ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



КАЗКИ НА СТОРОЖІ ПСИХІКИ

Автор: Тетяна ОЛІЙНИК

Насправді всі люди, скільки б років їм не було – шість, шістнадцять чи шістдесят – люблять казки. Та, на жаль, не всі у цьому зізнаються. Ще менше серед нас тих, хто продовжує все життя читати казки не лише для своєї малечі, а й за потребою власної душі. За своїм походженням казка така давня, що цілком можливо припустити, що її не люди придумали, а самі Боги, давши зашифровану інформацію про основи моральності, краси, доброти – цінностей, які тримають світ.

З казки починається міфологічний світогляд, такий, що дозволяє впродовж усього життя зберігати віру в диво. Власне, дива  трапляються у нашому житті саме завдяки тому, що ми у них віримо. 

Нині у західний психології, а за нею і в російській стала популярною нова методика зцілення – казкотерапія. Не відстала й Україна: у нас також почали з’являтися психологи, що спеціалізуються на казкотерапії.

Моя співрозмовниця психолог київсккого центру «Світ сім’ї» Ірина Виговська у своїй роботі часто вдається до цієї методики.

Пані Ірино, як гадаєте, чому раніше – століття й тисячоліття до нас – люди обходилися без психологів? Це ж не означало, що у них не страждали душі, не виникало потреби розв’язати якісь складні психологічні проблеми?

– У давні часи соціум був іншим. Можна було вийти на вулицю, комусь щиро розповісти про свої болі й переживання – на душі ставало легше. А як це зробити сучасному міському жителеві? Саме ця верства населення нині найбільше потерпає від психологічних перевантажень, коли не можна не те що за сходом та заходом сонця поспостерігати, а й просто розслабитися. Міській людині доводиться постійно перебувати у колі соціальних контактів, що часто спричинюють стреси – на таку велику їх кількість людська психіка просто не розрахована. На цьому грунті розвиваються неврози, депресивні стани.

– Порятунком може бути психологічна допомога?

– Так. Проте, на жаль, більшості українців вона нині, як, наприклад, в епоху Фрейда є недоступною. Надто дороге це задоволення, яке  не кожен собі може дозволити.

– Знаю, що ви впродовж певного часу займаєтесь казкотерапією, а для того, щоб практикувати таку психологічну допомогу, великих грошей не потрібно, чи не так?

– Нині книжкові ринки пропонують спеціальні психотерапевтичні казки, як кажуть, на всі випадки життя. Отож ті, хто почувають внутрішній дискомфорт, перепади настрою,  тривогу, душевний біль з приводу складних ситуацій, які довелося пережити, цілком можуть надати собі психологічну самодопомогу, якщо читатимуь цю літературу.

– Чим для вас як психолога і просто людини є казка?

– Пригадую дитинство. У хаті тихо, лише знадвору долинає легенький звук від шелесту дерев, коли-не-коли подасть голос птаха. На столі горить свічка. Там сидить моя дорога бабуся і розповідає казку. Іноді її оповідь мені здається  справжньою, іноді я розумію, що то бабусині фантазії, врешті-решт фантастичне переплітається з уявами про реальне, і я уже одне від іншого не відрізняю. З таким почуттям – віри в те, що диво реально присутнє у людському житті – я засинаю…

– Навіщо було придумувати окремий розділ казок – психотерапевтичні? Хіба недостатньо читання народних казок, щоб у  такий спосіб підтримувати душевну рівновагу?

– Суть у тім, що спеціальні – психотерапевтичні – казки «працюють» на певні проблеми. Наприклад, дитина чогось боїться – чи то темряви, чи то покарання батьків, чи то нового колективу. Для подолання цих проблем існує серія казок, після прочитання яких у дитини зникають ці хворобливі страхи. Візьмімо іншу проблему, наприклад, жертовності, що така характерна для українських жінок. Мені неодноразово доводилося вести психотерапевтичні діалоги з жінками, які взяли на себе образ жертви і врешті-решт дійшли до неймовірно тяжкого психологічного  стану. До речі, вони часто свою долю порівнюють з долею Попелюшки. Яскрава й точна ця казка – нічого казати. Але жінки-жертви насправді пам’ятають лише першу її половину. Вони геть забули ту подію, що відбувається у самому фіналі казки – Попелюшка стає щасливою, вона виходить заміж за прекрасного принца! Нині можна придбати на книжковому ринку збірку казок «Та, що біжить з вовками», у якій зібрані казки з неймовірним психотерапевтичним ефектом. Згадується там і казка «Синя борода», на прикладі якої розкривається типова психологія жінки. А казка «Червоні черевички» з цієї збірки – про жінку, яка все життя бігає колом,  в результаті стає невротичкою, перестає відчувати  свої особистісні потреби.

– Але є серед жінок і такі, які в своєму служінні дітям, чоловікові не вбачають нічого поганого. Навпаки, самопожертва для них є виявом любові…

– Так, є такі жінки. Але мене як психолога часом вражає ситуація, коли жінка насправді не має від чоловіка належної підтримки, захисту. Про це серед серії психотерапевтичних казок розповідається у творі про камінь. Сюжет казки простий. Лежав собі на одному місці камінь. Врешті йому набридло  таке одноманітне життя і камінь покотився, аби побачити, як інші живуть на цім світі. Котився-котився він й нарешті докотися до річки й сказав їй про те, що хоче до моря дібратися. «А ти котися вздовж мого берега – так  доберешся», – порадила йому річка. Котився він котився, роздивляючись все навколо. Аж нарешті його вразила липа, яка самотньо стояла на узвишші. Вона була такою гарною, що камінь не міг втриматися від захвату. Аж раптом побачив Камінь, що у липи неприкрите коріння. Рішення було прийнято миттєво: він ліг так щільно, щоб сховати те коріння і від дощу, і від пекучого сонця. Але про це він Липі нічого не казав. Зате наступного літа дерево заквітувало так, як ще ніколи у житті…

– Пані Ірино, коли Вам доводиться надавати психологічну допомогу дітям, чи важливою для вас є інформація про те, чи дорослі читають їм казки?

– Так. Але мушу сказати, що читати казку можна по-різному. Одна мама чи тато прочитають її обов’язково, бо так «годиться». А інші у те читання вкладуть душу. І ще.  Казки не обов’язково читати на ніч. Наприклад, є спеціальні психотерапевтичні казки для хворої дитини. Їх можна читати, коли на те з’являється бажання – і у дитини, і у дорослих, які її доглядають. Дуже гарно сприймається казка, якщо читати її в особливій атмосфері, наприклад, наповнивши простір певним ароматом. Образи будуть виразнішими, бо зачаровуватиме еманація запаху… Я переконана у тому, що життя треба наповнювати казками – від того в людських стосунках більшатиме любові, доброти. Врешті, ангели тісніше стоятимуть на охороні такої вразливої складової людського єства, якою є людська психіка.


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика