ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



КИЇВСЬКИЙ КАПКАН

«Примара бродить по Європі, примара комунізму», – писали в середині позаминулого століття «бородаті класики» Маркс і Енгельс. У 1917 році ця примара «утілилася» на шостій частині суші – і навіть до цих пір продовжує животіти у класичному вигляді в окремих державах, наприклад у Північній Кореї. Але не поспішатиме радіти позбавленню від марксистського минулого на українській території. Оскільки, насправді, Україна продовжує залишатися цілком «комуністичною» країною. Адже в буквальному перекладі з латині «комунізм» і означає «гуртожиток». Тобто спосіб існування для більшості наших співгромадян.

Формально в напівзруйнованих гуртожитках нині проживають, крім студентів, хіба що нещасні «лімітчики» збанкрутілих «флагманів» радянської промисловості, уже років 30 чекаючи своєї «черги на квартиру». Ще «заробітчани», чи то з вітчизняної провінції, або із занепалої Південно-Східної Азії, за винятком тамтешніх «тигрів», – Сингапуру, Гонконгу і іже з ними.
Але як ще можна назвати ситуацію, коли в порівняно невеликій квартирі можуть одночасно жити три-чотири покоління – і декілька сімей?
Зі всіма наслідками цього примусово-сімейного комунізму: скупченістю, дрібними лайками, які часто переходять у сварки, аж до розпаду шлюбних союзів. Чи не тому невблаганна статистика показує лише дуже невелику перевагу кількості укладених шлюбів над розлученнями? А вже сподіватися, що при такій ситуації найщедріша допомога на народження дитини зможе спонукати молодих батьків мати більше, ніж одну дитину, напевно, не доводиться.
Розраховувати на дешеве «соціальне» житло зараз нереально. Крім, хіба що жителів Києва – чий бюджет і справді міг би дозволити такі способи розв’язання житлової проблеми. Залишається одне – купівля житла в кредит, «діловою» мовою – іпотека. Зовсім недавно це був єдиний спосіб отримати квартиру «тут і зараз» – а не в далекому майбутньому, як в радянські часи багаторічних житлових черг.
Спосіб цей, щоправда, доступний також далеко не кожному: для виплат кредиту під тисячу «вічнозелених» в місяць треба мати середній дохід, далекий від офіційних окладів як мінімум, «бюджетників». Та і для працівників офісного фронту назвати такі суми «мізерними» теж досить складно.
Проте ж, багато позичальників небезпідставно утішав незаперечний факт відчутного щорічного зростання цін на житло. Отже, навіть куплена в кредит квартира була відмінним засобом і «вкладення капіталу», і порятунки наявних заощаджень від інфляції. Цей факт швидко втямили і спекулянти. Де в їхніх цивілізованих країнах за стандартних банківських ставок 3-5% річних можна було отримати прибуток? Божевільному зростанню цін на «квадратні метри» сприяло також небажання будівельних магнатів змінити ситуацію на ринку. Навіщо? Якщо при дефіциті житла рентабельність їхнього бізнесу наближається до 300-400 відсотків? А якщо набудувати дешевих квартир по 600-800 доларів за «квадрат», хто ж купуватиме їх за 3-4 тисячі доларів за «метр»? Працювати доведеться в чотири рази більше, а прибуток той же.
ЯК «КИНУЛИ» АМЕРИКАНСЬКИХ БАНКІРІВ
Так би і тягнулася вся ця «лафа», коли б не події у США. Адже відомо, що люди на досягнутому не зупиняються, хочеться більше. Так, середньостатистичному «американцю», на відміну від «українця», зазвичай не доводиться ділити двокімнатну квартиру із батьками, братами чи сестрами. Житель Штатів може захотіти, скажімо, виїхати із не благополучного району в заміський будинок. На це навіть американської зарплати за кілька років не вистачить. Ось і приходили на допомогу місцеві банки, роздаючи направо і наліво дешеві житлові кредити. Ризику в цьому фінансисти не бачили, адже запорукою служило дорожчання житла. Тобто, якщо позичальник не зміг би платити іпотечні відсотки, то банк через суд конфіскував би його будинок, продав би іншому власникові і відшкодував свої збитки.
Ось тільки не врахували американські банкіри, що їхній будівельний ринок насправді ринок, а не той «ерзац», який існує в Україні. У нас власники будтрестів потирають руки від ажіотажного попиту, самі не поспішають його задовольняти і іншим не дають. А там в сферу, що обіцяє великі прибутки, відразу хлинули і люди, і гроші. І набудували за короткий час в Америці стільки житла, що воно відчутно впало в ціні.
Тепер уявімо собі психологію нормальної людини, яка дізнається, що будинок, який купили в кредит кілька років тому, нині коштує у півтора-два рази дешевше. Скажімо, не 500 тисяч доларів, а всього лише 300. Можна, звичайно, платити відсотки банку і далі. А можна просто відмовитися і від будинку, і від кабальної іпотеки, і купити поряд нове таке ж житло, але дешевше. А що може зробити банк? Нічого. Хіба що записати недобросовісного позичальника у «чорний список». Так що завжди можна оформити новий кредит на дружину або батьків. А банкір як компенсація за видану позику в півмільйона доларів отримає вищезгадані 300 тисяч.
Враховуючи те, що подібне явище набуло масового характеру, у США вибухнула «іпотечна криза». Тобто, банки опинилися з колосальними збитками, багато хто просто розорився. Слідом за цим пішла «ланцюгова реакція» на світових фінансових ринках. Небувале падіння курсу долара – тільки поверхнева частина айсберга. Почався економічний спад, подорожчали всі кредити. Їх тепер видають перш за все під короткострокові проекти, а вже слово «іпотека» викликає у банкірів всього світу нервове тремтіння.
У ВАШИНГТОНІ ЧХАЮТЬ – В КИЄВІ ГРИП
На початку весни американські негаразди частіше почали «відлунюватися» і в Україні. Звичайно ж, не варто думати, що причиною цьому була совість вітчизняних будівельників, які вирішили відразу набудувати багато доступних квартир. Чекати цього доведеться, напевно, до «Другого Пришестя», якщо це взагалі можливо. Удар прийшов з іншого боку – загальноекономічний. Уряд Тимошенко так розкрутив спіраль інфляції своїми «витівками», що колишні кредитні ставки стали просто невигідними. Нацбанку двічі за весну довелося підвищувати і свою «облікову ставку», тобто, відсоток, під який він позичав гроші банкам комерційним. А ті, відповідно, додавали ще і свою «накрутку». Тепер ця «облікова ставка» складає аж 12%, замість 8 на початку року.
Але механічне підвищення банківських відсотків ще можна було б якось пережити, коли б не ще одна ініціатива Центробанку. Відтепер термін, на який видаються іпотечні кредити, не може перевищувати 10 років, замість 20. Для нових позичальників це означає не мало не багато – підвищення щомісячних виплат більше, ніж удвічі, з урахуванням загального подорожчання кредитів. До речі, комерційним банкам рекомендовано обмежити термін і решти споживчих позик середнім терміном банківських внесків (депозитів) до одного-двох років.
Що спонукало головних банкірів країни на такі революційні зміни, сказати складно. Головна причина, звичайно, передкризовий стан вітчизняної економіки і зростання цін, що й викликало спробу їх приборкати обмеженням в обігу кредитних грошей. Успіх останнього завдання, щоправда, викликає певні сумніви. Споживчі кредити беруть частіше не на масло і ковбасу, а на дорогу побутову техніку, автомобілі. Якщо ж штучно обмежити попит саме на непродовольчі товари, є дуже велика вірогідність того, що споживач вирішить тішитися хоч би нормальним харчуванням. І купить на заощаджені на виплаті по не взятому автокредиту більше того ж м’яса, хоч і надхмарною ціною.
Але повернемося до житла. Ціни в Україні і так занадто роздуті, вищі, ніж в багатих європейських країнах. А там все вже дешевшає. Не за горами цей процес і у нас. Ось і вирішив Нацбанк завдати попереджувального удару, що б не так боляче було падати, «заморозивши» ціни на ринку вже зараз. Адже за непідйомних умов нових 10-річних кредитів охочих їх брати зменшиться, вартість житла відразу впаде.
На скільки вона впаде? Комерційні банки стверджують, що велика частина іпотечних кредитів видана 2-3 року тому, коли квартири коштували в півтора-два рази дешевше, ніж тепер. Тобто зниження цін до такого рівня ні до чого поганого для них не призведе. Але що буде, якщо такі розрахунки не виправдаються, і падіння цін на нерухомість набудуть великих розмірів? Якщо двокімнатна квартира у Києві коштуватиме не 150 тисяч доларів, як нині, а, скажімо, 50-60 тисяч? Тоді і відбудеться класичний «римейк» американської іпотечної кризи. Ті громадяни, хто встиг «потрапити» на надто дорожче житло, просто від нього відмовляться, надавши банкам вирішувати свої проблеми, продаючи «заставу», що різко подешевшала, під кредит.
Тоді багато банкірів з ностальгією пригадають 90-і роки. Звичайно, і кулю в потилицю від конкурента можна було легко виклопотати, але і проблеми неплатежів вирішувалися ефективніше. Зазвичай за допомогою бригад коротко обстрижених хлоп’ят, що оперативно виїжджали до недобросовісних позичальників, і з допомогою бейсбольних біт і гарячих прасок, популярно пояснювали, що «кидати» банки, дуже недобре. Тепер же в умовах порівняно цивілізованого банківського бізнесу українським «стовпам» швидше за все, доведеться піти гірким шляхом своїх американських колег. Тобто, опинитися на межі розорення, або оголосити про своє банкрутство. Дуже швидко може закінчитися і економічна криза «дефолта» 1998 року, з сумними наслідками і для більшості простих громадян.
ПОХОРОННИЙ ДЗВІН ПОЛІТИЧНІЙ ПОРОЖНЕЧІ
Світова економічна криза поставила хрест і на обіцянках перших осіб української влади з житлового питання. Адже і Президент, і прем’єр обіцяли жителям України «доступне житло». І не дивлячись на розбіжності в дрібних деталях, будували свої обіцянки на перспективі дешевих довгострокових кредитів на зарубіжному рівні, максимум 5% річних. Теоретично це було можливо якраз за допомогою позик в західних банках, якби, звичайно, хтось дав грошей в таких великих осягах. Але американська іпотечна криза сплутала всі карти. Так, днями «Приватбанк» з гордістю повідомив, що зміг забезпечити власну програму автокредитування за рахунок розміщення своїх облігацій на європейському банківському ринку. Заразом, проговорившись про те, що нині навіть його «колегам», із зарубіжним капіталом, ніби «Райфайзен-банк-Аваль» доводиться просити дешеві кредити не у своїх «матерів», а у Європейського банку реконструкції і розвитку. Але навіть ЄБРР навряд чи даватиме гроші українській владі не на розвиток промисловості і технологій, а на соціальні проекти.
Знайти гроші в Україні? Це звучало б смішно, якби не було так сумно. Звідки ж взяти засоби на доступну іпотеку у нас, якщо навіть Нацбанк видає їх по 12%? А інші «засіки Батьківщини» спустошені настільки, що Тимошенко в гонитві за миттєвими проектами готова продати останню мінімально цінну держвласність?
Звичайно, навіть і з цієї непростої ситуації народ зміг би отримати хоч якусь користь. Наприклад, розгледіти нарешті, справжню суть політичних банкротів, що люблять роздавати нездійсненні обіцянки, і відмовитись їм назавжди довіряти. Тільки ж коли це відбудеться? Недаремно про доступні житлові кредити «у верхах» зараз говорять значно рідше, ніж раніше. Але знову почалися дебати про «мову» і «мовне», НАТО і Росію, Бандеру і НКВС, та інші речі, що не мають ніякого відношення до реального підвищення якості життя простих жителів країни. Кращий «громовідвід» для того, щоб відвести виборців від існуючих проблем.
Знову доведеться вибратися на владний «Олімп», щоб щоразу годувати співгромадян солодкими казочками про «близьке доступне житло», не докладаючи ніяких зусиль для того, «щоб казку зробити дійсністю». 

Юрій ЮРКО


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика