ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ТРИПІЛЛЯ ВІДКРИЛОСЬ У ВЕРТЕБІ

У Києві на Подолі встановлено меморіальну дошку на честь славетного українського археолога, чеха за національністю Вікентія Хвойки. На ній висічено двоконічного горщика і плуга. Саме при допомозі цього хліборобського знаряддя було відкрито найунікальнішу в Європі хліборобську культуру епохи мідно-кам’яного віку.

Основна творча риса прадавніх хліборобів-оріїв — їхня мальована кераміка. За нею західноєвропейська наука її називає ще «українською неолітичною культурою мальованої кераміки». Назва ближча до суті, ніж епонім «Трипільська». За цим визначенням ми наближаємося до її першого відкриття. Відомо, що 1890-і роки для української історії були знаменними. Починає зростати національна свідомість українців, у Києві та Львові створюються перші патріотичні партії. У червні 1893 року вчитель із села Шипинець, що поблизу Чернівців, Василь Арійчук відкрив невідоме поселення, яке взявся досліджувати І. Шомбаті. У вересні 1893 року таку ж пам’ятку у Києві виявив Вікентій Хвойка. Політики почали думати про майбутнє нації, а науковці досліджувати її пракоріння.
Взагалі 1893 рік для Вікентія В’ячеславовича був дуже плідним. Оглядаючи земляні роботи на Кирилівській вулиці Києва, він відкрив і дослідив нині відому у світовій історії палеолітичну стоянку. У вересні, розкопуючи її, зробив ще одне відкриття. На верхів’ї гори між 59-м та 61-м будинками виявив мальовану кераміку, кістки тварин, обпалену глину та стулки черепашок. Потім до нього надійшли виорані поблизу містечка Трипілля уламки посуду і В. Хвойка взявся за дослідження. Настав час відкриття селищ прадавніх хліборобів між селами Верем’я, Халеп’я, Жуківці, Трипілля. Розкопки підтвердили, що в Україні відкрито «нову неолітичну культуру». Саме на полях під Трипіллям для вченого з’вилася її велич. На ХІ Археологічному з’їзді у Києві відбулася презентація нововідкритої археологічної культури. Було влаштовано виставку кераміки, знарядь праці. Про неї В. Хвойка зробив ґрунтовну доповідь. По слідах з’їзду Микола Біляшівський у часописі «Киевская старина» (кн.64, 1899) писав, що знайдено вдосталь цілих посудин із розписаним, рельєфним орнаментом, статуетки людей, і тварин, крем’яне та камінне знаряддя, вироби з міді. Публікація закінчувалася пророчими словами: «Безперечно знахідка створить епоху в археології України». Відтоді на історичних скрижалях культуру записано Трипільською. Дійсно, вона стала визначальною для з’ясування родоводу коріння українського народу і до неї все більше привертається увага науковців, громадськості.
Дата відкриття настільки стала широко знаною, що фахівці вже й не задаються питанням: а коли насправді і де було відкрито цю прадавню хліборобську культуру? В історії вивчення Трипільської цивілізації є визначна пам’ятка, хоч по-справжньому і не поцінована. Це — печера Вертеба. Ведучи мову про творче спрямування культури хліборобів-оріїв, про оздоблення кераміки, обов’язково повернемося до цієї величної пам’ятки. Адже саме з нею пов’язано відкриття  «української неолітичної культури мальованої кераміки».
У 1820 році Я. Хмілевський у печері Вертеба, що над річкою Сирет, поблизу села Більче Золоте (нині Борщівський район на Тернопіллі), виявив вогнище, невідомий мальований посуд, кістки. Відкриття сталося, але розголосу не набрало.
Згодом археолог із Кракова Адам Кіркор 1876 обстежив поселення на землях в селах Ланівці, Бедриківці, Верхняків ці, Жабинці, Личаківці, Більче Золоте. Тоді ж разом із С.Козібродським в печері Вертеба провів ґрунтовні археологічні розкопки. Тут виявлено два незрушені поховання, які антропологами, на жаль, детально не досліджено,  уламки розмальованого посуду, знаряддя із міді. А. Кіркор склав опис правої сторони печери. Знахідки із Вертеби передано в Краківський археологічний музей та в музей імені Любомських у Львові.
Під час господарських робіт 1884 року у Більче Золотому натрапили на рештки житла. Через п’ять років археолог Е. Павлович взявся до розкопок і знову ж таки виявив чимало мальованого посуду, небачену ще на той час посудину у вигляді бінокля. Тоді до дослідження і печери Вертеба, і пам’яток з мальованою керамікою у Заліщицькому, Борщівському, Гусятинському повітах прилучився польський археолог Готфрід Осовський. Знахідки 1890 року з Вертеби були аналогічні попереднім: вогнище, мальований посуд, знаряддя з каменю, рогу оленя, а також ніж, кинджал, шило з міді.  У парку археолог розкопав житло, де було знайдено грушоподібні посудини, різноманітний інвентар. Дослідник зробив план житла, замалював знахідки. Посуда і знаряддя також зберігаються у Краківському музеї.
Отже, до часу відкриття Трипільської культури розкопки у печері Вертеба велися понад сімдесят років. Вона виявилася цілою скарбницею мистецтва хліборобів-оріїв і час відкриття культури мальованої кераміки можна правомірно відліковувати від печери Вертеба. Оскільки на той час антична культура Греції переважала, то й  «культуру мальованої кераміки» з України польські дослідники відносили, то до неї, то до етрусків. Віддаючи шану Вікентію Хвойці за дослідження і визначення Трипільської культури, за віднесення її до питомої культури української землі, за рік відкриття правомірно було б вважати 1820-й.
У книзі «Трипільська цивілізація» М. Відейко наводить факти досліджень культури хліборобів енеоліту. Так, у 1891 році відомий український історик В. Антонович з археологом Ч. Зборовським розкопали поселення у с. Криничках на Поділлі. Знахідки передано в Ермітаж (Петербург). Найбільші розкопки у печері Вертеба та на поселенні у Більче Золотому в 1898–1904, 1907 роках проведено професором Краківського університету Валентином Деметрикевичем. Знахідки вражаючі: триста цілих і реставрованих посудин та ще 900 ящиків знахідок. Саме він знайшов нині широко відому, вирізьблену із кістки черепа вола, голову Бика-Сварога та вигравіруваний на ній образ богині Берегині.
Наприкінці 1920-х років дослідженням пам’яток на Тернопільщині зайнявся Олег Кандиба. За два сезони він розкопав і обстежив велику кількість селищ Трипільської цивілізації. Це — Козачизна, Ланівці, Стрілківці, Більче Золоте в Борщівському, Новосілка Костюкова, Голігради, Касперівка, Добряни в Заліщицькому повітах. Вкотре відкрила свої таємниці печера Вертеба. Пам’ятка виявилася багатошаровою. Над шаром більчівської кераміки залягав пласт із керамікою кошиловецького типу. Поселення коло Більче Золотого принесло на додачу ще й заліщицьку. В печері знову виявлено поховання, сліди вогнищ, кістки людей, тварин, риб, кістяні шила і чимало черепків кераміки. Вчений у статті «Досліди на Галицькому Поділлі в рр. 1928 та 1929» писав: «Вартість здобутого в печері Вертеба матеріалу в тому, що усталено його стратиграфію, яка дасть змогу поділити старші знаходи щодо часу». Пізніше директор Археологічного музею Наукового товариства ім. Шевченка Я. Пастернак високо оцінить дослідження вченого, особливо викопані ним антропологічні матеріали. Вони заперечують колишні теорії В. Городцова і В. Щербаківського про короткоголовість трипільських племен і сперте на цьому мильне (помилкове – В.М.) твердження про їхній прихід в Україну з Ірану через Малу Азію».
Фундаментальне відкриття Трипільської культури, можна сказати повторне, сталося у 70-х роках. Військовий топограф Костянтин Шишкін, розшифровуючи дані аерофотозйомок на території Черкаської області, зауважив на знімках кола, які повторювалися із чіткою послідовністю. Він звернувся до старійшини української археології Василя Стефановича з Умані. В 1964 році обидва виїхали у село Вільхівець Звенигородського району і виявили, що це було трипільське поселення, яке займало площу до двохсот гектарів. Воно перевищувало розміри найбільшого на той час міста у Мохенджодаро (Індія). Так, за допомогою даних аерофотозйомок здійснено відкриття віку — виявлено міста епохи енеоліту в Україні. Карту дешифрувань топографа зіставили з картою поселень археолога, і відкрилася ціла археологічна держава. Вдалося визначити площу понад двадцяти поселень. Майданецьке і Томашівське були забудовані на 270 гектарах, Добровідське мало на двадцять гектарів менше. Сушківське з 27 гектарів виявилося майже в чотири рази більшим. Тальянківське поселення перевершило усіх — 450 гектарів.
З 1971 року кандидат історичних наук Микола Шмаглій не тільки став розкопувати Майданецьке місто, а й започаткував комплексне дослідження великих поселень на Черкащині. Новий напрямок полягав у застосуванні даних аерофотозйомок, геомагнітних обмірів, фотофіксації рештків жител, методиці визначення двоповерхових будинків тощо. Для цього він залучив солідні наукові кадри: топографа К. Шишкіна, геофізика В. Дудкіна, спеціаліста з трипільського житлобудування К. Зіньковського та сповнених наукової енергії молодих археологів. Це було по суті глибинне розкриття величі культури як цивілізації. Ним він вивів українське Трипілля на світові наукові обшири
 Новим напрямком у дослідженні міст Трипільської цивілізації продуктивно скористалися Тамара Мовша (Доброводи, Косенівка), Олена Цвек (Онопріївка, Миропілля, Веселий Кут), Наталка Бурдо, Михайло Відейко (Майданецьке, Тальне, Вільхівець), Володимир Круць, Сергій Рижов (Тальянки). Дослідженнями вони підтвердили урбанізаційний розвиток Трипільської цивілізації в міжріччі Південного Бугу — Дніпра.
Вадим МИЦИК,
лауреат премії імені Вікентія Хвойки,
   заслужений працівник культури України.



 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика