ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ДОМІВКА ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Культурна спадщина світової цивілізації належить усьому людству. Кожен землянин має нести відповідальність за збереження як того, що дійшло до нас з глибини віків, так і того, що може стати свідченням нашої цивілізованості через сотні і тисячі років. Кажуть, поталанило тій чи іншій країні, на землях якої збереглися пам’ятки давніх цивілізацій.

А, може, навпаки, поталанило пам’яткам давніх цивілізацій, що країну, де вони розташовані, населяють дбайливі нащадки, які роблять все можливе аби зберегти для прийдешніх поколінь те, що залишили на цій землі прадавні предки? Кому поталанило більше: сучасним туркам, які населяють землі, що належали колись стародавнім грекам і римлянам, чи, може, оспіваній Гомером а пізніше, через багато століть, заново відкритій великим Шліманом Трої, Ефесу, де закінчила свій земний шлях Пресвята Богородиця Марія, чи місту Демре, де жив і творив свої благодійні справи святий Миколай?.. Це запитання більш ніж риторичне.
Про те, як оберігають історичну та культурну спадщину на батьківщині Гомера і Ататюрка, святих Павла і Миколая аташе з питань культури та інформації посольства Республіки Туреччина в Україні Ахмет Чанга.
Перш за все, хочу сказати шановним читачам, що Туреччина, зокрема її Анатолійська частина, тисячі років була домівкою для багатьох цивілізацій. Вони залишили після себе чимало релігійних, історичних та культурних пам’яток. До речі, й сьогодні в Туреччині мирно співіснують три релігії: іудаїзм, християнство та іслам. У більшості міст Туреччини поряд з мечетями діють церкви і синагоги. Мені хочеться зробити наголос на регіон Кападокії, де, починаючи з 11 століття, в печерах, видовбаних у вулканічних породах, було утворено дуже багато церков. Зараз регіон Кападокії є історичною і культурною пам’яткою з статусом заповідника і музею під відкритим небом. Деякі з цих церков і по сьогодні діючі. По вихідних та у святкові дні там проводиться служба. А ще ці церкви відкриті для туристів як музеї.
ДЕРЖАВА НЕ ШКОДУЄ КОШТІВ НА ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК
– Недавно у складі групи українських журналістів мені пощастило побувати у Стамбулі. У нас було лише два дні на те, щоб подивитися пам’ятки історії й культури. А цих пам’яток у Стамбулі стільки, що здається, й за рік усі не обійдеш. На збереження й підтримання в належному стані цих пам’яток потрібні величезні кошти. Які джерела фінансування цієї справи?
– Коли ми говоримо про релігійні місця, зокрема про християнство, то це Кападокія, Хатай, тобто південно-східна частина Туреччини, і звичайно, Стамбул. Політика держави полягає в тому, що вона вважає всі пам’ятки світовим надбанням і не розділяє, що належить до стародавньої Греції чи Римської імперії, а що просто Туреччині. Вони належать усьому людству. Оскільки пам’ятки знаходяться на території Туреччини, держава вважає своїм обов’язком оберігати їх. Збереженням та охороною всіх історичних, релігійних і культурних пам’яток займається Міністерство культури та туризму Туречини, яке отримує з бюджету значні кошти на їх утримання. В міністерстві є підрозділи, які займаються саме історичними пам’ятками. Велику підтримку в справі збереження пам’яток надає місцева регіональна влада, муніципалітети. Крім того, музеї й пам’ятки беруть з туристів плату за вхід. Ці кошти також ідуть на реставрацію, утримання і збереження пам’яток. А ще є багато фірм, у тому числі й будівельних, які роблять реставрацію своїм коштом на благодійних началах. Але найбільша частка, звісно, державна.
– А якась законодавча захищеність пам’яток існує?
– По-перше, в Туреччині є закон про охорону історичних пам’яток. По друге, при міністерстві є генеральне управління захисту та догляду за культурно-історичними пам’ятками. Крім того в Туреччині туризм та культура живуть ніби одне в одному. Коли йдеться про туризм, то передбачаються також екскурсії у ті чи інші історичні місця, ознайомлення туристів з культурними та історичними надбаннями багатьох цивілізацій. Тому в рамках як туристичних, так і культурних програм є захист та реставрація пам’яток, заповідників тощо. Крім того, щороку складається план, де визначається, в якому регіоні потрібно зробити реставрацію і яких саме пам’яток.
БЕЗ ДОЗВОЛУ Й ЦВЯХА ЗАБИТИ НЕ СМІЙ!
– Я хотів би уточнити, чи існує у вас закон, який передбачає кримінальну або іншу відповідальність за акти вандалізму, такі, як, наприклад, сталися у нас в Києві, коли для того, щоб загнати кран на будмайданчик(!) на території історико-культурного заповідника, були зруйновані Лаврські ворота чи одна з будівель музею-заповідника “Київська фортеця”? В обох випадках ніхто не був покараний.  Я розумію, що ви, як людина з дипломатичним статусом, не можете собі дозволити коментувати те, що відбулося в нашій державі. Але скажіть, чи може щось подібне статися в Туреччині? Яку відповідальність понесли б винуватці такого вандалізму у вашій країні?
- Вандалізм в Туреччині переслідується дуже жорстко. В кожній провінції є комітети з охорони культурних та історичних пам’яток. Вони беруть під свою охорону й відповідальність об’єкти, які були визнані історичними та культурними пам’ятниками. Комітети забезпечують підтримку й захист цих пам’яток. Стежать за тим, щоб не було якихось порушень законодавства по відношенню до пам’яток.  Будь яке самовільне втручання в пам’ятник недопустиме. Навіть для того, щоб забити зайвий цвях, потрібно взяти дозвіл. А якщо це зроблено без дозволу, винуватець може понести не лише адміністративну, а й кримінальну відповідальність. Хочу навести такий приклад. У провінції Сафранболу збереглися будинки часів Османської імперії. У цих будинках досі живуть люди. Для того, щоб мешканець такого будинку зробив будь-яку зміну чи то ремонт у своєму помешканні, він має взяти дозвіл на це у місцевому комітеті з охорони культурних пам’яток. У дозволі чітко вказується, що саме можна робити. Тобто дозволяється робити лише те, що не змінить історичної ідентичності споруди. Її не можна перебудовувати. Можна тільки підправити.
ДЕРЖАВА ПІДТРИМУЄ СПОНСОРСТВО
– Я хотів би повернутися до запитання про фінансування робіт по збереженню пам’яток. Чи зацікавлює держава якимсь чином громадян, бізнесменів до меценатства? Може, існують якісь податкові або інші пільги дарувальникам? Бо у нас меценатство тільки зароджується й цікаво було б знати про турецький досвід у цій справі.
- Якщо якась організація чи фірма хоче зробити внесок, скажімо, на реставрацію певної споруди чи історичної пам’ятки, це  оформляється як спонсорство. Звісно, дарувальник потім має якісь пільги. Але я не готовий точно описати, як це відбувається, яким чином і від яких саме податків чи інших обов’язкових платежів  спонсор звільняється. Але звісно, що держава певним чином підтримує спонсорство.
Туризм – це фабрика без труб
– Яка частка в економіці Туреччини належить туризму?
– В туристичній галузі безпосередньо зайняті півтора мільйона працівників. За показниками минулого року лише прямий внесок туристичної галузі в економіку країни склав 19 мільярдів доларів США. Крім того завдяки туризму створено чимало робочих місць у так званих підсекторах або суміжних галузях. Наприклад, у харчовій промисловості та ресторанному бізнесі, на транспорті, в  сувенірній промисловості тощо. Тобто багато галузей економіки є підгалузями туристичної галузі. Вони також мають додаткові робочі місця за рахунок туризму. У Туреччині туризм називають фабрикою без труб. Адже внесок туризму в економіку країни досить істотний і має велике значення. Так, Південна та Південно-Західна частини Туреччини живуть переважно за рахунок туризму.
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА РОЗВИТКУ І ПІДТРИМКИ
– Давайте уточнимо, що робить держава і муніципальна влада для підтримки туристичного бізнесу?
– Державна підтримка туристичного бізнесу розпочалась 1983 року з сприяння розвитку готельного господарства. Для того, щоб значно збільшити притік туристів, потрібно було, у першу чергу, збільшити кількість місць у готелях. Підприємцям, які починали працювати у цій галузі, держава надавала в оренду на 49 років земельні ділянки під забудову. А ще їм виділялися кредити на вигідних умовах. Це дало серйозний поштовх для розвитку готельного бізнесу. Після 2003 року держава почала розбудовувати інфраструктуру (газ, каналізацію, електромережі тощо) цілих туристичних регіонів. Власникам готелів і тим бізнесменам, які працюють у цій галузі, держава надавала землю з вже підготовленою інфраструктурою в оренду на 49 років. Після цього треба буде або продовжувати строк оренди, або ж викупити ділянку. Дуже багато приватних банків надавали підприємцям кредити для розвитку туристичного бізнесу на пільгових умовах. Крім того, якщо податок на додану вартість в Туреччині становить 18 відсотків, то для туристичної галузі він лише 8 відсотків. А на період становлення  власники туристичних  фірм взагалі звільнялися від податків.
НА ПРОЩУ ДО СВЯТИХ МОГИЛ
– Яке місце у туристичному бізнесі Туреччини займає паломницький туризм?
– Він поки що не виділений в окрему туристичну галузь і відноситься до культурного туризму. На жаль, сьогодні прочанський туризм становить лише близько 10 відсотків від загального обсягу.
– А які маршрути й у які святі місця найбільш популярні у туристів-паломників? Я маю на увазі не лише християнські. Адже в Україні, як і в Туреччині чимало громадян сповідують також юдаїзм, іслам, навіть індуїзм...
– В Туреччині є дуже багато святих місць і маршрутів паломництва. Наприклад, маршрут святого Павла починається з Анталії і пролягає через Спарту до Стамбула. Але такі тури більше популярні серед американців і західних європейців. Також цікавий маршрут Шовкового Шляху, який об’єднує багато країн. Частина цього маршруту проходить Туреччиною. Крім того на території Туреччини жили і діяли святий Іоанн, святий Павло, і святий Миколай. Місця, де вони жили і працювали відреставровані й відкриті для відвідувачів. Є спеціальні туристичні пакети, в які входять дані екскурсії. Проте серед українських туристів вони ще не дуже популярні.
НА ПОШУКИ НОЙОВОГО КОВЧЕГА
– І останнє запитання. В навколонауковій літературі нерідко з’являються повідомлення, що на горі Арарат знайдено залишки Нойового ковчега. Чи правда це? І якщо так, то чи існує туристичний маршрут до місця, куди після Всесвітнього потопу причалив Ной?
– У пошуках Нойового ковчега на Арараті проводилося й проводиться дуже багато експедицій і досліджень. Але поки що нічого конкретного ніхто не може сказати. Що ж до туризму у тій місцевості, то він більше відноситься до альпінізму. І туристам потрібно мати спеціальну підготовку, альпіністську екіпіровку й спорядження. А ще отримати спеціальний дозвіл на сходження на Арарат. Такі групи обов’язково має супроводжувати гід-інструктор з альпінізму.
Антон ЩЕГЕЛЬСЬКИЙ 


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика