ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ДЕМОКРАТІЯ БЕЗ ГАЛЬМ

Розвиток демократії завжди нагадує процес випускання джина з пляшки. Західноєвропейські держави роблять це послідовно, повільно і обережно. Так розкорковує шампанське той, хто не хоче лякати публіку звуком, схожим на постріл. Пляшка з гуркотливою сумішшю демократичних перетворень припасена історією для всіх націй. Українці свою пляшку радо відкопали, добряче збовтали і гучно відкоркували, випустивши джина на свободу. Цей джин – влада, що править іменем народу і ніхто цьому не може дати раду, Верховна Рада тим паче.

Розумні політики уже не в захваті від особливостей розвитку української демократії. Все менше самовпевненості речників політичних сил. Сталось не те, чого очікували. Деякі авторитети починають застерігати від різких кроків у подальшому реформуванні влади. Говорять про рятівну стабільність. Правда, дотепер ніхто нікого не застерігав, а вся політична братія випромінювала ейфорію від слова демократія і сипала цитатами з «Короткого курсу імплементації світових демократичних цінностей в громадянському суспільстві України». Якщо такого підручника немає, він неодмінно виникає у свідомості постсовкової політичної еліти, яка добре пам’ятає «Короткий курс історії ВКПб». Коротше кажучи – звичний поверховий, суто більшовицький підхід до питання демократизації нашого суспільства домінує і це нам дорого коштуватиме.
Реально немає надійного способу повернути владу під контроль суспільства. Краще було б не допускати виходу правлячої еліти на орбіту повної свободи від народного впливу. Вдосконалення Конституції може не зарадити лихові, бо в реальній політиці спрацьовує так званий «ефект ніпеля», тобто нагнітання в один бік. За цим законом кожна наступна політична реформа з ініціативи владної верхівки не наближатиме владу до народу, а радше навпаки. Всі знають – врятувати українську ситуацію може зміна існуючого виборчого закону. Проте діючий парламент не має консолідованої думки і особливого бажання це робити. Нардепи завжди реалісти і ніколи добровільно не підуть на погіршення способу здобуття мандата, радше вони обмежать недоторканність і відмовляться від частини пільг. Отже в українській політиці нормально діють лише два закони: «закон ніпеля» і «закон випускання пари з народного чайника». Останнє – це безсилі паперові протести і акції народного невдоволення, які для влади навіть бажані, подаються як прояв реальної демократії.
Парламент демонструє, поки-що на словах, публічні самопожертви у вигляді обмежень пільг і недоторканності. Проте для народу це не є найголовнішим. Ніхто не жадає навіть архаїчної децимації парламенту. Люди хочуть нормально жити від результатів своєї праці і вимагають від влади лише захисту національних інтересів. Хоча ніхто не відмовиться від піклування держави про слабших і бідніших. Дуже добре, що влада підтримує слабших: потроху підвищується пенсія, платня бюджетникам, соціальні виплати молодим родинам, виплачують компенсації за втрату заощаджень в Ощадбанку. Але ж соціальний захист не може бути головною надією і розрадою суспільства. Навпаки, надмірний наголос на темі соціального захисту є великим злом, справжнім опіумом для народу, не тим про який говорили більшовики. На відміну від справжньої релігії і віри, яка утверджує в людині людське, псевдорелігія на грунті мантр про соціальний захист робить суспільство слабоконкурентним, безвольним і агресивно-дитинячим, з низьким імунітетом до сучасних світових загроз. Віра в добру перспективу слабне, хоча владна верхівка швидко наздоганяє Європу за стандартами якості особистого життя і формальної демократії, чудово опанувала відповідну термінологію, риторику і стиль. Чим більше говориться про демократію, тим менше надії впливати на владу через референдуми, відкликання народних депутатів, інших обраних і призначених осіб.
Захоплені грою в політичні протистояння і популізм, політики забули про таку важливу річ, як стабілізація політичної системи. Виборна влада, не маючи практично жодних запобіжників, втрачає здатність до саморегулювання. А далі відбувається ланцюгова реакція псування всієї системи влади. Намагання сподобатись світові і популізм – це явні ознаки відірваності влади від народу, що реально загрожує підміною народовладдя якоюсь диявольською технологією маніпулювання електоратом за допомогою обіцянок і доплат. Український віз котиться згори без гальм і комусь це видається наздоганянням Європи. Щоб навчитись керувати енергією демократії, потрібно змусити владу шанувати свій народ, потрібен елементарний націоналізм влади – національні інтереси вище за все. Іншого способу світ не придумав. Якби наші буржуа-політики стали національними державниками, на взірець багатих держав Європи чи хоча б Росії, із недосконалістю демократії можна було б якось миритись. Люди в Європі живуть непогано. Висновок очевидний: без нормальної українізації нашу політичну систему увесь час лихоманитиме і вона котитиметься згори як зібраний із випадкових деталей віз. 

Володимир ФЕРЕНЦ,
м. Івано-Франківськ


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика