ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ЗАГАДКА МАЙСТРА ПІНЗЕЛЯ

Архітектуру старовинного Львова недарма називають музикою, увічненою в камені, бо що не будинок чи храм – вишукане розмаїття чудових стилів. Пригадую, які для нас, студентів, були цікаві лекції на пленері викладача-мистецтвознавця. Ми гуляли вулицями і розглядали каріатити, маскорони, скульптури, вписані в архітектуру будинків. Особливо вражали фігури на Домініканському костьолі, Святоюрському соборі. Екстатичні обличчя святих, оригінальне компонування їх у просторі і надзвичайна декоративність одягу. Чиї це роботи, ми тоді не знали. І тільки у 80-і роки минулого століття з’явилося на мистецькому обрії це ім’я – Іоанна-Георга Пінзеля.

Мені недавно випала щаслива нагода побачити його твори, виставлені в Українському домі. Там відбувся «Великий скульптурний салон – 2008», де, крім робіт Пінзеля, експонувалися оригінали О.Родена і О.Архипенка. До речі, інформація для роздумів: в Україні в державних музеях є всього дві скульптури Архипенка, а в приватній збірці колекціонера-мільйонера І.Воронова – 21, Родена – 16. Власне, мені можуть закинути, що і раніше українські магнати колекціонували твори мистецтва. Але вони це робили з любові до самого мистецтва. Нинішні ж – вкладають свій капітал у раритети, знаючи, що з часом ціни на них неймовірно зростуть.
Твори І.-Г.Пінзеля привіз академік НАНУ, директор Львівської галереї мистецтв, Герой України Борис Возницький. Він найавторитетніший знавець творчості Пінзеля, людина енциклопедичних знань. В нього я взяла інтерв’ю.
– Це друга виставка скульптури. Таких вернісажів раніше не було в Україні, бо в нас ніхто уваги на неї не звертав. Львівську галерею мистецтв запросили привезти твори Іоанна-Георга Пінзеля. Була проблема, як це зробити, адже його твори – позолочене дерево, а всередині порохно. Але київська філія австрійської фірми прислала спеціальну машину, в якій регулюється температура, м’яко вкладаються експонати. Ми завантажили 21 роботу, більше не вміщається.
– Борисе Григоровичу, постать Пінзеля така таємнича, містична, а ви вже десятки років вивчаєте й досліджуєте його спадщину. Що достеменно відомо про Майстра?
– 2007 рік був названий роком Іоанна-Георга Пінзеля, геніального митця, який працював із деревом і каменем. Майстер Пінзель, як його зазвичай називають, жив у Галичині у другій половині XVIII століття. Досі невідомо де він народився, здобув мистецьку освіту, жив і працював перед тим, як потрапив до містечка Бучача на Тернопільщині, чому він опинився на наших землях? Чи він утік від чогось, чи, може, когось убив там, звідки прийшов? Такі випадки траплялись в нас: коли у Львові будували каплицю Боїмів, то рельєфи робили убивці-втікачі з Кенігсберга, це підтверджують документи. Прізвище Пінзеля в різних документах звучить по-різному: Пілзень, Пінцель, Пільц, Пільце – тобто, він приховував своє справжнє прізвище, першу половину свого життя, творчого шляху.
І хто він – українець, поляк, італієць? Реальність його існування в Галичині підтверджує книжка витрат Святоюрського собору (знайдена 1906 року), де сказано, що в 1759-1761 роках сніцареві І.-Г. Пінзелю, автору кінної фігури святого Георгія Змієборця та постаті покровителів Шептицьких, фундаторів храму, святих Лева та Анастасії виплачено майже 37 тисяч злотих. Із документів костьолу в місті Монастирська дізнаємося, що скульптор одержав за два вівтарі 810 злотих. Заплатили йому 990 злотих за два вівтарі, виконані разом із І.Гертнером у Львівському костьолі отців-тринітарів, зруйнованому під час революції 1848 року (тепер на цьому місці стоїть Преображенська церква), причому остаточний розрахунок проводився із вдовою Майстра: вочевидь, самого автора 1761 року не було серед живих.
Згадку про Пінзеля знайшли польські дослідники П.Красник і Я.Остроцький в архівах Варшави. Там зберігаються церковні книги Бучацького приходу із записом 13 травня 1751 року, що в Бучачі укладено шлюб між «шляхетним І.-Г. Пінзелем і вдовою Маріанною Кейтовою».
– Отож, Пінзель прославив Бучач.
– І не тільки. Він працював у трьох областях України: Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській. А з’явився скульптор у Бучачі в середині 1740 року, на той час це була Річ Посполита. Пінзель уже був «готовим» скульптором. Місто належало до маєтностей графа Миколи Потоцького, нащадка герба «Пілава». При його дворі були засновані майстерні, де жили й працювали скульптори й художники. М.Потоцький, покатоличений нащадок козацького роду (1712-1783 роки), канівський староста, був найбільшим меценатом на західних землях України. Під його покровительством працювали скульптор І.Пензель та архітектор Б.Меретин. Граф Потоцький не жалкував грошей на церкви: тільки на будівництво й оздоблення Почаївської лаври дав два мільйони злотих.
У Пінзеля в Бучачі була своя майстерня, де працювали його учні, серед них Матвій і Петро Палійовські. Вони згадували, як ще дітьми одержували від нього настанови. Згодом Палійовські зробили вівтар у Почаєві. Упродовж останньої третини ХVІІ століття в Галичині працювало 40 учнів та послідовників Пінзеля.
У 30-х роках і навіть на початку минулого століття мистецтвознавцям було вже відоме це ім’я, вони їздили по Галичині, вивчали його спадщину. Я захопився Пінзелем у радянські часи, тоді твори сакрального мистецтва нищили. Вперше з роботами Майстра зустрівся в 1961 році, коли з села під Львовом привіз дві фігурки. Відтоді й почалося моє захоплення Пінзелем. Я почав скрізь розшукувати його скульптури чи, принаймні, залишки від них. Навіть у 2006 році мені вдалося знайти одну скульптуру, досі невідому – святого Онуфрія в селі Рукомиш біля Бучача. Я не перший досліднк Пінзеля, я лише той, хто його трохи «розворушив».
40 років тому, в 70-х роках за радянської влади, до Львівського музею звезли 2,5 тисячі скульптур, які були приречені на загибель. Ми ці скарби врятували, розбирали, де твори Пінзеля, а де інших майстрів.
Тоді їх вперше атрибутували і зробили виставку – спершу у Львові, потім у Москві й Празі. Я сподівався, що в Чехії є твори Пінзеля, бо дехто з наших дослідників пов’язує цього майстра з празькою школою, інші – з баварською. Але коли я приїхав до Праги з виставкою, там вибухнула революція, і я разом із студентами брав участь у факельних походах. Зрозуміло, що вся увага чехів була прикута до демонстрації, а не до нашої виставки.
Величезною сенсацією стало те, що 8 років тому на одному з мистецьких аукціонів у Мюнхені з’явилися боцетті, маленькі моделі, які Пінзель створював перед роботою над своїми великими скульптурами. Для ідентифікації моделей запросили мене, і я підтвердив авторство Майстра.
Приблизно 300 років тому І.Пінзель народився, 100 років тому знайдено документи, які підтверджують, що скульптор справді жив і працював у Галичині і не був вигаданою особою. Як Моцарт пов’язаний з Віднем, так і Пінзель став знаковою постаттю Львова. І ще на думку спадає таке: композитор А.Вівальді, як і І.Пінзель, був на 300 років забутий, тепер його знає весь світ. Таке визнання чекає в українського Мікеланджело. Протягом ХVІІ-ХІХ століть не було такого цікавого скульптора, як наш Пінзель.
– Ви є автором цікавої концепції, що на творчість Пінзеля мали вплив не тільки барокове мистецтво, а й традиції візантійської культури.
– Так, і ми про це говоримо. Нагадаю цікавий факт: граф М.Потоцький повіз І.Пінзеля до Києва. Майстер побачив Михайлівський Золотоверхий собор, Софію Київську, це було зовсім нове мистецтво. І в творчому стилі скульптора з’являються ознаки впливу поствізантизму. Досліджуючи спадщину Пінзеля, можна стверджувати, що митець одержав європейську освіту, можливо, вчився в Італії, бачив роботи Мікеланджело, знав міфологію стародавньої Греції. Відповідно до церковних канонів, майстри не мали права підписувати свої твори, хіба що ставити свій автограф. Символічно, що Пінзель обрав саме «Алегорію Мужності».
Разом із академіком Борисом Возницьким науковий співробітник Тернопільського краєзнавчого музею Віра Стецько врятували не один твір І.Пінзеля. Часом ці шедеври знаходили під шаром вапна або в напівзруйнованих церквах. Нині відомі 62 твори, з яких 40 перебувають у Львівській галереї мистецтв, 15 – у Тернопільському краєзнавчому музеї і 6 в Івано-Франківському художньому музеї.
Цікавим є зауваження мистецтвознавця Тараса Возняка, що в своїй «сонцесяйній, аполонічній» творчості Майстер Пінзель обрав не мармур, а дерево. Чи, може, він насправді русин, для якого цей матеріал був найближчим і найзрозумілішим? Попри те, що його скульптура була вбудована в іконостас і мала б вписуватися в архітектурний ансамбль храму, однак золоті факели його пластики якнайкраще ілюструють звільнення скульптури від підпорядкування архітектурі. Гіпертрофація характерна для його пластики, що інколи переходить в екзальтацію. Можливо, Пінзель провів молоді літа у мандрах та навчанні в Європі, бачив Рим і Венецію, Відень і Прагу?»
Виникає запитання: як сталося, що майстер такого масштабу був донедавна цілком невідомий? Може, тому, що його твори зберігалися у галицькій првінції, далекій від європейських столиць. Усе ХХ століття було позначене пошуками відповіді на загадку Пінзеля. І це стосується не тільки його народження, молодості, а й смерті. Чи він загинув, пропав, його вбили, власне, про це нема свідчень. У Бучачі його могили не знайшли.
Отож, яким є спадок геніального скульптора? Відомо, що від 1740 по 1750 роки Пінзель працював при дворі українського магната, канівського старости М.Потоцького у місті Бучачі разом із скульптором Б.Меретином. Він створив алегоричні кам’яні фігури, встановлені згодом на аттику Бучацької ратуші. В місцевій готичній фарі І.Пінзель зробив два вівтарі. В цьому ж костелі 3 травня 1751 року ксьондз А.Собєцкі благословив шлюб між «шляхетним І.Г.Пінзелем, вівтарним скульптором, та Маріанною-Єлизаветою Кейтовою, вдовицею (дівоче прізвище Маєвська)». А 4 червня 1752 року А.Собєцкі охрестив іменем Бернарда його сина, через сім років прийде на світ його другий син – Антон. Для бучацької церкви святої Покрови І.Пінзель виконав іконостас, амвон, вівтарі святого Миколи та Вознесення Богоматері з алегоричними фігурами Віри, Мужності, Товія та невизначеною жіночою фігурою. В 1750 році на околиці Бучача встановлено зроблену Майстром велику кам’яну фігуру Яна Непомука. А 1751 року неподалік цієї фігури з’явилася кам’яна скульптура Богоматері.
Кілька років тому в селі Рукомиш під Бучачем на арці місцевої церкви знайшли одну з найкращих робіт Майстра – постать святого Онуфрія, яку вже відреставрували. Відновлено на фронтоні Бучацької ратуші вісім кам’яних скульптур. Багато років дослідники творчості Пінзеля пропонували зняти їх і встановити в місцевому музеї, а на даху поставити копії. За цей час постаті «Нептуна», «Геракла, що вбиває гідру» і «Козака з люлькою» втратили окремі фрагменти, відвалилися голови, тож відновлювати їх доведеться за фотографіями ХХ століття. Невідома доля пришляхових статуй святого Я.Непомука й Богородиці.
У першій половині 1750 року в місті Городенка в церкві Успення Божої Матері та в костелі Непорочного Зачаття Діви Марії з’явилися дерев’яні вівтарі, споруджені Майстром Пінзелем. Сам костел збудований коштом графа М.Потоцького перебуває нині в жахливому стані і потребує коштів для реставрації.
Дуже цікавим був для І.Пінзеля період, пов’язаний із містом Лева. Крім оформлення собору святого Юра він виконав «Розп’яття» для костьолу святого Мартина. Його різцю приписують кам’яні споруди на фасаді костьолів домініканів та Марії Магдалини, а також Богоматері, що колись стояла в храмі Марії Сніжної (не існує). Відомо, що І. Пінзель працював над вівтарем для костьолу отців-місіонерів, але не збереглося жодної з його робіт.
1760 року він одержав замовлення в парафіяльному костьолі в Монастириськах. Тут він створив вівтарі «Богоматері» з фігурами Якима та Анни, «Христа» з фігурами пророків, вівтарики святого Антонія Падуанського та Миколая (з ХІХ століття не існують). Від них до нашого часу залишилася фігурка Аарона (парна до неї скульптура «Мойсей» існувала ще в першій половині ХХ століття). Працював Майстер і в містечку Буданові, де зробив великий вівтар.
1761 року, очевидно наприкінці, І.-Г.Пінзель помирає, бо ще у вересні він отримав кошти за вівтарик у Монастириськах. А що сталося з його дружиною? Відомо, що 1762 року вдовиця Єлизавета Пінзльова виходить утретє заміж. Виявлені в середині 90-х років ХХ століття на антикварному ринку в Мюнхені і закуплені для Баварського музею 8 боцетті Пінзеля свідчать про те, що вона виїхала з новим чоловіком і дітьми до Баварії, прихопивши частину робіт скульптора. Можливо, деякі з них знову вигулькнуть на аукціонах, і, звичайно, дослідники творчості українського Мікеланджело зацікавляться, де вони зберігалися, кому належали, чи є нащадки синів скульптора. Але це вже інша сторінка розповіді про таїну життя і долю шедеврів геніального І.-Г.Пінзеля.
Ольга МЕЛЬНИК


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика