ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ЗАБУТИЙ АВІКОНСТУКТОР

У перші роки минулого століття у галузі літакобудування в Європі тривав інтенсивний розвиток двигунів внутрішнього згорання з малою питомою вагою. Проектуванням і будівництвом літаків у нашій країні тоді займалися всього кілька груп ентузіастів. Вони зводили моноплани, біплани, створювали досить оригінальні конструкції.

Серед таких ентузіастів помітне місце займав і авіаконструктор Володимир Григор’єв (1883 року народження), який разом зі своїми колегами закладав основи експериментальної аеродинаміки і наукового підходу до формування конфігурацій літальних апаратів. В той час всюди в Росії налагоджувалося складання і випуск літаків в основному за французькими ліцензіями. Це типи «Фарман», «Моран», «Ньюпор». Навчався Володимир на механічному факультеті Київського політехнічного інституту, звідки кілька разів його відраховували через несплату грошей за навчання.
29 жовтня 1909 року за ініціативою професора інституту Миколи Делоне (1856-1931) на базі авіагуртка було засновано київське товариство повітроплавання. Керували ним Рада і правління. До того ж, при товаристві діяли науково-технічний і спортивний комітети. Саме тоді, влітку 1910 року в Києві, на Сирецькому іподромі і відбувся перший в Російській імперії політ аероплану вітчизняної конструкції. Побудував біплан і літав на ньому професор Олександр Кудашов. Зазначимо, що протягом 1909-1914 років київські конструктори створили близько 30 типів літальних апаратів.
У товаристві працював авіаконструктор Федір Терещенко, з яким юний Володимир Григор’єв познайомився і заприятелював. Став за креслярську дошку, а пізніше завідував технічним бюро. Федір Федорович Терещенко (1856-1920) у своєму маєтку в селі Червоне (нині Андрушівського району Житомирської області) організував авіамайстерні, куди на посаду техніка-конструктора запросив і героя нашої розповіді. Володимир у 1911 році закінчив авіаційні курси у Парижі, де в ті часи навчалися десятки майбутніх російських конструкторів і літунів. Пізніше пройшов практику в аеродинамічних лабораторіях французького інженера-будівельника Александро-Гюстава Ейфеля (1832-1923).
У селі Червоному Володимир Григор’єв вдосконалював конструкції літаків типу «Моран», «Фарман», «Моран-Солньє». Зокрема, розробив лічильник швидкості для літака, виготовив проектну документацію верстатів з обробки деревини для літальних апаратів, прилади та інструменти для виготовлення повітряних гвинтів, винайшов верстат для виробництва артилерійських коліс. На початку Першої світової війни почали проектувати бойові літаки, особливо винищувачі. В. Григор’єв наполегливо працював над проблемами підвищення швидкості і маневрування небесних машин, а після організації протиповітряної оборони, зайнявся виготовленням засобів і приладів, які забезпечували б прицільне бомбометання при боковому вітрі.
У 1914 році кілька майстерень об’єднали і утворили завод. Після продажу керівництвом у жовтні 1915 року заводського майна акціонерного товариства «Дукс» Володимира Григор’єва призначили головним конструктором пересувної авіамайстерні №2. У липні 1916 року Володимира Петровича відрядили до авіаційних майстерень Київського політехнічного інституту, де під його керівництвом вдалося спроектувати літак удосконаленої конструкції. Аероплан, збудовний на авіаційному заводі Федора Терещенка у селі Червоному, випробували спочатку у Москві, а 20 вересня 1917 року у Києві.
У дні української революції авіаконструктор завідував авіційними майстернями КПІ, заснував школу авіатехніків та механіків. Пізніше керував майстернями з ремонту літаків моторобудівного заводу в місті Олександрівську (нині Запоріжжя), на якому згодом обіймав посаду головного інженера. Володимир Григор’єв сподівався на відродження авіаційної промисловості України. Переклав з французької та англійської мов, переробив і підготував до друку для Українського військово-повітряного флоту наукові праці Александра-Гюстава Ейфеля з питань повітропалавання та авіації. А ще підготував довідник для конструкторів, авіатехніків і монтерів, опублікував низку статей з авіаційної тематики.
Відома співачка, а потім популярна льотчиця Любов Галанчикова (1889-1961), яка працювала в авіаційних майстернях Федора Терещенка у його маєтку в Червоному, у 1913-1914 роках згадувала: «Я добре знала Володимира Григор’єва, людину здібну, талановиту, товариську. Як головний конструктор, він вчив своїх співробітників дивитися вперед. Його настрій, висока творча напруга, орієнтація на розв’язання складних науково-технічних питань і врешті-решт на перемогу, якось непомітно передавалася монтерам, технологам, які брали участь у створенні літаків. До того ж був він високоосвічений інтелігент, вражала його галантність, шляхетність, легкий гумор».
У зв’язку з погіршенням стану здоров’я Володимир Григор’єв у жовтні 1921 року подав у відставку і переїхав до Києва на постійне місце проживання – у місто, яке любив і був добре знайомий з його історією. Тут він і помер у травні 1922 року.
Киянам, які бувають на Солом’янському (закритому) кладовищі, не важко знайти пам’ятник на могилі великому патріоту України, авіаконструктору Володимиру Петровичу Григор’єву.

Валентин САНДУЛ,
член Аерокосмічного товариства України


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика