ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ОСОБЛИВИЙ КОНТИНГЕНТ

Кореспонденти порталу 24.UA розмовляли про особливості столичної екстремальної медицини з одним із старожилів лікарні швидкої допомоги. Сергій працює анестезіологом в тутешній реанімації вже років двадцять, і побачив всякого. У розмові взяв участь і колега Сергія – Ростислав. Він – хірург у 17 міській клінічній лікарні на Правому березі. Стаж у Ростислава трохи менший, а зарплата така ж – близько 900 гривень.

ОСОБЛИВИЙ КОНТИНГЕНТ
– Скільки осіб приймає Лікарня швидкої допомоги щодня?
Сергій: – В найспокійніші дні – близько 50-70. Але може бути й більше, враховуючи спецтравми, так званий витверезник. Адже зараз немає витверезників, але є відділення спецтравм.
– Сюди звозять бомжів і алкоголіків?
Сергій: – Тих бомжів, яких знаходять на вулиці.
– Тобто, людина не отримала травму, а просто напилася і лежить, його привезуть до вас?
Сергій: – Так. В лікарні вона ночує. Вранці оплачує послуги і йде додому. Контингент тут найрізноманітніший.
– Круті теж потрапляють?
Сергій: – Всі потрапляють. У нас лікарня специфічна: приймає будь-яку людину.
Ще привозять до нас із слідчого ізолятора увязнених, які ковтають супінатори, уламки ложок, щоб відлежатися, відіспатися. Їх тут оперують – фактично це філія в’язниці. Лікарі наші, палати звичайні, тільки під охороною. Підслідний в наручниках, два супроводжуючих.
– Міліціонери стоять, стежать за операцією?
Сергій: – Вони присутні до того моменту, поки не введуть наркоз. Під наркозом втекти неможливо.
Раніше, років десять тому, привозили негрів. Ми не могли зрозуміти, що з ними. Вони вмирали, а при розтині в них знаходили пакетики з героїном. Це тоді було новинкою. А зараз їх до нас не возять. У міліції їх годують всілякими проносними засобами.
– Хто ще у вас буває?
Сергій: – Поряд – базар «Юність», тож часто потрпляють продавці, особливо в зимовий період. Спробуй відстояти цілий день на морозі, не вживаючи алкоголь! Півзими відстояв: підшлункова залоза зіпсована. Тому пів-«Юності» прооперувалося в лікарні.
Взимку, в морози, привозять дуже багато бомжів, які потім і приживаються, виконують санітарську роботу, щоб їх на вулицю не вигнали. Це нормальне явище, тому що не виганяти ж їх на вулицю, щоб вранці труп отримати.
Є постійний контингент дідусів і бабусь, які полюбляють імпортні автомобілі...
– ?
Сергій: –Выбирають машину якомога крутішу, і де-небудь біля світлофора, під авто підставляється нога.
– Чи можливо таке?!
Сергій: – Так. У нас же завжди винен водій, пішохід винуватим не буває. Після ДТП їх привозять до нас, лікуюють, постраждалі отримують з водія певну суму і повертаються додому.
Років десять-п’ятнадцять тому, коли була невідповідність між цінами й зарплатою, привозили дуже багато дідусів і бабусь із спробами суїциду, падінням з висоти. Бабусю везуть, а при ній паспорт, заповіт, гроші на похорони.
– Місця в лікарні для всіх вистачає?
Сергій: – Якщо переповнене відділення, кладуть в інше, на вільні місця.
– У коридорі не лежатимуть?
Сергій: – Буває, що і в коридорі лежать.
– А за гроші можна замовити VIP-палату на одного?
Сергій: – Є палати, де по одному, по двоє лежать. За це у фонд відділення сплачується певна сума в касу лікарні. А відділення витрачає її на ремонт, купує простирадла тощо.
– Які травми переважають у хворих? Пов’язані з ДТП, алкоголем, побутові, інші якісь?
Сергій: – Залежно від пори року чи будь-яких інших обставин. Випав сніг, перші дві доби везуть потерпілих з переломами, тих, хто потрапив в ДТП. Після свят або в п’ятницю – жертви побутових розбірок. Народ відпочиває після трудового тижня, вживають спиртні напої, часто отруюються неякісними продуктами. На побутовому грунті – падіння. Буває – три-чотири випадки в добу, буває – жодного.
Ростислав: – Дуже багато жертв нападу. Йшла жінка по вулиці Заболотного, її вдарили ззаду по голові, забрали сумочку.
– Це, напевно, пов’язано з великою кількістю приїжджих заробітчан до Києва?
Ростислав: – Кажучи літературною мовою, маргінали, девіанти. Київ – столиця, заробітки вищі.
– Загубитися легше.
Сергій: – Так. З цього і складаються передумови сумної статистики.
– А вогнепальні поранення?
Сергій: – Вогнепальні зараз рідко. Їхній час минув. У першій половині дев’яностих «вогнепали» були практично щодня. І ножових було дуже багато. Бандити самі нам дзвонили і попереджали, що у них, скажімо, об 11 ранку розбірки, щоб ми були готові їх прийняти до половини дванадцятого – дванадцяти. Потім самі й привозили: з одного боку трьох поранили, з іншою п’ять. У коридорі – чергування: з одного боку – одне угрупування, з іншого – інше, між ними – один-два міліціонери. Тепер вогнепали бувають лише з необережності, абосуїциди.
–Чи бували випадки, що людини, яку не змогли відразу знищити, приходили добивати в лікарню?
Сергій: – Раніше траплялося. Погрожували. Тоді, для безпеки, кордон з охорони Беркуту і ОМОНу стояв, протигранатні сітки на вікна натягували.
Ростислав: – Іноді бандитів – саме бандитів, а не хуліганів приємніше і легше лікувати, ніж звичайного хворого. Тому що хворий буває жорстоким, грубим і неприємним, а бандити, завжди знають: лікар – це, кажучи їхньою мовою «ліпила». 

ВЕЛИКДЕНЬ І ІНШІ РАДОЩІ
Ростислав: – У всіх хірургів напружений час – це Великдень. Люди після посту починають розговіватися. Наїдяться сала, м’яса, ковбас! Підшлункова залоза не справляється з таким навантаженням. Буває багато отруєнь. Часто слабкоалкогольними напоями, сурогатними винами сумнівного виробництва: джин-тонік, ром-кола, кока-кола.... Всім зле, чекають порятунку в лікарні.
– Чи бувають травми сексуального характеру?
Ростислав: – У моїй практиці був такий випадок і залишилися враження: оголена дівчина, але на 18 сантиметрових каблуках-шпильках для свого коханого танцювала на роялі… І випадково нога посковзнулася – дівчина травмувалась.
– До вас привозять знаменитостей? Чи їх везуть до «Бориса»?
Сергій: – Бувають і телеведучі, й актори. Адже ніхто не застрахований. Зазвичай у них є знайомі, які дзвонять і просять прийняти, оглянути, а якщо необхідно, то й прооперувати.
– Політиків привозили? Чи вони тільки в Німеччині й Швейцарії лікуються?
Сергій: – Лікуються за кордоном. Але коли що-небудь трапляється термінове, з’являються у нас. Зазвичай приїжджають самі – терміново щось оглянути.
–Як вони поводяться?
Сергій: – Дехто, як звичайні люди. Але трапляється чимало хворих, наближених до депутатів, у таких претензій значно більше. А якщо у не тверезому стані надходять – чекай хамства.
– Якість медицини залежить від престижу закладу? У «Медикомі» чи у вас краще вилікують?
Ростислав: –Лікарі, практично, працюють однаково. Тільки у дорогих платних клініках діє система видурювання грошей.
– А як лікують у «Феофанії»? І для чого вона потрібна, якщо «небожителі» їдуть лікуватися за кордон?
Ростислав: – Наші колеги знають, що все життя в Четвертому управлінні працювали Жори, Лори і Дори – дружини, коханки і доньки відповідальних працівників. Я не хочу сказати, що там немає висококласних фахівців. Але якби там був відкритий конкурс на заміщення вакансій…
– Цікаво, скільки б нам, журналістам, обійшлася подяка за лікарняний? Сто гривень, сто доларів?
Ростислав: – Мінімум лікарняний дається на 5 днів, потім продовжується ще на 5 днів. Для оформлення понад 10 днів вже потрібний підпис завідувача відділенням. Тобто якщо ви хочете 10 днів, то це буде одна ціна. Якщо більше – вам доведеться домовлятися із завідуючим відділенням і фінансово поповнити його гаманець. 

КОЛИ ВОЛОССЯ ВСТАЄ ДИБКИ. ПИТАННЯ НЕ ПО ТЕМІ
– Наскільки престижно працювати в ЛШД?
Сергій: – Після закінчення медінституту випускники приходять до нас для того, щоб практично набратися досвіду й поїхати за кордон. Досить пропрацювати лише півроку. Бо у нас вся травматологія, і нейрохірургія, серцево-судинна і вся порожнинна хірургія. Всі галузі медицини мають свої відділення.
– Людині корисно побувати в екстремальних ситуаціях, щоб потім стати кваліфікованим лікарем?
Ростислав: – Кому як. Це все одно, що запитати, чи зручно кожній людині стрибнути з парашутом.
– За останні роки рівень медичних послуг населенню поліпшується чи ні?
Ростислав: – Порівняно з яким часом? З дев’яносто першим роком?
– Так, для прикладу візьмемо 1991-й, незалежність.
Ростислав: – Поліпшується.
– У чому це виявляється?
Ростислав: – Приємно, працівники швидкої допомоги, нарешті, почали працювати в гумових медичних рукавичках. Дуже багато лікарів в період з 1991 по 1993 рік отримала ВІЛ. Про це мало хто говорить, але це так.
По-друге, дуже допоміг доступ до Інтернету. Там багато медичної інформації про нові лікарські препарати, довідники, медична література.
– У вузах тепер навчають краще? Адже нині, були б гроші, отримаєш диплом. А далі як?
Ростислав: – Выща освіта – це на 95 відсотків самоосвіта.
– Шанси людини вилікуватися, заплативши нехай і останні гроші, зараз вищі чи нижчі? З одного боку – маса лікарень, з іншого – не зрозуміло, до кого прийшов.
Ростислав: – Ось тут потрібна хороша пошта, так званий народний телеграф. У Києві зараз значна конкуренція лікарів, а варто від’їхати кілометрів 60-80 від столиці – бракує хірургів, терапевтів, педіатрів та багато інших спеціалістів. 

НЕЗАКОННА ВИНАГОРОДА
– Доводилося чути про те, що ЛШП одна з найкорумпованіших лікарень.
Сергій: – На одну зарплату прожити неможливо. Тому у 80 відсотках випадків родичі самі приходять і питають, скільки вони винні. Це називається незаконна винагорода. Але якщо є загроза життю хворого, тоді ніхто нічого не чекає і не питає, є родичі чи ні – відразу в операційну.
Ростислав: – Я завжди в таких випадках цитую Семашко –першого міністра охорони здоров’я Радянського Союзу. Він сказав у 1919 році: «Хороших лікарів народ прогодує, а погані нам не потрібні».
– Все ж, в яку суму, в середньому, обійдеться подяка лікареві? Наприклад, за операцію апендициту.
Ростислав: – Все залежить від статків людини. Іноді щире «спасибі» коштує дорожче за будь-які гроші. Я працював у лікарні в Росії, в Псковській області. І на Новий рік мене поздоровила людина, якій я пришив відсічені пальці. Мені було дуже приємно.
– Чим же ще лікар може поживитися, крім подяками від родичів? Які є «ліваки»?
Сергій: – Практично ніяких. До нас приходить мало людей. Студенти старших курсів медінститутів шукають підробіток у фармацевтичних фірмах. І коли вони отримують диплом хірурга або терапевта, рідко хто йде за розподілом. Студент два-три роки успішно розповсюджував ліки, а за сто доларів працювати в лікарні не хоче.
Були у нас хлопці талановиті, відпрацьовували після вузу рік-півтора, потім йшли. Я їх зустрічав в місті: начальник якоїсь зміни з продажу холодильного устаткування, дві з половиною тисячі доларів в місяць.
– Чи бували випадки особливої подяки з боку хворих або їх родичів? Або ж, навпаки, випадки помсти лікарям.
Сергій: – Помста лікареві – це у нас регулярно, через прокуратуру. Родичам марно щось пояснювати, коли до нас потрапляє безнадійний хворий. Особливо, якщо у них настільна книга – підшивання журналу «Здоров’я» за 1970-і.
– А фізичні напади на лікарів були?
Сергій: – Був випадок, коли помер азербайджанець, а за їхніми законами ховати людину треба до заходу сонця. Родичі вимагали видати тіло і взяли в заручники лікаря. У приймальні їх зібралися дуже багато, довелося викликати охорону, щоб втихомирити.
Особливо часто погрожують підлітки, ті, що обкурилися. Коли привозять когось з їхньої компанії з сильним передозуванням. Але це серйозно не сприймається.
– А випадки щедрості?
Сергій: – Особливої щедрості не було. Були обіцянки – машин, квартир і іншого. Потім це все швидко забувається.
– Є лікарі, які принципово не беруть?
Сергій: – Ні, практично беруть всі. Потрібно лікарям підняти зарплату. Настає певний період, коли вже нудить від того, що ти повинен спілкуватися з родичами на фінансові теми. Не хочеш вже ніяких грошей, не хочеш нічого.
– Чому ж ви тут працюєте 20 років?
Сергій: – Є певний викид адреналіну при такій роботі. А потім вже настає втома. Людина шукає роботу тихішу і поспокійнішу. 

ПРО ОСОБИСТИЙ
– Які профзахворювання часто бувають у самих лікарів?
Ростислав: – Варикоз. Бо ми годинами стоїмо під час операції. Страждають ноги. Робота позначається і на психоемоційному стані. Не можна вийти з операційній і забути все. Кожен з нас боїться, що з пацієнтом, може щось трапитися. Може, щось не так зробив. Від цього самоїдства – інфаркти. Є приказка, що лікарі і їхні родичі хворіють зовсім не так, як написано в книжках.
Сергій: – Ми працюємо з необстеженими хворими. Ти маєш справу з людиною, яку привезли з вулиці, про нього нічого не відомо. Працюємош в медичних рукавичках, але не може бути, щоб в лікарні, яка приймає по 35-40 тисяч хворих на рік, не було ВІЛ-інфікованих. Якщо хворого привезуть з ножем в грудях, його відразу везуть в операційну і ніхто нічого не питає. Є божевільні, яких треба втихомирювати, вколоти щось снодійне, аби вони заснули, щоб можна було працювати.
– Наркотиками лікарі приторговують?
Сергій: – Ні. Ті, які ми застосовуємо в операційній, у наркоманів попиту не мають. Але, мабуть, у всіх лікарнях міліція час від часу влаштовує перевірки. З’являється в дві години ночі і з таємничим виглядом підходить до людини в білому халаті, починає питати, чи не можна купити ампулу наркотичного препарату. Хоча наркомани висловлюються абсолютно по-іншому. У них своєрідний сленг, а тут завченими фразами просять наркотичного препарату по сто доларів за ампулу. При цьому не вистачає розуму покласти диктофон або два ввімкнені телефони в кишеню, – хоче ледве не під ніс підставити. Було так, що ми брали дві ампули анальгіну, стирали спиртом напис і продавали за двісті доларів. Мент тут же біг на експертизу, а через тридцять хвилин починав канючити назад двісті доларів.
– Журналісти дуже «дістають» проханнями дати сенсацію?
Сергій: – Пару разів було: «Розкажіть про торгівлю людськими органами». Ну що я йому можу розповісти? Я ж не візьму нирку і не піду на базар продавати.
– А бувають курйозні травми?
Сергій: – Ось вам випадок: людина випала з 16 поверху. Результат – перелом великого пальця, більше нічого.
– Тобто такі історії – не вигадки. П’яний падав?
Сергій: – П’яний. І було падіння з висоти власного зросту. Людина посковзнулася, впала хребтом на шишку. Результат – розрив міжхребетної артерії – і все.
– Ваше ставлення до образу лікаря в серіалах, анекдотах. Дратують?
Сергій: – Ставимося з гумором. Якщо аналізувати вітчизняні серіали, там багато невідповідностей. Починаючи від назв ліків, які застосовуються, до поведінки героїв.
– Образ лікаря задіяний і в секс-індустрії – комікси, порнофільми. Чим, на вашу думку, це викликано і чи існує особливе сексуальне життя лікарів?
Ростислав: – Це грунтується на тому, що лікарям знайти собі супутника життя, незалежно від того, чоловік це чи жінка, зі сторони дуже важко. Мало хто змириться з ненормованим робочим днем, з ходінням по кухні в три години ночі. Мало хто погодиться з тим, що чоловік чи дружина приходить з роботи дуже втомленою, виснаженою. Тому лікарі найчастіше вибирають собі супутника життя з колег, (медичного оточення), які можуть їх зрозуміти.
Сергій: – Сексуальної розрядки на роботі немає.
– А бажання?
Сергій: – Бажання одне: дістатися додому і виспатися. Або не заснути за кермом, на світлофорі, коли їдеш. Таке вже кілька разів було зі мною вранці після зміни.
Ну, а стрес знімається чим? Наприклад, коньяком, після особливих емоційних навантажень. Наприклад, коли привозять з ДТП весілля, нареченого з нареченою, які влетіли під КАМАЗ….
Ростислав: – Це лише в кіно буває, що після бійки чоловік когось цілує. Зазвичай після операції настільки емоційно виснажений, що хоче лише сісти, покурити і випити каву. У мене і лікарів, з якими спілкуюся, гострої сексуальної потреби ні до, ні після операції не виникає. Ми ж лікарі і знаємо, що все анатомічно однаково. Навіщо платити більше?
За матеріалами ЗМІ


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика