ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ЕТНІЧНІ НЕУКРАЇНЦІ

У нашій газеті традиційно піднімаються актуальні теми нинішнього соціально-політичного, духовного і культурного життя в Україні, у тому числі давно наболіле й досі не розв’язане мовне питання. Патріотично налаштовані читачі, які не байдужі до окресленої проблеми нашого суспільства, щиро відгукуються на наші публікації, в яких відверто та принципово висловлюють свою громадянську позицію. Серед них – прихильник УКП Володимир Ференц з Івано-Франківська, матеріал якого друкуємо.

Для розв’язання мовного питання в Україні однозначно потрібен якийсь соціальний поштовх чи духовне потрясіння основної маси народу. Це як пусковий механізм тимчасово пригальмованих процесів самозбереження і чогось подібного давно очікує в українське етнічне середовище, щоб духовно звільнитись від численних перешкод і сумнівів. На превеликий жаль, сама собою проблема української мови, передовсім для етнічних українців, еволюційним способом не вирішується. Це неможливо вирішити авторитетом закону і Конституції з дуже простої і очевидної причини – число формальних і часто неусвідомлених порушників мовного законодавства домінує серед населення України. Не вирішувється проблема і з позиції справедливості. Справедливість у кожного своя, але число громадян за справедливість щодо української  мови явно менша, в основному за рахунок байдужих. Якщо було б інакше, проблеми української мови взагалі не існувало б. Зважаючи на чисельність етнічних українців, зумисних і мимовільних порушників статусу української серед українців найбільше, на жаль. Отже, між справедливістю і законом ледачим холодним каменем сидить не росіянин, а найбільший ворог самому собі – байдужий етнічний українець, який  свою справедливість шукає у грошах і матеріальному інтересі. Такий українець нічим не відрізняється від совкового «человєка» – заздрісного і готового боротись за шмат добробуту Та чи є українцем цей збайдужілий егоїст? Російськомовних етнічних українців, напевно, не буває так само, як немає англомовних французів, поляків без знання польської чи…білих негрів. А в Україні політики вважають, що російськомовні українці -це нормально. Ніхто не питає ким вважають себе люди, які українською не розмовляють і водночас чомусь називаютьсебе нащадками козаків чи етнічними українцями – за роки незалежності час би національно визначитись і знайти в собі силу подолати інерцію.
З іншого боку, якщо незнайомі люди в натовпі без проблем надають перевагу державній мові не своєї, а іншої держави, то які ж вони громадяни України? Формально так, але ж погані громадяни, а жити хочуть не гірше європейців. Існує пряма залежність якості життя в державі від якості громадян. В Україні більшість громадян якісь дивні – одні , не замислюючись, нехтують державною мовою, інші байдуже це сприймають, наївно сподіваючись на покращання життя вже сьогодні. У Польщі, Франції, Англії чи будь-якій успішній державі світу громадяни ведуть себе інакше, тому й живуть краще. Збайдужілі етнічні українці ніколи не стануть європейцями, залишаючись «російськомовною радянською людиною» в незалежній Україні. Саме їм глибоко співчуває правонаступниця СРСР, особливо піклуючись непорушним статусом російської мови в Україні. Наш є вропейський вибір, демократія і світове визнання залишаються словами, доки існуватиме рудимент СРСР – мова радянської людини на вустах етнічних українців. Ми не схожі на громадян вільних європейських держав і часто говоримо між собою на двох мовах, мов іноземці на своїй землі. Нічого не зміниться, поки не скаже брат братові правду – не всі з нас є нормальними етнічними українцями. І ображатись не варто. Це жорстка неприємна правда і вона не дає підстав сучасникам  на цей момент називати себе народом з давньою традицією духовності. Світ бачить нас інакшими, без прикрас і з делікатності нам про це не говорить відкрито.
Хто розбудить отого притерпілого, байдужого або заляканого, але небідного російськомовного етнічного українця? Відповіді на це питання поки-що немає. Насильна українізація етнічних українців – це сприймається як абсурд на посміх світові. Просити чи агітувати – теж марно. Мову замало просто любити і співати народних пісень, не треба щоденно говорити і жити, створювати навколо себе україномовний інформаційний простір. Це не тільки від держави залежить, не допоможе і досконаліший мовний закон, зусилля національно свідомих з усією українською інтелігенцією. Доля української мови і буття всіх етнічних україїнців залежить саме від них – притерпілих чи безпечно-байдужих російськомовних етнічних українців . Їх занадто багато і перейти їм на українську ох як важко або ліньки чи заважає мовне середовище. Дехто киває на Західну Україну як на форпост українства і мовчки чекає чуда, а його не буде. Насправді усе залежить не від «західняків», а від тих українців, які байдуже кивають на захід, продовжуючи за звичкою говорити зіпсованою російською, так звикли. Дехто готовий в порошок стерти того, хто засумнівається в їхній дивній українськості без української мови. Є тільки один вихід – дати всім українцям відчути на собі тягар відповідальності передовсім за майбутнє своїх потомків, повернути графу «національність у паспорт громадянина. Чимало українців, як не парадоксально, повірить в себе, одержавши запис у паспорті – «українець». З перших років незалежності України право українців на самовизначення чомусь зависло у повітрі. А це право конкретне і реалізується особисто кожним вільними представниками українського етносу. Пора лідерам демократичної більшості створити хоч формальну причину-поштовх до справжнього національного прориву – запис у паспорті. Може станеться нарешті прорив крізь прірву забуття, щоб возз’єднати і мертвих і живих і ненарожденних і Україні і не в Украйні сущих  українців.
Володимир ФЕРЕНЦ
м. Івано-Франківськ


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика