ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



CПАЛАХ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

15 березня 1939 року перший Сойм Карпатської України, обраний 12 лютого того ж року, урочисто проголосив державу Українську Україну. Це була чергова спроба втілення одвічної мрії українців після революції 1917-1920 років. Нині можна впевнено сказати: Карпатська Україна 1938-1939 років справді була прологом незалежної України, хоча її ідеали було свідомо розтоптані і спаплюжені.

Протягом тисячі років населення нинішнього Закарпаття перебувало під мадярською владою. Мадяри були провідною верствою в краї незалежно від того, чи Угорщина була незалежною, чи входила до складу різних державних утворень,.
У середині ХІХ століття провідні закарпатські діячі  Адольф Добрянський і Олександр Духнович шукали шляхи протидії мадяризації. Вони орієнтувались то на Відень, то на Галичину та Росію, шукаючи підтримки. Але для цісарського уряду важливішою була підтримка угорських та польських провідних верств, ніж корінних мешканців Угорської Русі.
Коли впала Австро-Угорська імперія, більшість населення Карпатської України не бажала залишатись у складі Угорщини, навіть у автономній "Руській Країні". На Всенародних зборах угорських українців у Хусті 21 січня 1919 року було ухвалено з'єднати українські комітети з Соборною Україною.
Як зазначав тодішній заступник секретаря закордонних справ ЗО УНР Михайло Лозинський: "Одначе рішень сих зборів не довелося перевести у життє. Українські відділи, які з Галичини вступили на територію угорської України, мусіли уступити перед переважаючими силами Чехів і Румунів, які з двох сторін, з заходу і сходу, посунулись на українську часть Угорщини.
Тим часом чеське правительство розвинуло сильну міжнародню акцію за прилучення української части Угорщини до Чесько-Словацької Республіки. Президент Масарик вже в грудні 1918 р. в своїм посланію до чеських Національних зборів зазначив, що т. зв. Карпаторуси, себто угорські Українці, через своїх представників у Америці заявилися за злукою з Чехо-Словаччиною. Масарик мав на думці договір, який він заключив у Америці з д-ром Жатковичем, провідником українських еміґрантів з Угорщини. На основі сього договору призначено Жатковича на голову автономного правительства Закарпатської України, якій договір обіцював автономію в рамках Чесько-Словацької Республіки".
Слід сказати, що спочатку на з'їзді у Гомстеді в липні 1918 року закарпатські українці, що проживали у США, висловились за приєднання Закарпаття до Галичини. Але Масарикові вдалось переконати їхніх провідників, і в листопаді 1918 року на з'їзді у Скрентоні більшість закарпатських імміґрантів обрала Чехословаччину.
10 вересня 1919 року Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької Республіки. 29 лютого 1920 року  в Конституцiї Чехословаччини з'явилася назва Пiдкарпатська Русь, а першим губернатором Закарпаття був призначений Георгій Жаткович.
Якщо говорити про ставлення президента Чехословаччини до українства, то Томаш Масарик був, насамперед, творцем Чехословацької держави, і в політиці він керувався, насамперед, власними національними інтересами. Чехи, на відміну від українців, зробили у Першій світовій війні ставку на перемогу не Серединних держав, а Антанти. Тому їхні політичні лідери співпрацювали з урядами США, Британії, Франції та Росії (навіть більшовицької). На просторах колишньої Російської імперії, зокрема в Україні, з чеських та словацьких військовополонених у 1917-1918 роках формували національні військові частини, які планували використати у війні проти Німеччини та Австро-Угорщини.
Коли значну частину України взимку 1918 року захопили більшовицькі війська, чехословацький легіон зберігав у цій боротьбі нейтралітет. Однак, як тільки армія УНР разом з німцями розпочала наступ проти більшовиків у березні 1918 року, дійшло до боїв між українськими та чеськими частинами, що воювали на радянському боці...
Празька влада дозволяла представникам Підкарпатської Русі обіймати адміністративні посади. Помітними були зрушення у розбудові національної освіти та піднесенні економіки. Чехословаччина надавала притулок і фінансову підтримку одразу декільком українським вищим навчальним закладам: Українському вільному університету, Високому педагогічному інституту імені Драгоманова у Празі, Українській господарській академії у Подєбрадах. Однак, як бачимо, жодна з цих вищих шкіл не діяла на українських етнічних землях, а в далекій Чехії. Закарпаття було навіть штучно ізолюване від українських політичних, наукових та культурних осередків у Празі та Галичині. Натомість вчителювати, урядувати, служити в церквах на Закарпаття направляли російських еміґрантів, які насаджували в краї російську мову.
Празький уряд надавав по черзі підтримку різним орієнтаціям: українській (але не галицькій), російській, русинській,  щоб збаламутити місцеве населення і полегшити його асиміляцію на чеський лад. Обіцяна автономія у Карпатській Україні була запроваджена лише після Мюнхенської угоди (29-30 вересня 1938 pоку) та першого поділу Чехословаччини між Німеччиною, Угорщиною і Польщею.
Проблема Карпатської України восени 1938 року стала однією з провідних у європейській політиці. Крім Німеччини, свою зацікавленість у поділі Карпатської України демонстрували Угорщина та Польща. Особливо активною була Угорщина, яка домагалася відокремлення чехословацької території, заселеної угорцями, і надання словакам і західним українцям права на самовизначення. Польща підтримувала угорські загарбницькі плани, сподіваючись на те, що коли буде встановлено спільний угорсько-польський кордон у Карпатах, вона матиме змогу створити державу між Балтійським і Чорним морями, щоб протидіяти Німеччині та СРСР.
Ввечері 10 жовтня 1938 року радіо «Прага» повідомило, що Чехословаччина стала федерацією трьох народів: чехів, словаків та русинів. Наступного дня уряд Праги офіційно надав Карпатській Україні автономію і визнав її автономний уряд на чолі з головою Автономноземлеробського союзу А. Бродієм.
Але вже другого листопада 1938 року, згідно з рішенням німецько-італійського арбітражу у Відні, Карпатська Україна змушена була віддати Угорщині 1 856 квадратних кілометрів своєї території з населенням 180 тисяч жителів. До Угорщини відійшли найбільші міста: столиця Ужгород та Мукачеве. Уряд обрав новою столицею місто Хуст. Передача частини Карпатської України Угорщині була своєрідним авансом для останньої, яку Німеччина намагалася перетворити на свого сателіта. Водночас, зберігши Карпатську Україну, Гітлер залишив у своєму активі серйозні засоби тиску не тільки на Угорщину, яка отримала все, що бажала, а й на Польщу та СРСР, за рахунок територій яких могла з часом бути створена Велика Україна.
26 жовтня 1938 року, за рекомендацією Берліна, уряд Чехословаччини звільнив з посади прем'єр-міністра Бродія, який виступав за приєднання Закарпаття до Угорщини. Новим прем'єр-міністром став доктор теології, отець Августин Волошин, який заснував і очолював Народно-Християнську партію.
З 10 листопада 1938 року почала діяти на Закарпатті військова організація «Карпатська Січ». Усе її політичне керівництво складалося виключно із закарпатців. Командантом Карпатської Січі став Дмитро Климпуш, який ще на початку 30-х років створив такі організації на Рахівщині, але вони мали культурно-освітній та виховний характер. Його заступниками стали І.Роман — молодший офіцер чехословацької армії та молоді українські націоналісти І.Рогач та С.Росоха, що відзначалися більшою радикальністю, ніж урядовці.
Урядовим декретом від першого січня 1939 року було запроваджено нову назву держави — Карпатська Україна, яка використовувалась поруч зі старою назвою Підкарпатська Русь.
Дванадцятого лютого 1939 року відбулися вибори до сейму Карпатської України. У них взяли участь 92,5 відсотка населення, з них 92,4% проголосували за Українське національне об'єднання (УНО), яке очолював Августин Волошин. Було створено Українську національну оборону, що згодом була реорганізована у Карпатську Січ, яку очолив Дмитро Климпуш. На Закарпаття з Галичини переходило багато членів ОУН.
Карпатські українці вели інтенсивну підготовку до відкриття Сойму другого березня 1939 року в Рахові. До цієї дати пошта виготовила навіть спеціальну поштову марку із написом "Ческо-Словенско" над зображенням однієї з найстарших дерев’яних карпато-українських церков, а під ним "Карпатська Україна" та "І. Сойм — 2. III. 1939". Однак президент Гаха Сойму не скликав.
Відкриття Сойму у Хусті було перенесено на 9 березня 1939 року. На той день до Хуста з’їхалися майже всі посли Першого Сойму, але й тепер Гаха офіційного декрету про відкриття Сойму не дав. Але посли з Хуста вже не роз’їжджалися, чекали офіційного декрету. Восьмого березня обрані народом законодавці розпочали в Хусті свої неофіційні наради, на яких готувалися до офіційної першої сесії Сойму. Нарешті після змін в уряді Карпатської України 10 березня 1939 року президент Гаха вислав на руки отця Августина Волошина декрет про скликання Сойму Підкарпатської Руси 21 березня 1933 року.
Але події розвивалися швидким темпом, тому Августин Волошин звернувся до президента федерації, щоб він змінив дату відкриття Сойму на 15 березня 1939 року. Доктор Гаха це прохання виконав і скликав Сойм п’ятнадцятого березня 1939 року. Через напруження поміж Хустом і Прагою посли Сойму Карпатської України  від сьомого березня постійно перебували в Хусті й готувалися до історичної сесії. Тому, незважаючи на велике напруження в Хусті та збройні сутички Карпатської Січі з чеськими військовими відділами генерала Л. Прхали, великих труднощів у відкритті офіційної сесії Сойму 15 березня 1939 року не було. У будинку Президії Влади біля підніжжя хустського замку на спільну нараду зібрались урядовці, посли Карпато-Українського Сойму та члени проводу УНО. Перед владним будинком зібралися великі маси народу.
Прем’єр А. Волошин зв’язується з генералом Сватком, який обіцяє, що військові під його командою боронитимуть кордони проти мадярського наступу, який вже розпочався вночі з 13-го на 14-те березня.
По гучномовцю з будинку Президії Влади прем’єр о. А. Волошин оголошує:
«Громадяни й громадянки Карпатської України!
Рішенням словацького сойму була проголошена незалежність Словаччини. Тим була змінена й міжнародна ситуація Карпатської України, яка рішенням нашого Сойму буде ще офіційно проголошена незалежною державою.
До остаточного рішення Сойму наша влада вже тепер цю нашу незалежність проголошує. Склад уряду Незалежної Карпатської України такий:
Прем’єр —. д-р. Августин Волошин; заграничні справи — Юліян Ревай; внутрішні справи — Д-р Юрій Перевузник; господарство — Степан Клочурак; фінанси й комунікація — д-р Юлід Бращайко; здоров’я й соціяльна опіка — Д-р Микола Долинай».
Наступного дня 15-го березня 1939 року, вже під гуркіт мадярських гармат і клекіт скорострілів, о 15.20 найстарший за віком посол Августин Волошин відкрив сесію Сойму такими словами:
«Світлий Сойме!
З глибини душі відчуваю важність тих слів, якими ословив я Вас, як першу законно вибрану політичну репрезентацію нашого народу. При цій нагоді переживаю найвизначнішу хвилину свойого життя. Світлий Сойме!
В цих словах криється величезна важність нинішнього історичного дня. Боже Провидіння дозволило мені відкрити Перший Сойм Карпатської України словами Тараса Шевченка:
"Встане Україна, світ правди засвітить і помоляться на волі невольничі діти..."
Відтак посли зложили присягу, обрали Президію Сойму та соймові комісії. Сойм затвердив підготовлене о. А. Волошином як прем’єром уряду Карпатської України проголошення суверенності й прийняв Конституційний Закон, у частині першій якого зазначалось:
«1. Карпатська Україна є незалежна Держава.
2. Назва Держави є: КАРПАТСЬКА УКРАЇНА.
3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Соймом Капатської України, на чолі.
4. Державна мова Карпатської України є УКРАЇНСЬКА мова.
5. Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, при чому барва синя є горішня, а жовта є долішня.
    6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: медвідь у лівім червонім півполі й чотири сині та Три жовті смуги у правому півполі, і ТРИЗУБ св. Володимира Великого з хрестом на середущому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому законові.
   7. Державний гімн Карпатської України є: «Ще не вмерла Україна...»
   8. Цей закон обов’язує зараз од його прийняття».
Однак увечері 15 березня угорці активізують свої наступальні дії. Карпатська січ, що перетворилася в національну армію, налічуючи у цей час в своїх лавах 10—12 тисяч погано озброєних стрільців, чинить відчайдушний опір ворогові, але після п’яти днів запеклих боїв територія Закарпаття була окупована. Ще три тижні тривала партизанська війна. При захисті Карпатської України, за різними даними, загинуло від двох до шести з половиною тисяч осіб.
Олег НАЗАРЧУК


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика