ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



БІЛЬШОВИЦЬКІ БЕЗЧИНСТВА НА ДОНЕЧЧИНІ

Перший комуніст України Петро Симоненко часто стверджує, що його партія продовжує «кращі традиції більшовиків-ленінців». Ми пропонуємо ознайомитися актом розслідування злочинів більшовиків в станицях Гундоровській і Каменській Донецького округу, який склала особлива комісія з розслідуванням злочинів більшовиків при Головнокомандуючому збройними силами Півдня Росії. З нього яскраво видно «кращі традиції» попередників нинішнього комуніста.

У станиці Гундоровській протягом 1918 і 1919 років більшовицькі крупні і дрібні наскоки були чотири рази: минулого року вони бували в станиці перший раз три дні і другий раз – один день; у 1919 році перебування обмежувалося кожного разу кількома годинами. Незважаючи на нетривалі владарювання більшовиків, населення станиці жорстоко постраждало. Всі чотири рази станиця піддавалася грабежу, причому перший грабіж був поголовним; грабували багатих і бідних, грабували гроші, срібло, худобу, вози, домашнє начиння, все до сірників включно. Те, що не вдавалося забрати, знищувалося або ламалося, билося. Розбили дзеркала, скло, посуд, ламали самовари, меблі. Що уціліло від першого погрому, те дограбовувалося під час наступних трьох нальотів. Худобу забирали з собою, а частину різали на місці. Характерною була схильність катувати; вони навіть тварин мучили. Перед тим, як убити корову, вирізували їй язика, вуха і вим’я.
Пограбували і місцеву церкву, що постраждала, до того ж, від більшовицьких снарядів. Зламаний був грошовий ящик, зламані всі кухлі, з них викрадені всі гроші, розкрадено багато цінних священних предметів. Не обмежуючись користю, більшовики глумилися над святістю храму, палили в нім цигарки, пили вино, зривали ікони. Своє презирство до ікон більшовики виявили і в приватних будинках, де їх скололи багнетами, з деяких зривали цінні ризи, а самі зображення святих викинули на вулицю.
У перший же свій прихід в квітні 1918 року більшовики спалили будинок священика, станичне правління, кредитне товариство, технічне училище і велику кількість козацьких будинків. Здавалося, розповідає свідок Горюнова, що горить вся станиця. На запитання, навіщо палять будинки, вона отримала від одного червоноармійця відповідь: «Треба позначити свій фронт». Від іншого: «Палимо буржуїв». Які ж «буржуї» під солом’яним дахом, запитувала Горюнова. «Все одно всіх кадетів треба спалити», – відповів палій. Згоріло багато садиб з господарським інвентарем дотла, на місцях пожеж залишилися залізо і попіл. Керівником був «військовий міністр» Щаденко, кравець із станиці Каменської.
Під час першого наскоку більшовики забрали з собою сотника Горикова і 28 козаків, всіх відвели до Луганська і там розстріляли.
Під час останнього, в квітні 1919 року, наскоку на Гундоровську червоноармійці вбили старого Говорова, 70 років, за те, що той не міг вказати, де знаходяться козаки. Того ж дня загін, переодягнутий в добровольчу форму, запитав козака Борисова про розташування більшовицьких застав. Обдурений формою Борисов дав потрібні свідчення. Тоді червоноармійці вивели його із станиці до озера і одягненим кинули у воду. Борисов, будучи хорошим плавцем, зумів скинути у воді валянки і верхній одяг і перепливти на інший бік озера. Більшовики по ньому кілька разів вистрілили, ранили козака, в спину. Сховався Борисов в лісі, але через кілька днів його вислідили і вбили.
Станиця Каменська була тричі в руках більшовиків: з 10 по 14 січня, з 28 січня до 10 квітня 1918 року і з 19 квітня по 1 травня 1919 року. Перший наскок супроводжувався тільки окремими неорганізованими грабунками і так званими реквізиціями хліба та фуражу. Тяжко пережило населення й наступне двомісячне перебування червоноармійців. Грабунки під виглядом обшуків торкнулися майже кожного будинку. Не задовольняючись результатами, місцева більшовицька влада наклала на станицю Каменську 2000000 контрибуції. Велика цифра контрибуцій пояснювалася тим, що в Каменській утворився цілий кабінет міністрів: міністр фінансів – Пантюшка Єременко, колишній учень вищого початкового училища, міністр народної освіти – псаломник Андрій Горобцов, міністр юстиції – студент першого курсу Башкевич і міністр внутрішніх і військових справ – Юхим Щаденко, що судився, за збут фальшивих монет.
Для змушування сплати контрибуції було заарештовано 42 жителі, в тому числі священик отець Микола Семенов. Останній незабаром був звільнений на вимогу населення. Причому він все-таки заплатив 1200 рублів, лише тоді йому було видано посвідчення міністром фінансів, що «звільняється від всього». Решту заарештованих 29 осіб було відправлено до Луганська і там страчено, трупи були кинуті в каменоломні. Страти проводилися зі звірячою жорстокістю, відрізували вуха, носа, виколювали очі, відрубували окремі частини тіла. При розкопці каменоломні було впізнано родичами 22 вкрай знівечених тіла. У самій станиці Каменській 28 січня були вбиті учень комерційного училища Кросу, відставний полковник Климов, відставний полковник Зубов і його син, кадет третього класу. Тіла вбитих, сколені багнетами (у Зубова 10 штикових ран в голову і велика кількість ран на тілі), кинуті в бруд на вулиці. Більшовики навмисне їздили по них возами. Через деякий час червоноармійці оголосили, що названі особи вбиті помилково.
Перед останнім захопленням Каменської більшовики посилено обстрілювали церкви, пояснюючи це тим, що там розташовані спостережні пункти противника, чого насправді не було і про що вони були чудово обізнані. Під час літургії в церкву Різдва Христового потрапив снаряд, який убив шестеро прихожан і 20 поранив. Шрапнель пронизала святі ікони і іконостаси.
Частини, що вступили в станицю в 1919 році, потім змінилися регулярними військами більшовиків, які були більш дисциплінованими і не виходили за межі реквізицій безкоштовного хліба та фуражу. Але за кожною частиною слідував так званий «комуністичний осередок», що привозив масу більшовицької літератури найнижчого розумового і етичного рівня. На чолі такого осередку стояв який-небудь малограмотний хохол, що ледве міг переписувати отримані розпорядження. Ці «осередки комунізму» розпочинали поголовний грабунок і руйнування. П’ять станичних церков було пограбовано й понівечено, розгромлено народну читальню, народну бібліотеку, архіви. Особливих знущань зазнавали віруючі люди. В їхніх будинках зривалися і викидалися ікони. В одному будинку комуніст зняв лампадку перед іконою, випорожнився в неї і повісив знову перед іконою. Двох священиків тримали під арештом, знущалися над ними і били.
У церквах вандали кидали на підлогу ікони, розкрадали церковні свічки, ризи розривали на шматки, з яких шили собі кисети, викидали плащаниці, Євангелія, антиминси, виносили дорогі священні предмети. Викравши ризи священиків, безбожники, вивернувши навиворіт, одягнулися в них, взяли кадило, наповнили тютюном, запалили і стали блюзнірськи зображати богослужіння. Святкуючи перше травня, комуністи обірвали бахрому і китиці у церковних корогов, щоб прикрасити ними свої прапори. Керівником був начальник Червоної армії Романовський. Він власноручно в церкві Реального училища зірвав завісу з царських воріт, роздер, покрив престол у вівтарі, шпурнув на підлогу Євангеліє і антимінс. Романовський наступного ж дня після злочину захворів тифом і через шість днів помер. Ця смерть глибоко вразила населення – Божа кара.
За декілька днів до залишення станиці Каменської в травні поточного року червоні заарештували близько 40 осіб, зокрема кілька жінок, як заручників і відправили до станиці Глибокої, де зібралося 115 таких же заручників і всіх розмістили в одній тісній сирій коморі. Заарештованих морили голодом, били, відправляли на важкі роботи. Деяких вночі виводили і розстрілювали. У тісній коморі половина  в’язнів хворіла тифом, більшість вмирала, не маючи ніякої допомоги. Трупи померлих виносили через добу, а то й пізніше. Міцна, здорова жінка Клавдія Попова із заможної сім’ї, не витримала, покінчила життя самогубством, кинувшись в колодязь. З 40 заарештованих каменчан повернулося тільки двоє. Доля інших невідома.
На етапі Каменська – Глибока під час переправи через Донець начальник військово-революційного трибуналу зарубав старого Григорія Іларіонова, що забарився. Крім нього, були вбиті два хворих молодих козаки, що відстали від обозу.
Все вищевикладене грунтується на даних, здобутих Особливою комісією в порядку, встановленому Статутом кримінального судочинства.
Акт складений 21 червня 1919 року в м. Єкатеринодарі».



 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика