ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО «КИЇВСЬКОГО СТАЛІНГРАДА»

Автор: Володимир ФЕРЕНЦ

Зважаючи на сталу актуальність теми, хотілося б ще раз повернутися до нещодавніх перевиборів мера і міської ради у столиці України, які хтось з політиків жартома назвав київським Сталінградом». Хоч це явно невдале порівняння, але українська політика вже тривалий час нагадує неперервну домашню війну з комуністами, потім з кучмістами”, тепер з президентом, а ще й поміж собою.

Наша земля все більше нагадує великий полігон, де відпрацьовуються технології гри на людських нервах і на долях багатостраждальних українців. Відкрита для всіх інформаційних потоків, чужим вояжерам, агітаторам і провокаторам світу, наша земля справді є місцем не для нормального і спокійного людського життя. Наш спосіб життя нагадує чудернацьку, бездарну і безглузду виставу про політику, що виснажує і втомлює свідомість нації, на догоду комусь змінює її мораль і руйнує життєві орієнтири . Перевтомлений і придавлений інформаційним ґвалтом соціум все менше реагує так, як має реагувати державна нація.

Дуже прикро, що ця хвороба розвивається і уповні проявилась на минулих перевиборах київського мера і міської ради. Крім неприємних асоціацій мимоволі виникає передчуття чогось гіршого, що невдовзі може спіткати всю Україну. Не може гіркий урок Києва не дати наслідків для всіх нас, адже за українськими мірками – зневажено столицю. Скидається на те, що позачергові вибори в Києві були якимось диявольським експериментом, випробуванням якоїсь технології на столичному полігоні. Випробування пройшли успішно для замовників, і це повинно переконати багатьох українців у згубності улюбленої тактики – перечекати в окопах і потім відновити історичну справедливість. Поки ми будемо ліниво сперечатись про національну ідею і лаяти свого ж Президента, по наших головах пройдуть ті, які вже мають реальну технологію виборів президента для себе, але руками-голосами українців. Ця технологія успішно випробувана і є надзвичайно небезпечною – може на цей раз підірвати дивовижну українську здатність до національного виживання.

Мова йде про так звану «демократію безвиході». Вона поєднує два на перший погляд конкуруючі процеси і мимоволі охоплює весь політикум, незалежно від бажання учасників. Це надполітична технологія, можна сказати, і аполітична теж, тому вона особливо небезпечна для національної державності. Перша частина технології – культивування тотальної недовіри до української влади і насаджування синдрому звикання до щоденного українського негативу та публічного зневажання державних інститутів, державної мови і цінностей титульної нації. При цьому стає вигідно платити трудящим якомога менше, адже бідні і зневірені – це бажаний електорат, здатний поспівчувати і проголосувати задарма, ради красивої обіцянки чи за 100-200 гривень. Частина друга – на тлі наслідків культивації недовіри до влади контрастно і вигідно демонструвати співчуття, робити добрі господарські справи і надавати дрібну допомогу конкретним знедоленим. При цьому жодного сентименту до українських етнічних цінностей і ультрасучасна боротьба з українським націоналізмом, який стоїть на заваді. Мета цієї комплексної технології – перетворення збіднілого електорату в слухняне знаряддя для голосування за будь-кого. Безвихідь є чудовим важелем інформаційного тиску, щоб громада приймала невигідні і неприємні для себе рішення спересердя чи за гроші. Ця технологія має добрячу дозу цинізму і в цьому теж її сила – працюючому середньому класові смертельно не захочеться йти на такі вибори, а цього і домагаються. Відсікти свідомий електорат – хай працюють за півдарма і наповнюють бюджет як джерело підгодовування електорату основного! Голосів знедолених і фанатиків завжди буде більше.

Така технологія є оптимальною для всіх бажаючих керувати нами шляхом нечесної політики і маніпуляцій. Вона готувалась довго і нас до неї призвичаювали з самого початку незалежності. Тепер її випробували – це ж подія! Тому не варто дивуватись, чому домінуючі політики не зробили все можливе, щоб Київ обрав ліпшого мера, маючи для цього реальні шанси. Складається враження , ніби не це насправді турбувало високопоставлену політичну еліту, а польові дослідження нової безпрограшної технології здобуття влади. Чимало аналітиків схиляються до того, що столичні перевибори стали ареною, майданчиком для випробування технологій наступних президентських чи парламентських виборів. Дехто навіть прогнозує участь Черновецького в президентських виборах як технічного кандидата.

Попри розмови про українського канцлера і «парламентську республік» пост Президента є найбажанішою метою в країні бідного і зневіреного електорату. Не дуже віриться, що несподіване позитивне голосування БЮТ за новий «Закон про Кабінет Міністрів» є останньою великою поступкою Президентові Ющенкові. Такий жест можна сміливо робити, коли є добрий план перемоги на майбутніх виборах. «Демократія безвиході» власне тримає на плаву сучасних політиків, а їм дуже не хочеться поступатись політикам–державникам. Проблема ще й у тому, що наша «демократія безвиході» вигідна нашим світовим сусідам. Увесь світ живе подвійними стандартами, кожен дбає винятково про пріоритет власних інтересів, не маючи резону допомагати слабшому стати сильнішим. Тому український експеримент виявився напрочуд непоганим винаходом до часу глобалізації, коли стало можливо купити собі трохи інформаційного простору і з допомогою куплених чи власних ЗМІ руйнувати мораль, без якої демократія – лише спосіб оформлення купленої чи придбаної обманом електорату влади.

Дехто сприйме як фантазію наведені вище ознаки зародження нової технології здобуття влади політиками. Хай це буде гіпотезою, своєрідним застереженням від неприємного повороту долі! Хоча підстави для занепокоєння є і вони прямо обумовлені спостереженнями за київським експериментом. Дещо схоже на «демократію безвиході» вже було в українській історії і описане як «велика руїна». Ми, читаючи про цей час в літературі, дивувались, як це змогли волелюбні і не обділені здоровим глуздом козаки, тим паче козацька старшина, піддатися на намову чужинців і шукати авторитету вищої влади у Московського царя. Нам не віриться, що практичні і релігійні селяни могли повірити безбожним більшовицьким агітаторам і власними руками душити рідну українську державність. Все ж не повірили Іванові Франкові, який переконав у згубності соціалізму для національної державності, а повірили Винниченкові, потім агітаторам Лева Троцького. Тому ця фантазія не на пустому ґрунті. На цих перевиборах наочно доведено факт, що виборців з допомогою технології «демократії безвиході» можна «підвести» до не бажаного для себе рішення, використовуючи нечесну гру, підкуп і простий механізм формальної демократії – вибори.

Якщо використати таку технологію на всеукраїнському рівні, зокрема на президентських виборах, можна одержати так звану «стабільність» в сенсі як завгодно тривалої і саморегульованої «демократії безвиході». Певні ознаки можливості подібного сценарію в Україні вже проглядаються. По-перше, політикум будує свій успіх не на ґрунті підтримки працюючих, а на обіцянках допомоги бідним, тому парадоксально зацікавлений у збільшенні бідності як джерелі електорату з настроями безвиході і водночас не бажає збільшувати платню заради швидкого збагачення. Тому ми ризикуємо жити в стані постійної боротьби з бідністю і культивації незадоволення українською владою, щоб потім з безвиході голосувати за тих самих при владі. По-друге, виникає виграшний шанс в того, хто у час пустопорожніх обіцянок політиків робитиме маленькі суто матеріальні справи-подарунки конкретним людям, старанно це рекламуючи. По-третє, ЗМІ і політтехнологи підтвердили готовність працювати за гроші на створення будь-якої «громадської думки» , видаючи це за свободу слова. Від них вимагатиметься підтримувати незадоволення будь-якою українською владою і окремими політиками, спрямовувати народні претензії в русло вимог соціальної допомоги і зниження цін замість домагань гідного заробітку працюючим, демонстрація – смакування корупції, продажності влади і мислимих і немислимих масштабів купівлі голосів». Все до того, щоб чесний, знервований виборець завжди почувався ошуканим і не пішов на вибори чи проголосував спересердя за 200 гривень. Якщо скрізь корупціонери, то чого втрачати хоч малі гроші! Таке падіння суспільної моралі за певних умов цілком можливе.

Конкретні подачки і добрі справи на фоні значної деморалізації електорату – це виграшна альтернатива загальному безпредметному політичному популізмові – технологія, яка може успішно спрацювати на майбутніх президентських виборах. Тому побіжні міркування про участь у майбутніх виборах Черновецького як технічного кандидата мають сенс. Більш того, несподівано для всіх Черновецький може виявитись основним кандидатом на пост президента з великими шансами виграти. Кажете, жарт? Я сказав, що це гіпотеза, але хто знає, до якого стану буде доведене правлячими політиками українське суспільство і чи не самознищаться потенційні лідери перегонів? Кандидат типу Черновецького в такому разі має всі шанси. Принаймні Черновецький уроки київських перевиборів ще до їх початку передбачав. В його інтересах зробити все можливе для задобрення киян в очікуванні терпимого ставлення, потім звикання з елементами симпатії в контрасті з мерами небагатих провінційних центрів. Ще трішки – і до його російськомовності та вміння домовлятись з усіма і з народом звикне вся Україна . Час сприяє притерпілості. А слава доброчинця і господаря – це щось значить в епоху популізму! Дехто з українців почухає потилицю, невдоволений відомим ставленням кандидата до державної мови, але може спересердя проголосувати за такий парадокс «демократії безвиході». Краще, хай це комусь видасться повною маячнею, я й сам в це не бажаю вірити, але не зайве пам’ятати про подібний варіант – «демократію безвиході». Бути насторожі – це єдиний спосіб уникнути неприємностей . Щоб Україна пішла шляхом стрімкого, успішного розвитку, треба не ідеалізувати демократію і остерігатись навіть гіпотетичних намірів чи фантазій політичних чудотворців, що волею долі обрали український полігон.


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика