ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ВАЖКИЙ, АЛЕ НЕОБХІДНИЙ УРОК

Результати недавніх київських виборів засвідчили, що українське суспільство увійшло у фазу розпаду, коли єдиним мірилом прогресу може бути принцип: «Чим гірше – тим краще».

Бо масове голосування за таких «діячів», як Черновецький та Литвин, свідчить вже не просто про збаламученість мозку чи хибні політичні орієнтири, воно є певною ознакою втрати елементарного смаку.
А якщо погодитися з Достоєвським, що «краса врятує світ», то втрата смаку як здатності відрізняти все гармонійне і красиве від потворного і примітивного, наводить на сумні прогнози щодо перспектив сучасної України як духовної сутності.
Така деградація є найпевнішим свідченням хибності як суспільної системи цінностей, так і обраного суспільством шляху.
І то правда: двадцять років тому жоден з активістів українського національно-визвольного руху навіть у стані найвищого ейфоричного збудження не заявив би, що бачить Україну в руках ахметових і балог. Тоді, коли була можливість вибирати, куди йти, керувалися благородними ідеалами Свободи, Рівності та Братерства.
Але варто було Сатані запустити в широкий загал ідеали Жовтого Диявола, як вектор української історії збився на манівці. І український народ замість того, щоб сказати своє вагоме слово в історії, якого від нього так довго чекали, перетворився на світову хвойду, що не будучи здатною навіть навести порядку у власному домі, пнеться у пристойне товариство, компрометуючи принципи, на яких це товариство функціонує.
І чим більше їй дають зрозуміти, що з такими схильностями не варто іти туди, де тебе не сприймають, тим більш активно вона туди пхається.
У цьому плані дуже порадував недавній виступ Юлії Тимошенко. Йдеться про засідання національної експертної колегії з проблем соціально-економічного розвитку при Кабінеті Міністрів.
Тимошенко зазначила, що «політична боротьба входить у такий етап», коли необхідна наявність структур, які б займалися розвитком країни, знаходячись над політичним процесом. І попросила представників Національної Академії наук створити структуру, яка б розробляла стратегічні реформи у державі.
Чому порадував? Бо вперше з моменту проголошення «Українського прориву» прем’єрка прийшла до висновку, що розробками «талмудів» стратегічних реформ повинні займатися не прихильники якоїсь політичної сили, а компетентні у цій сфері люди.
Право визначати долю країни повинне залишатися не за політиками, а, як це прийнято у всьому цивілізованому світі за університетами і філософами.
 Потрібно було таки впасти, як казав свого часу Кутузов, «м…й да и в г…но», щоб позбутися запаморочення від успіхів та зрозуміти елементарні для цивілізованих політиків речі.
Необхідно сказати, що Тимошенко поки що єдина з реальних українських претендентів на президентське крісло, що виявила себе здатною робити зі «Сталінграду» правильні і, головне, – вчасні – висновки.
Бо при одному погляді на візаж «тому що професора» питання про інтелектуальні здібності українських політиків відпадає саме собою.
Ренегат- «товаріщ» Сан Санич вже навряд чи коли-небудь зрозуміє необхідність переосмислення «вічно живих» ідеологем своїх класиків.
Пам’ятний Леонід Данілич, безсмертний образ якого все чіткіше вимальовується за плечима сучасних його послідовників, за дванадцять років свого перебування на найвищих державних посадах так і не зміг відповісти на собою ж поставлене гамлетівське питання української незалежності: «Що будуємо?»
Якщо ж проаналізувати його наступника, то треба зауважити, що будь-яка тверезо мисляча людина неминуче потрапляє у інтелектуальний ступор після перших трьох хвилин великомудрих слів, не зв’язаних між собою жодною логічною послідовністю, та жвавої жестикуляції.
Тому дослухати президентські промови до кінця і не впасти в активне розслаблення свідомості можуть лише вибрані люди, для котрих, як для братів наших чотириногих, є важливим не те, що говорять, а хто говорить і з якою інтонацією.
Але тактика писаря Пістряка виглядає, принаймні, контрпродуктивною. Бо головне завдання президента, що реалізується, в тому числі, у його публічних виступах – це не створення позитивного іміджу себе, улюбленого, а організація і спрямовування усього владного апарату у потрібному напрямі.
Відповідно, проголошувані ним тези повинні бути максимально короткими і максимально доступними для розуміння і запам’ятовування навіть не підготовленими для цього людьми. Лаконічними і придатними до практичного застосування.
В іншому випадку розвал і руїна в умах і державних справах тільки множитимуться. Писаря Пістряка, як відомо, спіткала важка життєва невдача, а ще більше – тих людей, що прислухалися до його думки.
Але розуміння своєї власної обмеженості – це тільки половина справи. Щоб стати достойним високих державних постів, потрібно мати ще власну візію, тобто, духовне бачення, моральне мірило, котре дозволяло б, говорячи словами Толстого, «нічому доброму не заважати і нічого поганого не пропускати».
З цим, очевидно, ще проблеми. Бо як можна «озадачувати» НАНУ завданнями, в котрих вона компетентною бути в принципі не може.
Чи може «видати на гора» яку-небудь розумну програму організація, очолювана сенільним геронтом, заступником якого є відвертий плагіатор і за сумісництвом – вельми прибутковий політик з до цього часу не виясненими політичними поглядами?
Тому перше, що потрібно зробити політичному керівнику перед тим, як звертатися з якими-небудь запитами чи пропозиціями до НАНУ – це дати замашного копняка під об’ємну п’яту точку усім «професорам» і лже-академікам, що там приїлися.
Називайте це як хочете: репресії, чистки, національний катарсис, відновлення справедливості, реформи в науковій сфері, але це необхідний і важливий крок до порятування неньки-України.
В інакшому випадку, високооплачуване наукоподібне словоблуддя «остепенённых» може продовжуватися як завгодно довго без будь-якої користі для суспільства.
Але навіть якщо припустити таку фантастичну ситуацію, що всі патони і литвини раптом з незрозумілих причин подалися на заслужений відпочинок і звільнили свої насиджені і пригріті місця для компетентної наукової молоді, то і в цьому випадку самостійно розробляти стратегічні програми розвитку академії наук не здатні.
Бо стратегічна програма розвитку країни – це політична програма, що відображає на кількох листках друкованого тексту думки та ідеї політичного керівника та його відповідальність за обраний шлях.
Головне в ній – мета, до якої все повинне рухатися. Якщо мета висока, а методи – благородні, то тоді вчені-політекономи (по-сучасному «економісти») можуть після приходу політика до влади все це одягнути в шати соціально-економічної моделі, що оптимально розмістить необхідні соціально-економічні заходи в часі і просторі.
Сам по собі політеконом не тільки не може сфабрикувати політичної програми, але й не має права цього робити. Бо наукова відповідальність передбачає насамперед особисту політичну безсторонність.
Адже кожен вчений суспільних наук розуміє, що будь-яка програма у цій сфері тільки тоді може бути успішною, коли широкий загал-реалізатор сприйме її з ентузіазмом, як своє власне дітище. Відповідно, право вибору мети у демократичній країні повинне залишатися за народом.
А право формулювання і пропозиції мети повинне належати тим, хто хоче керувати її реалізацією і нести за це відповідальність – політикам.
Тому в країнах Заходу економістів називають людьми, що завжди відповідають двозначно. «Як мені пройти? –Залежить від того, куди вам треба –Туди і туди – Можете туди, а можете і не туди».
Так що куди йти, і, головне, – для чого туди йти, повинні вирішувати політики з народної подачі. І нести за це повну відповідальність. Вчені ж можуть лише порадити як туди добратися з найменшими втратами.
Якщо політик дечого не розуміє, то завжди може порадитися з більш компетентними людьми. У цьому випадку за ним залишається право прийняття рішення. Наявність духовної візії слугуватиме гарантією того, що рішення буде правильним.
Звичайно ж, візія справжнього державного діяча – це річ занадто високої проби, щоб бути доступною кожному бажаючому. Вона вимагає не тільки напруження усіх духовних сил особистості, але й, насамперед, видатних вроджений якостей: інтелекту, сили волі, аристократизму, стресостійкості тощо.
Але головне – це духовного очищення. Тобто, відсутності ментальних компромісів зі злом. Бо саме толерування Зла в угоду своїм приватним інтересам, не має значення яким – матеріальним, політичним, родинним – є головною запорукою деградації особистості аж до того моменту, коли вона сама стає джерелом негативної енергії.
Не може бути й мови про те, що корумповані політики можуть стати духовними провідниками нації. Бо у цьому випадку за їхні моральні нечистоти буде нести відповідальність увесь народ.
Не може дозволити Всесвіт, щоб інтриганам і брехунам стала доступною вища державницька мудрість. Не може.
Тому, щоб не стати черговим пустобрехом і посміховищем, кандидату в майбутні українські президенти слід спочатку зосередитися на внутрішніх проблемах: «А що я хочу дати українському народові? Що я в принципі можу йому дати?»
Якщо я буду постійно цілуватися з іудами, то чи матиму я право себе від них відрізняти? Якщо я буду керуватися тими ж цінностями, що падлюки і казнокради, то чи матиму я моральне право з ними боротися?»
«Якщо я житиму в середовищі корупціонерів, і вони будуть моїм оточенням, то ким буду я?»
«Якщо для мене інтереси мільйонів українців є менш важливими, ніж мої власні, то чи маю я право ними керувати?»
«Якщо я сам(а) не можу звільнитися від ганебних пристрастей до наживи, то чи можу я бути мірилом і взірцем для решти?»
«Якщо мною керує моя жадоба, то чи повинен(на) я давати їй можливість керувати усім моїм народом?»
Важко, невимовно важко знайти відповіді на ці та інші фундаментальні питання. А таки треба. Бо сьогодні ще не пізно зробити свій внесок в історію. Але пізно буде завтра.

Олександр БОБИК, для УП


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика