ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



МІТИНГОВА ДЕМОКРАТІЯ» НЕ ВРЯТУЄ НАЦІЮ

Форуми української інтелігенції у традиційному виконанні вже давно сприймаються як великі збори поважних, одних і тих самих представників еліти з метою поскаржитись про тяжке становище української мови, культури і мистецтва. Потім усі роз’їжджаються, полишаючи все на Божу волю, забуваючи про те, що програми і ухвали мають виконуватись.

Бог допомагає, але твердо віруючим в успіх справи. Тільки справжня віра, а не ритуал громадської акції може творити українське диво. Гірко казати, але вся ця боротьба за українську мову і культуру в Україні все більше набуває ознак ритуалу без повноти віри, інакше за роки незалежності ми не мали б тих самих проблем. Про віру нечисленної справжньої української інтелігенції не йдеться – згасає віра простих українців. Чому?
Віра кріпиться єдиним символом, єдиною культовою організацією, чудотворцями і чудесами духовних перемог. Віра в український символ повинна додавати самоповаги і викликати повагу у решти суспільства. В Україні немає ні сильної культової української організації, ні масової з’яви творців дива українськості. Духовні подвиги українців є і будуть, але стати дивом на рівні сенсації, мабуть, заважає бар’єр «неформату» з боку більшості ЗМІ. Замість поваги до всього українського в інформаційному просторі дуже часто демонструється зовсім інше. Більшість громадян щодень пересвідчуються у необов’язковості знати державну мову та можливості вигідно продати своє українство набагато дорожче, ніж коштувала біблійна сочевична юшка. Без особливого акцентування на українському етнічному походженні якось воно зручніше живеться багатьом – від селянина до депутата.
То звідки ж візьметься віра? А вона потрібна, бо проти справжньої віри безсилі інформаційні технології маніпулювання нашим життям. Весь секрет інформаційної безпеки України - це зміцнювати віру громадян в перемагаючу силу українського. Все просто, але зовсім непросто це реалізувати в Україні. На це повинна працювати держава і всі живі структури суспільства, але ж не працюють як треба. Потрібна єдина сучасна українська сильна громадська організація або система організацій, але ж наші організації є слабкими інформаційно.
Якби гроші і зусилля українців світу можна було б своєчасно сконцентрувати і спрямувати на розвиток єдиної сучасної культової української організації, не було б потреби збирати регулярні форуми інтелігенції. Всі ці форуми насправді є по-різному представленими форумами українців, але прийняті ухвали реалізовувати нікому. Немає сильної і розгалуженої організації, тому будь-які збори залишаються гучним піаром для своїх, імітацією громадянської активності і мітингового патріотизму. Задекларовані на майданах і форумах , але не реалізовані надії швидко згасли зовсім не з вини «помаранчевих» чи Президента – немає дієвих українських організацій, здатних доводити справу до успішного завершення. Це дуже погано, і є основною причиною масової зневіри серед українців.
Була в нас чудова нагода мати справжню українську культову організацію «Просвіта» на базі Товариства української мови, але складається враження, що хтось дуже послідовно цьому заважав усіма засобами – від порад лідерам до відвертої протидії. Як заведено в нашій історії, все було зроблено переважно руками українців і саме не такі вже бідні українці не поспішають давати гривню чи жертвувати особистим часом для своєї ж української організації. А хто ж як не українці повинні наповнювати силою українські організації?
Ми багато що можемо в дискусіях, тому так багато форумів і недопустимо довго тривала наша «мітингова демократія» після проголошення незалежності. Виявляється, дуже легко грати на українському марнослав’ї. Хочемо бути винятковими поступовцями, найкращими у світі демократами, найбільшими поборниками прав абстрактної людини, найтолерантнішими і найдобрішими до всіх і при тому не забуваємо про власний достаток і власну хату. Коли ж будемо добрі і милостиві до себе? Коли на доказ справжньості віри українець як брата любитиме українця, а потім вже решту світу? Ми готові стрибати від захвату за похвалу світу і чуже визнання, а навіщо? Все одно похвала і визнання чужих будуть нещирими. Якщо успіх і сила не буде з нами, ніхто не зацікавлений у нашій дружбі, адже кожен народ захищає тільки власні національні інтереси.
Отже, у справі самозбереження та інформаційної конкурентоспроможності, особливо в нашій ситуації, треба покладатися на щось надійніше, ніж держава – на українську культову громадську організацію чи систему. Тим паче, що організована громадська активність є первинною основою демократії, тобто всієї повноти влади народу. Щоб слово не було порожнім, українці повинні навчитися володіти собою, своєю громадянською відповідальною поведінкою, плеканням мови і самобутності, вихованням молоді і баченням мети нації. На зміну хаотичному, часто грантоїдному наборові організацій без членства слід прийняти єдину ієрархію – систему українських організацій, в середовищі якої зайво не сперечаються про національну ідею, а знають мету нації.
Ми не унікальні і не прибульці – лише один з народів серед грішної людської спільноти і наша життєва мета не така вже унікальна. Безперечно, ми досягнемо успіху, для чого не треба налаштовуватись на «героїчне» долання труднощів – достатньо щоденно і невідступно усувати чинники, які вбивають віру в перемагаючу силу українства. А для підкріплення віри необхідне диво, а не паперові заяви, звернення, ритуальні пікети і форуми інтелігенції. Інтелігенцію не потрібно поділяти за видом діяльності чи якось виокремлювати. Вже доведено, що виокремлена гуманітарна еліта не в змозі взяти на себе тягар творення українського гуманітарного простору. Інтелігенти технічного чи природничого напряму несуть не менше гуманітарне навантаження, володіючи крім цього методологією системного аналізу будь-яких процесів включно із суспільними. А сучасній громадській діяльності саме бракує системності і прагматизму кваліфікованого менеджера.
Проте чимало розумних людей віддають перевагу політиці. Тому інтелігентам пора припинити «бавлення у політику», тим паче їх інтелект там не має попиту. Інтелігенти потрібні в ролі чудотворців. Саме так, українцям потрібен не безконечний процес боротьби способом заяв і декларацій, а яскравий, добре підготовлений результат на рівні дива. «Чудеса – це єдиний спосіб дуже швидко відродити українську віру. Обережні українці здатні на диво громадської активності, лиш побачать, як українське перемагає. А до того – ані руш, бо переважно обережні і хазяйновиті.
Як тільки з українським громадським рухом почне рахуватись влада, першими запишуться щирими українцями, щоб не втратити прибуткові місця, навіть ті зденаціоналізовані елементи, які зараз допомагають робити «неформатом» все українське. Власне, ці прибуткові місця, ключові сфери суспільної діяльності вражені технологіями стороннього недоброго впливу і значною мірою вбивають віру українців. А без віри ми ніщо перед Богом і людством. Досі нелякані і самовпевнені нечестивці повинні позбутись прибуткового місця, а це місце повинен зайняти громадянин, який укріплюватиме віру людей в себе і державу. Подібні дива робитиме не організація, а самі українці під ефективним проводом культової організації.
Болючі місця українського суспільства давно відомі – це насамперед телебачення з багатьма ЗМІ, система освіти і виховання, ділова сфера, армія чиновників і політика. Все українське життя добряче попсоване і розвивається, як надкушений плодовим хробаком овоч. Тільки громадська організація може і повинна довести державній машині конституційну істину – народ є джерелом всієї повноти державної влади.
Якщо ж державна машина нездатна працювати на зміцнення віри народу у власний успіх, то навіщо такі чиновники? Треба спитати чиновників, чому держава погано контролює національний інформаційний простір. У ХХІ столітті реальні кордони не стримують агресію, в умовах неминучої інформаційної відкритості кордон проходить по душах конкретних громадян. Для самозахисту з допомогою віри українцям достатньо нормального закону, вишколених і сумлінних державних службовців і активної  – щодня і щохвилини – інформаційної противідповіді держави на загрози і виклики зі світу, не вдаючись до принизливої і неефективної цензури.
Володимир ФЕРЕНЦ
м. Івано-Франківськ


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика