ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ХВИЛЯ, ЩО ВИМИВАЄ ЛЮДЕЙ, або Як повернути українців в Україну

І досі українці покидають свій рідний Український світ, знесилені й зневолені, опадаючи зів’ялим листям із дерева національного життя, чи то відлітаючи на чужину, чи передчасно лягаючи в рідну землю. “Га, така наша доля.

Розсипаємося, як кленове листя...”, – висловився І. Франко у 1907 році з приводу масового від’їзду українців за океан. Відтоді минуло сто років, а міграційно-еміграційні хвилі так само викидають наш люд на чужину.
Нині у світі, за різними даними, від 150 до 175 млн. людей (понад 3% населення планети), проживають за межами країн свого походження. З них близько 70 млн. – міґранти. Участь українців у глобальних світових міґраційних процесах  вражаюча: понад 45% нашого люду живе за межами України. З них українські трудові міґранти становлять понад 10% (близько 8 млн., а в сезонний пік їхня чисельність збільшується майже удвічі) від загальної кількості міґрантів у світі. Це неофіційна інформація, яку офіційні речники занижують разів у 200; ми ж  її отримуємо безпосередню від людей, і вона, на наш погляд, є найдостовірнішим документом.
Частка українських еміґрантів і трудових міґрантів, відносно загальної чисельності українського соціуму, найвища в світі. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції українського етносу – низької народжуваності й високої смертності. Нещодавно Інститут демографії оприлюднив дуже тривожні висновки: людей в  Україні невпинно стає менше й за кілька років стане до 35 млн.
Вже й зараз український етнічний соціум, фактично, розділений надвоє: близько половини українців живе на своїй материковій території, а решта розпорошена за межами України. Причини різні, але головна – відсутність належної підтримки, захисту людей з боку України як держави. Людину позбавляють її основного права – права на працю. 
Донедавна в українській еміґрації називали три хвилі переселенського руху: перша – з початку 70-х років ХІХ ст. до початку першої світової війни (1914) – економічна; друга – період між двома світовими війнами (1917–1939) – економічно-політична; третя – роки другої світової війни та повоєнний період – політична.
І ось у середині 90-х років ХХ ст. виникла четверта  – новітня хвиля української трудової міґрації, яка переростає в еміґрацію.
Парадоксальність новітньої економічної міґрації та еміґрації в тому, що коли перша хвиля масового переселення українців припала на добу нашої бездержавності, то четверта хвиля виникла в Українській державі.
Цю парадоксальність бачимо і в спільній причині першої й четвертої еміґраційних хвиль – у соціально-економічній мотивації, у бідності, в неможливості реалізувати себе на Батьківщині. Виходить, майже нічого не змінилося в соціально-економічному становищі українців за 130 років.
Змінився тільки на гірше демографічний стан нашого суспільства. Якщо джерелом першої хвилі масової еміґрації був надлишок сільського населення (Україна тоді мала найвищий у Європі природний приріст населення через високу народжуваність), то зараз при катастрофічній депопуляції українського народу через низьку народжуваність і високу смертність, коли українське село, по суті, вимирає й рівень безробіття в ньому сягнув понад 80%, Україна перетворилася на постачальника за кордон висококваліфікованої й дешевої робочої сили. У березні 2004 року Комісія для боротьби з нелегальною торгівлею українцями при Світовому Конґресі Українців оприлюднила на 48-й сесії ООН заяву, де наголошено: “Україна є одним із найбільших джерел людей, які стають жертвами торгівлі”.
Україна стала, по суті, країною-донором, бо з неї постачають світові, крім природних ресурсів, найцінніший національний ресурс – людей: від немовлят до дівчат на виданні, від різноробів до вчених. Тільки у зв’язку з виїздом науковців та висококваліфікованих спеціалістів втрати України становлять понад один мільярд доларів США на рік. А духовно-моральні втрати незліченні. Втрачаючи свій людський, духовно-інтелектуальний потенціал, Україна по суті інвестує неоціненний живий ресурс в економіку практично всіх розвинутих країн світу. Таким чином,  ми на шкоду собі сприяємо цілеспрямованій політиці розвинутих країн із залучення висококваліфікованої робочої сили – живого капіталу за рахунок імміґрантів. Та переважна більшість освічених людей змушена виконувати некваліфіковану, низькооплачувану роботу, аби заробити собі на більш-менш забезпечене життя.
Найбільшою проблемою четвертої міґраційної хвилі, особливо нелегальних міґрантів, є їхня правова незахищеність як з боку України, так і з боку країн їхнього перебування. А якщо врахувати масштаби цього явища, то можна осягнути всю глибину соціально-психологічних деформацій українських міґрантів за кордоном та їхніх сімей в Україні, а також катастрофічність демографічної ситуації в  українському суспільстві загалом. Соціальна структура нинішнього українського соціуму неповноцінна, бо український середній клас фактично формується за кордоном із трудових міґрантів.
І хоч основним позитивним наслідком української трудової міґрації називають додаткове спрямування в Україну значних фінансових потоків (за експертними оцінками, українські трудові міґранти інвестують в Україну близько 19 мільярдів євро на рік, з них тільки понад 150 тисяч моряків – 2,5 млрд.), та ми втрачаємо найцінніше – своїх людей. Україна винародовлюється на очах, а утворений в нашому суспільстві демографічний вакуум заповнюють імміґранти з країн зі стабільним природним приростом населення. Уявімо собі, що станеться з українською землею, яку, слідом за українським людом, поспішають викинути на світове торжище владні чужоїди.
Внаслідок четвертої хвилі еміґрації Україна втратила і далі втрачає значний духовно-інтелектуальний, науковий, економічний, репродуктивний, генетичний потенціал,  наслідком чого є демографічна криза українського суспільства.
Коли у ХХ столітті Українська нація була нацією депортованих, то в ХХІ столітті стала нацією міґрантів. Україна ще не подолала наслідків депортацій, а вже гибіє від новітнього винародовлення –  знелюднення.
На жаль, нині жодна з державних структур офіційно не відстежує, тим паче не регулює виїзду наших людей за кордон, не займається захистом їхніх прав та виявленням інших проблем трудової міґрації. Ця сфера, як і багато чого в нашій країні, перебуває в тіньовому віданні. Досі проблемами трудової міґрації займалися на державному рівні Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, а на громадському – українські громадські організації в Україні й за кордоном, які не так давно вперше зібралися на свій з’їзд.
Підтримати ініціативу українських громадських організацій за кордоном та ВГО “Українська взаємодопомога” й створити міжнародну громадську організацію “Нова хвиля”, завдання якої – об’єднати громадян України, які проживають за кордоном, з метою реалізації та захисту їхніх громадянських, професійних, соціальних, економічних прав, підтримки фахових інтересів і профспілкової солідарності та сприяння їхньому поверненню в Україну. Це нове міжнародне громадське об’єднання враховує специфіку інтересів і потреб міґрантів та еміґрантів з України, відмінну від потреб та інтересів представників попередніх хвиль української еміґрації. “Нова хвиля” передбачає злагоджену взаємодію нової й старої еміґрації з метою утвердження світового українства як економічної, соціальної, громадянсько-політичної сили у світі з високим міжнародним іміджем та його дієву участь у будівництві Української держави на правовій основі.
Держава зобов’язана нарешті виробити стратегію збереження свого найціннішого ресурсу – людей. Міґраційна політика України повинна убезпечити українське суспільство від потоків нелегальної міґрації з третіх країн та гарантувати своїм трудовим міґрантам правовий і соціальний захист у країнах їхнього тимчасового перебування. Але головне – створити своїм  громадянам належні соціально-економічні умови для гідного життя вдома та забезпечити повернення українців на Батьківщину, де так потрібні соціально активні громадяни й висококваліфіковані працівники.
 Головне стратегічне завдання для Української держави – повернути українців, передусім своїх громадян, на Батьківщину для відновлення на материковій території природного людського ресурсу й повноцінної структури українського соціуму.
Необхідно розробити й прийняти Національну програму повернення українців в Україну. А для цього — розв’язати цілий комплекс соціально-економічних проблем і, передусім, відновити повноцінне сільськогосподарське й промислове виробництво. Адже нині рівень переробки сировини в Україні ледь сягає 60%. Невже владі в Україні вигідніше спродувати за кордон природні й людські ресурси, аніж відновити виробництво високоякісної продукції, якою традиційно славилась наша країна? Вона підніметься тільки солідарною силою середнього класу, який фактично формується за кордоном. Нині гостро постала необхідність започаткування загальнонаціонального проекту ліквідації причин масової трудової еміграції та повернення українців в Україну.
Вслухаймося в нагадування нашого великого духовного подвижника Пантелеймона Куліша: “Зовсім інша була б справа, якби ми єдиними устами і єдиним серцем трудилися над пробудженням суспільно-національної свідомости в Україні й поступалися б один одному в тому, що близьке нашому самолюбству, але шкідливе для успіху справи”.
Олександер ШОКАЛО,
голова ВГО “Українська взаємодопомога”


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика