ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ШЕВЧЕНКО ПРОТИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ?

Важко повірити в те, що проект «Великі українці» справжні українці сприймають серйозно, не як провокативне шоу-тестування нації на предмет імунітету і живучості. Про цей проект чимало писано і тому не хочеться повторюватись. Проте нещодавно, випадково опинившись перед телевізором, побачив дивну телерекламу чи щось подібне.

Показували портрет Шевченка і просили телефонувати «за» чи «проти» і тут же — номери телефонів. Затим те саме показували, але вже з портретом Лесі Українки. І так поперемінно Шевченко-Українка. Виявляється, так мав перемогти один з портретів за результатами голосування. Подивився ради цікавості список десятки кандидатів: Микола Амосов, Степан Бандера, Валерій Лобановський, Григорій Сковорода, Леся Українка, Іван Франко, Хмельницький, Чорновіл, Тарас Шевченко і Ярослав Мудрий. Досі ніяк не можу збагнути, чому нас ніби ненароком підводять до вибору між Тарасом Шевченком і Лесею Українкою? Невже це випадковість? Чому не Шевченко-Лобановський? Нічого не маю проти останнього, але не уявляю собі його серед великих українців. Може, це тому, що я не фанат футболу. Або як вибрати між Іваном Франком і Тарасом Чорноволом чи між Степаном Бандерою і Сковородою? Вочевидь, народ все ж таки зупинить вибір на Шевченкові, адже він –класичний символ нації і всіх влаштовує.
Є два варіанти вибору - національно-нейтральний і національно-активний. Кожна доба виставляє свої еталони, набір постатей, великих українців. Найкраще, коли орієнтир один, а може бути взаємодоповнююча когорта, але невелика. Досі ми одностайно вибирали, а точніше — визнавали Тараса Шевченка, бо він не викликав небажаної агресивної реакції традиційних зверхників-неприятелів українства. Свої боготворили, а недруги терпіли, бо за часів колонізації саме Шевченко був тим Великим Українцем, який закликав до волі, проте на початку 90-х з отриманою Україною Незалежністю до Шевченка (та й інших «будителів українського духу») закономірно ослабла всенародна тяга, тому що (і це наша біда!) наша нова еліта не виставила новий, сучасний стандарт Великого Українця, гідний вільної України. Це могли бути також Леся Українка і не менше її мати Олена Пчілка, яку незаслужено забули, й інші просвітителі минулого століття, але, на мою думку, в центрі все ж таки мав стояти титан українського поступу – Іван Франко, а завершувати – Степан Бандера.
Чомусь ж так сталося, що постаті, які мали б бути символами національно-активного вибору, ніби ненароком оминаються увагою народу? Мене не полишає відчуття, що це не випадково, і українські блукання в пошуках національної ідеї теж не випадковість. Не віриться у те, що велика нація з давніми історичними коренями, унікальною мовою і культурою може постійно не складати тест на національну активність. Ні, тест на живучість вже не є показником успіху в ХХІ столітті. Добре житимуть тільки національно активні народи, бо саме вони є потенційно сильними конкурентами в сучасному змаганні з допомогою інформації та фінансів.
Дехто може подумати, що серед українців немає постатей, здатних побачити успішний шлях нації хоча б на півстоліття вперед? Вони були ще в минулому столітті і глибше у віки. Найсучасніші – Іван Франко і Бандера та чимало інших, яких не знаємо. Є й сучасники, але ми їх не чуємо, хіба помруть ненароком і тоді від нас слава, але не завжди читання інтелектуальної спадщини. На всі українські питання і проблеми, напевно, вже є готові відповіді і нерідко ці відповіді поховані у свіжих архівах або їх забирають з собою поки що не знамениті люди, що дуже швидко відходять у вічність. Відходять і пропадають від хвороб, бо не зручно їм жити так, хоч загал звикається і говорить лише про соціальні подачки та земну мізерію.
Нас не дивує «випадкова» альтернатива вибору – Шевченко чи Українка. Ми втомлені нашими політиками і знавіснілим телебаченням, неслухняними нащадками і хворобами без сподівання на безкоштовну медицину. Навіщо було влаштовувати українцям таке недоладне і несвоєчасне тестування у вигляді шоу «Великі Українці»? Нам ніхто не допомагає зробити правильний вибір і, складається враження, що нас навмисно заплутають. Навіщо? Для того, щоб ми не зробили вибір серед великих, як це має бути властиво національно-активному суспільству. Кому потрібна Україна як сильна держава-конкурент? Набагато краще, щоб наша справжня еліта депресувала від розчарування і нервів. Від цього шоу стане ще експресивнішим і рейтинговішим. Справді дивно. Навіщо робити тест «Великі Українці», коли і так за роки незалежності ми таки довели неспроможність зробити національно-активний вибір? Проте як інформаційна технологія депресування українських патріотів – шоу просто ідеальне. Саме так працюють поширені зараз інформаційні змагання. Росія заборонила проведення у себе подібного шоу і, напевно,  в цьому має рацію. Володимир ФЕРЕНЦ,
 м. Івано-Франківськ


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика