ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ПРОТИ КОГО - ЗАКОН ОСНОВНИЙ?

Сотні, а може й тисячі довгих та зарозумних речень невпинно виходять з-під конвеєрного пера українських законодавців та нормотворців. Але, на відміну від словника, написані вони так, що кожен, якщо це йому буде вигідно, може прочитати їх по-своєму. Редакцію Конституції 1996 року, і редакцію 2004 року не лише ухвалювали, а й писали законодавці. І хочуть ще… Чому? Статус і «батьківські права», звичайно, зобов’язують. Але не тільки. Розробляти власні редакції конституційного дизайну їх змушує політична штовханина довкола владного олімпу, тобто банальна боротьба за владу в конкретному місці та в конкретний час – тут і тепер. Причини суб’єктивні та локальні – наслідки об’єктивні та загальні.

На зло ворогам

Насправді Конституція 1996 року була ухвалена проти Кучми. В тому сенсі, що головним мотивом народних обранців було не допустити розпуску парламенту президентом там і тоді. Комуністи порозумілися з рухівцями, а Кучму таки ошукали – вручили майже всю відповідальність, зате обмежили в праві розпуску парламенту.

Редакція Конституції 2004 року була спрямована вже проти Ющенка. Як потенційного президента його заздалегідь обмежували в правах, позбавляючи країну перспективи швидкого проведення перезрілих реформ. Це лише одна з причин, але далеко не єдина…

Дев’ять місяців перехідного періоду пройшли в тягучому очікуванні народження нової політичної системи, охрещеної батьками «парламентсько-президентською», хоча краще підійшло б «партійно-популістською». Базових реформ чекаємо й досі. А ситуативна логіка конституційної реформи веде до того, що наступна редакція Конституції, якщо її задумали політики, буде спрямована проти Тимошенко. Але цілком реальну загрозу популізму в її особі «лікуватимуть» через обмеження демократії. Це те саме, що позбутися головного болю за допомогою гільйотини.

Відсікання впливу громадян на державу вже відбулося через суцільну партизацію влади й химерне переплетення різноманітних вертикалей.

Удавана справедливість

Осьовий елемент нового конституційного дизайну – партизація держави. Брати участь у розподілі матеріальних ресурсів мали можливість багато спритників, а от взяти участь у розподілі влади зможуть тільки двоє.

Очевидно, фундаментальний принцип партизації держави приходить на зміну принципові приватизації економіки. Бракує хіба що нової редакції Статті 5 Конституції СРСР: «керівною і спрямовуючою силою українського суспільства є партія, що перемогла на виборах іншу партію». Проактивна участь у цьому тренді, на мою думку, є стратегічним прорахунком лідерів БЮТ, оскільки будь-яка партизація влади обертається бюрократизацію апарату, що відділяє харизматичного лідера від мас, позбавляючи його найбільшої конкурентної переваги.

Немає нічого дивного, що самими «партійцями» цей принцип сприймається як прогресивний і навіть цілком справедливий. Категорія справедливості у наш час є максимально суб’єктивною. Тепер головне, не те, які норми поведінки нам пропонують, а хто ці норми продукує, тобто проблема ідеології переростає у проблему авторитету. Соціальна справедливість для українського підприємця – це коли на його власному заводі або городі працюють інші, а він їм за це просто виплачує ту зарплату, за яку вони самі погоджуються працювати або вдавати, що працюють.

Соціальна справедливість для українських політиків – це коли за політичну партію чи блок, засновану на його власному політичному статусі добровільно голосують виборці, а він їм за це щось цікаве розказує й показує про політику. У кого краща казочка (виборче шоу) – той перемагає «справедливо». У кого гірша – несправедливий фальсифікатор. Ось таке «партійне» уявлення про справедливість!

Чи може бути справедливою «партійна» конституція?

Ефективність політичної системи значною мірою залежить від форми реагування на зворотній зв’язок, а реакція політичної системи на вимоги й запити населення (виборців), залежить від політичного режиму. Очевидно, що для проведення політичної реформи, яка б мала демократизуючий вплив на політичну систему України, особливої ваги набуває питання виборчої системи. Адже саме виборча система не тільки є маніпулятивним інструментом політики, але також формує партійні системи й впливає на спектр представництва.

Незважаючи на те, що правляча коаліція використовує термін «демократична» для власної легітимації, ідеал демократичного політичного ладу так і лишається поки що абстрактним ідеалом, жодного разу повною мірою не втіленим в українській державі. Ідейний батько редакційних змін Конституції 2004 року Олександр Мороз пропагує перехід до парламентської республіки практично з моменту власної поразки на президентських виборах 1999 року. Свою партійну редакцію конституційних змін соціалісти регулярно вводять у виборчу програму, а то й навіть роблять з неї слоган кампанії.

Між тим «парламентсько-президентська» конституційна модель Мороза-Медведчука при накладанні на пропорційну виборчу систему із закритими списками в умовах поляризованої багатопартійності дала на виході утвердження кланово-олігархічного принципу здійснення влади з легітимацією через популізм.

Тоді мотивація політиків була наступною: чим простіша процедура голосування та підрахунку тим складніше владі маніпулювати голосами виборців. А те, що такий варіант фактично не враховує регіонального представництва в парламенті й неминуче призведе до перекосів та негативних наслідків аж до структурування партій за регіональною ознакою, на їхнє розуміння, було другорядним.

Партійні інтереси – первинні, а національні чи регіональні – вторинні. Так само і з Конституцією…

Комуністи вже давно мають свою партійну редакцію – оновлений Основний закон країни Рад, де теперішні функції президента покладаються на президію Верховної Ради. Соціалісти у відставці наполягають на продовженні партійної монополії на владу вже на місцеве самоврядування, а Юлія Тимошенко пропонує канцлерську модель парламентської республіки.

Втративши контроль над власною політичною силою, президент Ющенко сподівається контролювати «партію суддів», у тому числі й Конституційного Суду. Він продовжує нахвалювати мертвонароджену ідею «Національної конституційної ради», не розуміючи очевидного факту, що орган, створений указом президента – це лише дорадчий орган, хто б його не очолював і хто б не призначався в його склад.

Абсурдність підходів політиків як до виконання, так і до редагування Конституції сьогодні така ж очевидна, як і їхня заангажованість. Ніхто з них по-справжньому не розуміє, що основний закон держави є своєрідною угодою громадян про межу прерогатив влади, демаркацію кордону між компетенцією верховної державної влади, з одного боку, та правами й свободами громадян, з іншого.

З огляду на це, партійних «конституцій» не може бути в принципі, так само, як і особистих, приватних «конституцій». Тільки така партія, яка мислить стереотипами тоталітаризму й трактує суспільство виключно як сукупність власних прихильників, може нав’язувати громадянам партійний текст основного закону.

У демократичному світі для підготовки й ухвалення конституції, зазвичай, створюють спеціальний представницький орган – установчі збори. На відміну від парламенту він є тимчасовим органом, який має окреме спеціальне призначення й після виконання свого завдання припиняє свою діяльність. Продуктом його діяльності є акт установчої влади, яка за визначенням належить усьому народові, а не окремій партії.

Звичайно, іноді створення конституції доручають і звичайному законодавчому органу. Проте «суверенітет парламенту», навіть на батьківщині парламентаризму – Великобританії, не поширюється на діяльність наступного парламенту!

Тому, якщо депутати кожного парламентського скликання будуть редагувати Конституцію, це вже буде не основний закон держави, а тимчасовий закон актуального парламенту, що може бути скасований наступниками. Через такі зміни відбувається узурпація партіями установчої влади народу.

Наслідком перетворення України в «державу-партію» буде статус «держави-парії».

Володимир ГОРБАЧ,
член Громадянського конституційного комітету


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика