ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ЦЯТКА – ПАНАЦЕЯ?

Киянин В’ячеслав Ткаченко отримує обнадійливі результати лікування, працюючи з точкою, що відповідає за імунітет конкретної людини

Блаженні ті, хто з роками не втрачають допитливості і щирої віри в дива світу цього. Зазвичай саме таким людям і відкриваються великі таємниці життя, які не можуть осягнути люди прагматичні.
В’ячеслав Ткаченко – не професійний лікар. Але ж споконвіку існує правило: кожна людина мусить сама надавати собі допомогу, оскільки найкраще відчуває свій організм. В’ячеслав Кирилович не раз потрапляв у критичні ситуації з власним здоров’ям, коли годинами доводилося висиджувати у довгих і малопривітних лікарняних коридорах. Там багато про що думав. Ось хоча б про це: чи можна вивести грибок із кутової квартири на першому поверсі, якщо на її зовнішньому боці висить дірява водостічна труба? Чи можна, користуючись таким порівнянням, вилікувати організм, якщо не знайдена головна причина захворювання?.. Отож впродовж багатьох років цей чоловік займається пошуком першопричини людських хвороб. А у житті завжди так буває: відчиняють тому, хто стукає, хто шукає – той знаходить. Отож декілька років тому він зробив дивовижне відкриття, з допомогою якого можна полегшувати або й зовсім знімати людські страждання. Дипломовані спеціалісти іноді закидають йому: «А ти доведи, як той механізм спрацьовує». В’ячеслав Кирилович здивовано перепитує: «Чому я мушу комусь щось доводити?» Справді, хіба прояснене від болю людське обличчя – не доказ?..
Не може він спокійно реагувати, як один колега мучиться від нападу панкреатиту, другий не знає куди подітися від зубного болю… 
– Чому у зрілому віці Ви зацікавилися медициною?
– Цього, можливо, не трапилося б, якби не настали оті парадоксальні часи – кінець вісімдесятих – початок дев’яностих років, коли навколо почали коїтися всілякі «дива», коли засоби масової інформації показували нам людей із неймовірними можливостями. Щось схоже, за біблійними уявленнями, був здатен робити тільки Бог. Отож мною рухала звичайна людська цікавість. Це вже пізніше від одного свого знайомого, який за датою народження може бачити минулі втілення, я довідався, що буцімто у минулому житті був китайським цілителем…
– Вам хотілося повернутися до звичного із попереднього життя заняття?
– Схоже на те. Я так багато різних курсів тоді відвідував. Хотілося мати якомога більше інформації, до якої раніше не було жодного доступу. Одного разу, після закінчення чергових курсів, мені запропонували залишитися працювати у фірмі «Оптималіст», яка займалася лікуванням алкоголізму. Я вважав себе там людиною на другорядних ролях, і от одного разу був шокований, коли почув від свого керівника: «Ти чому сидиш? Проводь сеанс!» Нічого не лишалося, як взяти магнітофон, записати музику, поверх неї текст і – приступити до лікування. Найбільше я здивувався, коли через місяць-два до мене почали приходити родичі хворих і дякувати, обнімати, цілувати. Люди справді розповідали дива, казали, що «неначе сім баб пошептало, бо «не п’є». Насправді відбувалося не що інше, як навіювання у стані напівсну, про яке на початку 20 століття писав відомий на весь світ учений Бехтєрєв.
– Насправді ж цим методом люди користуються  спокон віку, чи не так?
– Атож…
– Згодом Вам стало ще цікавіше – і ви подалися на чергові курси?
– Ви майже вгадали, надто звабливо звучала їхня назва: «Курси Су Джок». Отож у 1991 році в СНГ із Сеулу приїхав знаменитий майстер цієї практики на ім’я Пак Дже Ву. У Києві семінар проводили його учні. З перших занять я зрозумів, що це і є те знання, до якого я прагнув усе життя. Та у мене виникала сила-силенна запитань, які стосувалися цього методу, хотілося якомога більше людей лікувати, але я не мав повної впевненості в розумінні методики і в тому, що правильно її застосовую. Я розумів, що просто так – для експерименту – не маю права завдавати людині неприємностей, болю. Який дурень, грубо, кажучи, дасть мені колоти руки? «Треба знайти метод без голок» – поставив я тоді завдання перед собою. Через певний час відповідь прийшла. Експериментуючи над своїм власним організмом, я зрозумів, що можна досягати оздоровчого ефекту лазером, електричним струмом, кольором, просто руками але цілісних підходів ще не було. Згодом моєю першою пацієнткою стала жінка, яка перенесла два інсульти. У неї були паралізовані ноги, одна рука. Я діяв приблизно так, як дитина у тому віці, коли їй не страшний вогонь, не страшне падіння з висоти. Отож мало не з першого дня своїх сеансів був подивований, як діє винайдений самостійно метод: у хворої зник головний біль, перестало боліти серце. А одного разу, коли ставив точки, рука хворої сильно здригнулася… Здавалося б, за три роки вона уже мала б атрофуватися, а тут – така сила … На другий день я радів, як оживали пальці моєї пацієнтки: спочатку середній, потім безіменний, мізинець. Через два дні запрацював вказівний, а трохи більше як через тиждень – великий палець. Справжнім святом для мене став день, коли змучена хворобою жінка написала своїм красивим почерком моє ім’я. А через два місяці раптом після намагання приборкати біль в колінах повернувся зір до правого ока, яке не бачило шістнадцять років.
– Як саме ви її лікували?
– Із традиційних в китайській та корейській медицині голок я переключився на малесенькі (завбільшки як слід від уколу голкою) кольорові цяточки. По сьогоднішній день спостерігаю велику силу цього методу.
– Ви можете з певністю сказати, що є автором унікальної методики?
– Це було б зухвальство. Про це знали уже 3-5 тисяч років тому. Найголовніше – потрібно, щоб усі органи функціонували у стані рівноваги: якщо один недоотримує енергії, а другий, навпаки, має енергії більше, ніж за нормою, то  починаються збої, «терези» організму втрачають рівновагу. Критичну для ситуацію може виправити лише імунна система – це залізний закон, за яким працює людський організм. Коли знаходжу на тілі людини індивідуальну точку, яка врівноважує роботу всіх органів, то спостерігаю покращення щодо всіх хворобливих симптомів організму.
– Як конкретно впливаєте на неї?
– Ставлю кольорову цяточку.
– Яке значення має її колір?
– Виявляється, для кожної людини важливим є її колір, який підбираю експериментально – на основі больових відчуттів. Іншими словами, якщо у людини «нічого не болить», то знайти точку дуже важко або, точніше практично неможливо, і у цьому випадку мої пошуки ще тривають. І ще одне: для кожної людини є індивідуальним і колір, і місце розташування цієї точки.
– Чи не вважаєте ви цю індивідуальну точку кожної людини панацеєю?
– Може, хтось сприйме це як самовпевненість, але вісім років безперервних спостережень, аналізу результатів експерименту дозволяють мені це припускати.
– Скільки часу людина мусить носити поставлену вами мініатюрну кольорову цяточку?
– Якщо спостерігається покращення по всіх симптомах організму, то кольорову цяточку можна носити постійно.
– Чи не є це надмірним навантаженням для організму?
– Зовсім ні. Навпаки, якщо цяточку носити постійно, організмові забезпечений захист від дії негативних зовнішніх факторів.
– Які больові симптоми організму для знаходження точки є найбільш інформативними?
– На жаль, не всі підходять. Прекрасно допомагає у пошукові точки біль у стані спокою: печія, свербіж, пульсація, відчуття важкості, зубний біль, похмільний синдром. У моїй практиці був випадок, коли людина у стані похмільного синдрому благала мене: «Лікарю, не розповідайте мені нічого – тільки зробіть щось, аби мені стало легше…» О, тепер я знаю, як це робиться, а тоді тільки руками розводив…
– Чи не було бажання пояснити науково свій метод?
– Звісно, було. Я прекрасно розумію, що в основі методу таке фізичне поняття, як інтерференція електромагнітних хвиль. Суть у тому, що цяточка, поставлена на індивідуальну точку тіла людини ефективно діє, якщо частота хвиль кольору співпадає з частотою даного органі, в результаті чого виникає резонанс частот. Якщо ця методика піддається закономірностям, осмисленню, то кінцева мета має полягати у тому, щоб дослідити весь спектр її можливостей, систематизувати, об’єктивізувати результати і відшліфувати їх до такого рівня, щоб можна було навчити володінню нею фахівців.
– Нині в популярних книжках з медичної психології можна знайти твердження про позитив тієї чи тієї хвороби. Якщо приймати цю теорію, то виникає питання: чи варто втручатися в людські страждання?
– На мій погляд, ті, хто стверджують це, насправді беруть на себе місію вищого суду, адже вони виносять вирок. Для мене немає більшого вдоволення, ніж те, коли вдається полегшити страждання ближнього.
Тетяна ОЛІЙНИК


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика