ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ФАНТОМ ЛИСОЇ УКРАЇНИ

Не так давно до Асканії Нової приїхав барон Фальц-Фейн, нащадок знаменитого роду, який заснував цей унікальний заповідник. Він опустився на коліна і поцілував землю. Про це мені розповів Володимир Борейко, директор Київського еколого-культурного центру, відомий в Україні природоохоронець. А я собі подумала: чи не час уже опускати силоміць фізіономії нинішніх геростратів, які так лиховісно нищать наші ліси, ріки, озера, степи. День землі, день довкілля святкуємо раз на рік. Та чи багато людей знають про нього, чи стають вони захисниками природи? Їх дуже мало. А ті державні чиновники, обов’язком яких є опікування довкіллям, часто потурають екологічним злочинам і не покарані за це. Якщо в Україні буде й надалі проводитися, приміром, така лісова «політика», то фантом лисої землі очевидний. Про цю болючу й нагальну проблему розмовляємо з Володимиром Борейком.

Утримує, охороняє й доглядає ліс Державний комітет лісового господарства. Але із захисника – і це парадокс! – він перетворився на лісника, дроворуба й продавця деревини в одній особі. В Україні є дозвіл на два типи вирубування дерев – для потреб і санітарний. Перший означає використання якісної деревини в чітко визначених місцях і кількості та передбачає сплату податків за знищення живих дерев. Другий застосовується для вирубування хворих, засохлих і дуплистих дерев: цю роботу проводять лісники без оподаткування. На превеликий жаль, дедалі більше поширюється тенденція безконтрольного вирубування зелених насаджень, коли гинуть повноцінні ліси. Натомість нові насадження часто хворіють.
– Тобто ліси нині стали просто складом дров, бо головна й санітарна вирубки – це одне й те саме насправді. Отаке словоблуддя.
– У цьому випадку пошлюся на думку академіка І. Юхновського, який стверджує, що «40 відсотків круглих лісоматеріалів одержують від санітарного вирубування, мета якого вилучення дерев сухостійких і всихаючих, сильно ослаблених, пошкоджених хворобами та внаслідок стихійних природних явищ і техногенних впливів. Але проаналізувавши теперішню ситуацію, пересвідчуєшся: круглі лісоматеріали від санітарних вирубок становлять 42-47 відсотків, а від головного користування, тобто для потреб – 57-58 відсотків. Це свідчить або про стійке погіршення природного стану лісів України, або про вирубування якісної деревини під виглядом санітарної. Здійснення таких оборудок приносить подвійну вигоду –  постійні лісокористувачі не сплачують збір за спеціальне використання лісових ресурсів і частково оплачують проведені роботи за рахунок бюджетних коштів.
– Чи завжди компетентний фахівець очолює Держкомлісгосп?
– У колишньому уряді це відомство очолював колишній торгівець паркетом.
– Хоч якась є причетність до дерева.
– Це вперше в Україні Держкомлісгоспом керував не лісівник, не фахівець. У нас раніше було два міністерства – лісової промисловості, де рубали ліс, і міністерство лісового господарства, яке його вирощувало й охороняло.
– Тепер вони об’єдналися.
– І вийшло так, що лісник повинен рубати, продавати, вирощувати і охороняти. Щоправда, останніми двома видами діяльності він не займається. Саме Держкомлісгосп несе головну провину за знищення українського лісу. Це закрите відомство, вузькокорпоративна «держава в державі», яка живе за власними законами та інтересами.
– Загалом, скільки в Україні лісів?
– Дуже мало, вони покривають тільки 17 відсотків нашої території, тоді як середньосвітовий показник  лісистості становить 31 відсоток, а середньоєвропейський 33 відсотки. В Румунії ліси становлять 26 відсотків, у Словаччині – 41, в Польщі – 28, в Німеччині – 30, в Білорусі – 35, в Росії – 46 відсотків. На одного жителя Європи припадає 1,3 га лісу, на українця – 0,2 га.
Що таке 17 відсотків лісів в Україні? Сюди входять лісосмуги, зони відпочинку – це ж не ліси. До 1991 року було 14 відсотків, а тепер з’явилося ще 3 відсотки. Яким чином? Лісовпорядкування відбувається раз на 10 років, остання інвентаризація проходила в 1998 році. Отоді й було зафіксовано небувале зростання площі лісів – із 14 відсотків раптом сягнуло 17. Незрозуміло, яким чином в Україні, де катастрофічно мало лісу, постійно збільшується заготівля ліквідної деревини. Якщо в 1990 році заготовили 12642 тисячі квадратних метрів, то в 2006 році – вже 15849 тисяч квадратних метрів. Це екологічний злочин, бо соціальна, рекраційна, естетична, екологічна цінність наших лісів набагато вища від їхньої економічної вартості. Ми пропонуємо взагалі запровадити мораторій на вирублення лісів і гроші за їх використання одержувати за рахунок платежів за Кіотським протоколом.
– Володимире Євгеновичу! Екологи стверджують, що найбільше дерев рубають у Києві. Це так?
 Аналізуючи походження деревини, з’ясувалося, що основна маса стовбурів іде на ринок не з традиційних лісових районів, із Полісся, а з Києва. Коефіцієнт виходу деревини, наприклад, у Волинській області становить 1,3 кубічних метрів на гектар, всього по Україні – 1,5, а в Києві аж 4 кубометрів. Відбувається промислова вирубка у Кончі-Заспі, Пущі-Водиці, у парках. Це називається, «реконструкція» парку, а насправді вирубують якісні дерева. Наприклад, у парку Технічного університету «КПІ» знищили всі липи й дуби. В Гідропарку, де я дуже часто буваю, завжди вивозять великі кругляки, там у робітників є пилорама. У 1998-1999 роках київський мер О. Омельченко підписав указ про зрубання 100 тисяч дерев, бо на них росте омела.
– Це була масована акція, омела вважалася ледь не збудником усіляких хвороб на дереві.
– Що таке омела? Це рід рослин родини ремнецвітових, вічнозелені напівпаразитні кущі, з яких готують препарати при гіпертонії. Зрізати її – та й годі. А вони під цим приводом спеціально рубали дерева, і ці великі кругляки йшли на продаж.
– І чекай поки нове дерево виросте…
– Це 70 років. Зважмо ще й на таке: ось висадили в місті молоденькі деревця: десь від 70 до 90 відсотків вони гинуть – наїхала машина, хулігани понівечили, дерево всохло. Я їду по масиву Нивки і бачу, що зрубали вздовж вулиці Щербакова старі липи, каштани і посадили молоді деревця, які навряд чи виживуть.
– У нас на Лісовому масиві аналогічна ситуація – вирубали здорові дерева по вулиці Мілютенка і посадили деревця – такі хирляві, слабенькі.
– Вони загинуть, їх ніхто не поливає.
– А взагалі можна виправити таке неподобство, коли Держкомлісгосп відчував себе, як кажуть, паном на повну губу і робить, що йому заманеться?
– Не можна надавати контролюючої функції установі, яка займається розробкою природних ресурсів. Ось наведу такий приклад: у нас є Держкомрибгосп, де ловлять рибу, і рибна інспекція, що підпорядкована йому. Це ж абсурд. Держкомлісгосп рубає ліс і водночас наглядає за цим процесом. Щорічно в Україні відбувається до 30 тисяч випадків самовільних вирубок та інших порушень, при цьому протоколи складають тільки на 2-5 відсотків браконьєрів, інші ж уникають відповідальності. До 10 відсотків деревини з вини лісників гниє на лісозаготівлях. Катастрофічно зростає кількість пожеж: від 1985 по 2006 роки вони збільшилися в 4 рази, а в 2006 році зареєстровано 3842 пожежі. Крім того, величезну кількість – 0,6 – 1,5 млн. кубометрів деревини викрали.
– А куди, до речі, дивиться Міністерство екології?
– Воно «головніше» від Держкомлісгоспу в Києві. А в областях – ні! Там про цю міністерську установу ніхто й не знає, найвище начальство – це голова обласного управління лісового господарства. У Волинській, Рівненській, Житомирській, Львівській, Закарпатській областях – це переважно, депутат, він організовує полювання, прийом готей. Але шлях до мисливських «хатинок» пролягає асфальтом, отже, виникає фрагментація екосистеми. Наші «хлопці» вже туди не будуть іти пішки, вони їздять машинами. І якщо, приміром, з одного боку, є болото, де нерестяться жаби, а поблизу тече струмок, то коли проклали дорогу, він щезне і порушується екосистема.
– Виходить, що тепер природу захищають тільки громадські організації?
– Скажімо, на 80 відсотків. У новій редакції Лісового кодексу є дві статті, які з точки зору екології та людської моралі неприйнятні. Одна стаття дає право на приватну власність 5 гектарів лісу одній юридичній чи фізичній особі. А якщо в сім’ї п’ять осіб – це вже 25 гектарів. А кум, сват, брат – це вже півобласті.
– А нема контролю, щоби цих гектарів припадало тілкьи на одного члена сім’ї?
–  Нема. І друга стаття – відмінили в останній редакції Лісового кодексу, святая святих – першу категорію лісів. Тобто нині можна рубати все що завгодно – вже нема лісів зеленої зони, вздовж річок, у горах.
– Тобто відсутня градація.
– Абсолютно. Є дві градації – перша і друга. Україна за Лісовим кодексом СРСР мала ліси першої категорії, тому рубали ліс у Сибіру, Карелії. Причому суцільно. А нинішні «рвачі» сказали: «А де ж нам тепер рубати, ми ж хочемо продавати». І ось у 1990 році вирубано 12 мільйонів кубометрів ліквідної деревини. У 2006 – вже 15 мільйонів. Звідки беруться ці 3 мільйони? І це при тому, що в нас лісів найменше в Європі, їх треба вирощувати. Ці 3 мільйони з’явилися за рахунок отих санітарних рубок, про які пише академік І. Юхновський: санітарна рубка – це такі хитрощі, не контрольовані Міністерством природи. Як це робиться? Лісофітобіологічні станції пишуть висновок, що на здоровий ліс напав якийсь шкідник, і треба його негайно вирубати.
– Знаєте, Володимире Євгеновичу, на нашому масиві чудовий ліс – сосна, дуб, берези. Але який він захаращений! Вхід до нього – це смуга будівельних відходів, тара від пікніків – пластмасовий посуд, вигоріла земля, обсмалені стовбури дерев – ось що після себе залишають хами. Я ніколи не бачила там лісника чи якоїсь рейдової бригади, яка б приводила до тями оцих варварів.
– Бо це міські ліси, підпорядковані КПУЗН – комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень. Це не державні ліси, у комунальних підприємств нема техніки гасити пожежі. Вони мають тільки техніку для вирубки насаджень. Це можна побачити і на Гідропарку, де йде лісоповал. Я підходжу до хлопців і запитую: «Що ви робите?» «Рубаємо тополі, явори». «А де дозвіл?» «Є підписаний міським відділом природи». В ньому йдеться, що начебто в цих деревах засихають гілки. То через це рубати здорове дерево?
– Ось де беруться ці чотири кубометри на один гектар ліквідної деревини.
– Від 1985 до 2006 років збільшилися пожежі в чотири рази, тому що нема грошей на техніку, будівництво вишок, придбання літаків. У цивілізованих державах гасять пожежі не так, як оце недавно робили в Криму чи на Херсонщині Шуфрич і президент України, орудуючи лопатами. Це допотопний метод, фахівці з цього сміялися. Гасять пожежі літаками, де є вода. Не потрібно вищим посадовцям приїжджати і гасити пожежі, нехай виділяють на це кошти.
– Володимире Євгеновичу! А як Деркомлісгосп охороняє заповідники і заказники?
–  Це відомство постійно виступає проти створення нових заповідників і національних парків, розширення вже існуючих і домагається закриття лісових заказників, де негайно починає вирубувати ліс. У 1999-2005 роках лісники домоглися закриття у Львівській та Рівненській областях 17 лісових і зменшення площі у 15 заказниках. У 2004 році в Чернігівській, Черкаській та Івано-Франківській областях закрилися і зменшилися площі 6 заповідників на 25 тисяч гектарів.
– Але ж хтось за це повинен відповідати?
– Ніхто. З’являється «наукове» обґрунтування. Як це робиться, розповідав на прес-конференції керівник громадської організації Львівської служби охорони природи Тимур Бедерничек. Він показав дуже цікавий слайд про урочище Карналовичі, яке ще заповідав видатний учений Степан Стойка. Щодо його подальшої долі зробив висновок Львівський державний лісовий університет, підписаний докторами наук, а цей заклад підпорядкований Держкомліспгоспу. У нас нема академічної лісової науки, академік Погребняк був останнім незалежним фахівцем. Так от: ці львівські вчені написали, що заказник Карналовичі не має екологічної цінності, тому там можна рубати ліс. Через два роки ці ж учені пишуть, що це дуже цікаве урочище, там треба зробити науковий центр їхнього університету.
– Нині модні екологічні стежки по заповідниках, заказниках. Чи не наносять ці маршрути шкоди природі. Взяти Говерлу, куди масово піднімаються туристи.
–  Ви знаєте, що у вересні минулого року якась тернопільська фірма заїхала на Говерлу всюдиходом, це був український тур. Адміністрація Карпатського заповідника була проти цієї акції, однак фірмачі туди дісталися. Згодом вони провели в Києві прес-конференцію, де гордо сповістили, як на машинах «підкорили» Говерлу і ввійшли до української версії книги рекордів Гіннесса. Фірма «Мерседес» дала на тур гроші, бо для неї це реклама.
– А яка ситуація в Східній Україні, зокрема в Слов’яногірськім заповіднику? Там монастир, очевидно, багато богомольців приїжджає на прощу?
– Цей Національний природний парк називається «Святі гори». Він, скажемо так, нагадує Труханів острів в Києві: так само багато сміття, нема екологічного контролю. Ми десь півроку тому проводили семінар про роботу Служби охорони природозаповідного фонду національних парків, заповідників України. І дізналися, що служба охорони Святогірського парку за останні чотири роки не склала жодного протоколу про порушення, яких там є чимало. Ми приїхали зі студентами і склали 20 протоколів за 10 днів. Тобто можна говорити, що державна служба не працює. Зате вона організовує царські полювання, тут випивають і закусюють, рубають деревину. У цій заповідній зоні гори сміття, тому я вважаю, що цей національний парк існує тільки на папері.
– Скільки в Україні Національних парків?
–  Сімнадцять. Не всі парки відповідають своєму призначенню. Наприклад, Національний парк Азово-Сивашський підпорядкований «ДУСі» –  державному управлінню служби адміністрації президента. Ви чи я туди не прийдемо, нас просто не пустять. До речі, серед цивілізованих країн Україна посідає передостаннє місце щодо екологічного нагляду за лісовим і заповідним фондом. Поступається нам тільки Афганістан, якому тепер не до заповідників. А випереджають Україну деякі держави Африки, де з охоронних зон, незважаючи на величезну вартість проектів, виносять шкідливі прикмети цивілізації, наприклад, високовольтні лінії електропередач. Нам це може тільки снитися.
Розмовляла Ольга МЕЛЬНИК


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика