основного закону для українського суспільства.
Демократія не дає багато простору для креативних конституцій, обмежуючи їх трьома варіантами: парламентською, президентською та змішаною. Тому пошук української моделі має покладатись на один з варіантів і українську специфіку.
Щодо останньої, то в її пошуках політики пропонують звернутись до «мудрості народу» та українського конституціоналізму.
Стосовно першого, окремі лобісти конституційних проектів наголошують на необхідності спитати в народу, яка конституція йому потрібна?
Пропонується винести на референдум декілька варіантів основного закону і дати право громадянам вибрати.
Відверто кажучи, важко назвати такі пропозиції чимось іншим, ніж фарс.
Останні київські вибори довели, що мудрість українського народу коштує недорого, і при бажанні її можна набрати достатньо. Зрештою, це не означає, що народ «не розумний», скоріше йому досі так і не показали, що таке демократія і як вона функціонує.
Тому, коли прийматимуться зміни до Конституції через референдум, народ буде інструментом та спостерігачем чергових політичних боїв, а не повноцінним учасником.
Чимало здивувань викликають звернення до традицій українського конституціоналізму. Особливо небезпечною в цьому руслі дискусії є теза про те, що Конституція повинна ввібрати в себе державотворчі традиції народу, якими, до речі, українська історія не може похвалитись.
Фактично це означає, що основний документ країни буде консервувати існуючий стан речей, узаконювати певні практики управління та політичних відносин. Навряд чи комусь би хотілося, щоб нова Конституція відображала традиції української політичної безвідповідальності та стратегічної недалекоглядності.
Головний документ держави повинен містити тільки посилання на історію народу, а не втілювати її в собі.
Яким чином Конституція може отримати національне вираження?
Загалом, тіло основного закону завжди складається з Букви та Духу. Буква – це власне сам текст, норми та положення, які окреслюють політичну систему та визначають її функціонування. Тут закладаються важливі механізми розв’язання головних проблем суспільства, чим вже частково наділяють Конституцію національними особливостями.
Однак, практика доводить, що нормативні інновації певного суспільства можуть легко перейматися та адаптовуватися в інших демократичних системах. Двопалатний парламент, контрасигнація, інститути секретарів тощо використовуються в багатьох демократичних суспільствах, незалежно від їхніх творців.
Внаслідок цього букву закону не можна прив’язати винятково до конкретного суспільства.
Натомість, справжнє національне вираження Конституція знаходить тільки в своєму дусі. Саме він встановлює спільний зв’язок, розуміння та відчуття між основним законом та суспільством.
Дух – це ареал Конституції, історична важливість, повага до неї, цінність її, які консолідують суспільство і втілюють в собі його особливості.
В світовій практиці можна виділити два способи наділення Конституції духом.
Перший – це прийняття Конституції в особливих історичних умовах. В період великих перемог чи трансформацій прийняття нового основного документу стає відповіддю на важливі виклики для суспільства та способом існування в майбутньому.
Дух таких Конституцій народжується в процесі їх створення, починаючи від політиків та їх цінностей, до умов, за яких вони приймаються. Він вбирає в себе всі переживання того моменту, всю відповідальність, яку на себе беруть політики та суспільство.
Зокрема, це досвід США, де сама Конституція, її творці та історичний момент є національними символами.
Другий досвід – це доповнення основного закону ще одним базовим документом для суспільства.
Якщо історія наділила суспільство видатним твором, який визначає його суть, цінності та спосіб існування, то частково він має бути адаптований для тексту Конституції. Це, наприклад, досвід Франції, де частиною Конституції є Декларація прав людини та громадянина 1789 року.
В обох випадках дух є втіленням суспільних цінностей, якими наділяється основний закон. Тільки так Конституція отримує своє національне вираження, специфіку. Адже можна позичати позитивний досвід організації влади, але не можна запозичити дух.
Окрім цього, закладення цінностей в Конституцію зміцнює її непорушність. Як і цінності, вона стає трансісторичною, важливою в різних історичних ситуаціях, встановлює зв’язок між різними поколіннями.
Перспективи української інноваційної Конституції
Якщо національна специфіка виражається в дусі Конституції, в чому ж тоді виражається її інноваційність?
Одні експерти наполягають на тому, що інноваційна Конституція має пропонувати унікальну модель взаємодії владних інститутів. Інші те, що вона має будуватись на унікальних взаємодіях влади та суспільства.
Загалом, інноваційними можна вважати всі пропозиції, які не мають аналогів у світі. Але всі вони стосуються тільки букви Конституції.
Українському конституціоналізму не бракує текстових інновацій. Наприклад, той самий імперативний мандат.
Постійною проблемою української Конституції був її дух. 1996 рік не був історично важливим для України, тому історія її творення відзначалась політичною доцільністю, яка стала основою духу.
Натомість, якщо б її приймали по гарячих слідах 1991 року, то дух зміг би ввібрати в себе визвольні перемоги та сподівання творців нової держави.
Подібно і в 2004 році, коли незважаючи на переломний історичний період, конституційна реформа була поразкою революції і перемогою старої еліти. Якщо б реформа була здійснена в травні того ж року, можливо б, не було і такої конкуренції на президентських виборах. Тому інноваційним для української Конституції буде вже сам факт появи українського духу.
Однак, де його взяти? Сучасна історія поразок та невдач не дає натхнення новій Конституції, тому більш доцільно піти шляхом закладення в її редакцію ще одного базового документа.
Водночас, всі історичні документи, які уособлювали цінності суспільства, мають нині різні трактування, і дискусія про них тільки поглиблюватиме існуючі розколи.
В такій ситуації Україна потребує створення нового документа для осмислення себе в незалежній демократичній іпостасі. Ним мали б стати Фундаментальні права та цінності українського громадянина, які окреслять суть українського громадянства, спільні цінності та принципи.
Завдання цього документа – сприяти становленню свідомого громадянина, оскільки саме від нього залежать більшість процесів в країні і взагалі її існування. Документ має дати чіткі відповіді на питання, хто такий український громадянин, які в нього цінності, і як їх захищає держава?
Завдяки цьому кожен власник українського паспорта задумається і осмислить себе та свою роль в державі. Документ повинен говорити про індивідуальні цінності, а не колективні. Тобто не з позиції націй, етносів чи класів, а з позиції людини і її прав.
В цьому закладена його консолідуюча сила, яка об’єднує індивідів через наділення їх рівними правами та спільними цінностями. Водночас основною консолідуючою цінністю українського суспільства має стати гідність. Саме вона виступає основою громадянської свідомості, бажання себе захищати та контролювати владу.
Гідність – це те, чого в Україні немає. Її не має український політик, який просить за кордоном кредити, а в цей час розкошує дорожче за європейських лідерів.
Гідності не має український міліціонер, який продає свої обов’язки за 20 гривень. Її немає у суддів, викладачів, лікарів, зрештою, немає її і в суспільства, яке продає свій шанс жити краще за пайки.
Це не стосується всіх. Іноді трапляються особистості, які вбачають в гідному способі життя більше щастя, ніж в матеріальному збагаченні, яке тотально охопило закомплексовану пострадянську свідомість українців.
Але, щоправда, ці люди не стають прикладом, радше навпаки, їх висміюють і жаліють.
Тим не менше, гідність відіграє колосальне значення в суспільному розвитку. Гідність – це повага до себе і взаємоповага оточуючих. Досягнення поваги можливе тільки через суспільну користь та вплив, її неможливо досягнути через силу чи тиск.
Кожен громадянин може отримати визнання завдяки своїм вмінням, талантам, своєму внеску в розвиток суспільства, що сприяє загальному зростанню. На цьому і будується демократія, за якої думають всі, а не група лідерів в кабінеті, за якої відбувається конкуренція ідей, і виживають найкращі, найприйнятніші для всіх.
Внесення Фундаментальних прав та цінностей українського громадянина в Конституцію наділить її потрібним духом. Усвідомлення власної гідності та її захист мають стати національною особливістю, яка додасть в конституційний проект «української специфіки».
Від духу має відштовхуватись буква, текст закону. В ньому мають бути окреслені основні принципи забезпечення прав та цінностей, статус та ролі політичних інститутів, механізми політичної відповідальності тощо.
Конституція має сприяти обов’язковому засвоєнню фундаментальних прав та цінностей громадянами, оскільки саме вони визначають їх відносини з владою.
Українським та інноваційним для нової Конституції буде поява чогось стабільного, довгострокового, направленого на майбутнє, себто її дух. Тільки так можна розв’язати проблеми постійних криз, політичної безвідповідальності і стабільного розвитку.


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика