ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ТРАМВАЙНУ КОЛІЮ ПРОКЛАДАВ І ОСТАП ВИШНЯ

Є в нас славетне місто Конотоп, відомості про яке сягають 1634 року, а за деякими повідомленнями – навіть 1462 року. Містечко це оспіване у літописах,щиро змальоване пером кількох поколінь вдячних класиків. Зокрема, історики зафіксували перемогу війська гетьмана Виговського над московською навалою, згадав його тихим словом безсмертний Квітка-Основ’яненко, який навіки надав йому статус міста відьом.

Проте, у цьому місті є ще одна родзинка. Саме у Конотопі найперше серед міськрайонних центрів колишнього Союзу з’явився власний трамвай? Мабуть, найбільше про це знають у Конотопському краєзнавчому музеї, який розташувався на площі понад 700 кв. метрів з експозиціями в 11 залах. Тут зібрано чимало цікавих документів і матеріалів з історії міста, у тому числі й про відкриття міського трамвайного руху.
Як же виникла небачена за сміливістю думка побудувати трамвайну лінію у невеликому місті в часи післявоєнної розрухи? Ще з початку XX століття мешканців Конотопа, який був розташований за три кілометри від залізничної станції та колишнього центру – фортеці XVII століття, не залишала мрія про власний зручний транспорт. Вже тоді міська Дума обговорювала проект створення конки на кшталт київської (вагони на рейках мали тягти кілька коней). Проте цей проект не було ухвалено лише через те, що власник-будівник відмовився віддати конку у власність міста.
А у повоєнні роки конотопчани знову повернулися до цієї проблеми, яка стала для всіх нагальною. Йшов 1949 рік. У Конотопі, як і в багатьох містах країни, заліковували жахливі післявоєнні рани. Залізничники і металісти, учні шкіл і технікумів, пройняті пафосом всенародного ентузіазму, за короткий час відбудували життєво необхідні об’єкти. Не було меж радості від з’яви електро- та водопостачання, поновлення виробництва хлібобулочних виробів.
Тоді ж досить гостро постало питання щодо організації надійного міського транспорту. Тож було прийняте рішення будувати, насамперед, власний трамвай. Чому саме трамвай? На той час Конотоп простягався з півдня на північ на 14 км, а зі сходу на захід – на 7 км. На двох кінцях міста розташовувалися два великих заводи, доїжджати до яких робітникам було неабиякою проблемою. Отже, цілком природно, що городяни забажали впровадити міську трамвайну лінію, яка б сполучувала окраїни міста. За свідченнями архівів, за ініціативи міської влади було проведено, як кажуть нині, розширений громадський референдум-обговорення серед працівників підприємств та населення питання про пуск трамваю. Підтримали його всі громадяни.
Підготовчі роботи та збір необхідних матеріалів тривали майже три місяці. У результаті було прийняте рішення прокладати трамвайну лінію від вокзалу до вулиці Свободи по тодішньому проспекту Сталіна, вулицях Луначарського і Ворошилова, вулицю Жовтня і до площі Конотопських дивізій. За спільною думкою міського керівництва, саме цей маршрут був найзручнішим, оскільки з’єднував не тільки два заводи, а й усі установи міста, місця відпочинку.
Досить цікавим є те, що будівництво трамвайної лінії підтримувалося тодішньою найвищою владою на чолі з самим батьком усіх часів і народів… За документами музею, саме Сталін дав розпорядження Московському міськвиконкому передати Раді Міністрів СРСР для Конотопа два перших моторних пасажирських трамвайних вагони серії «Ф».
А 24 квітня 1949 року, аби щиро попрацювати на благо свого рідного міста, на будівельні майданчики дружно вийшли 3373 конотопчани. Трудилися відчайдушно, з піснями та духовим оркестром. Протягом першого дня за 6 годин підготували місце для прокладення колії довжиною два кілометри. Також старанно й дружно працювали й під час наступних суботників, використовуючи власний інвентар: лопати, граблі, відра, ноші тощо. Цікаво, що серед будівників трамвайної колії був відомий український письменник-гуморист Остап Вишня, який приїздив на творчі зустрічі з читачами. Дізнавшись про будівництво, він власноруч допомагав носити шпали для прокладення колії.
За даними музейного архіву, робітники, інженери, техніки, службовці, учні міста за шість годин на підготовці траси для трамваю перекидали 6 тис. кубометрів грунту і підготували полотно для прокладання колії протягом довжиною два кілометри. Працювали під гаслом: «Збудуймо трамвай до 30 грудня 1949 року!», яке на той час особливо згуртувало населення міста. Зрештою, за вісім місяців мрія конотопчан здійснилася – було підготовлено 3440 метрів для трамвайної колії, підстанції, два роз’їзди та один шляхопровід. Місто вмерло в очікуванні славетної для нього події.
І ось 21 грудня о 5 годині 10 хвилин 1949 року два трамвайних вагони рушили у перший в історії міста рейс за маршрутом: «Вокзал – Будинок Рад – Військкомат – Площа Конотопських дивізій». У книзі історичної пам’яті міста з’явилася ще одна найяскравіша сторінка. Втім, за місцевою статистикою, вже протягом 26 днів з початку руху трамваю було перевезено 105 тисяч пасажирів та їхніх вантажів, а прибуток від цієї новації склав 33000 карбованців.
Про цю історичну подію у музеї розповідає картина місцевого художника М.Дешка «У перший рейс», на якій зображено урочисте відкриття лінії першого трамваю. А ще цій події присвятила свою пісню місцева поетеса О.Бездітко. – Мабуть, старше покоління міста пам’ятає її слова: «…Перестуком трамвайным начинается утро». Знаменно, що саме на ці слова згодом було створено пісню про Конотоп, яка стала нинішнім гімном міста.
На той час трудове піднесення громадян у відбудові Вітчизни було справді величезним. Задля свого улюбленого міста на будівництво трамваю виходила уся трудова громада міста. Аби перші вагони вийшли на маршрут і започаткували славну історію трамвайного містечка,трудилися колективи Конотопського паровозовагонноремонтного заводу (КПВРЗ), Швейної фабрики, паровозного депо, двох технікумів Міністерства шляхів сполучення та сільськогосподарського будівництва, заводу «Красный металлист», інших підприємств, навіть працівники так званого кондукторського резерву, а ще й – працівники дистанції шляху і зв’язку, рембудконтори та дистанції будівель і споруд, представники Держкомунгоспу, службовці усіх установ міста. Працювали відчайдушно, енергійно, з ентузіазмом у понадурочний час, за методом народної будови. За матеріально-технічної допомоги підприємств здійснювалися усі роботи з прокладення шляху, повітряної контактної лінії, монтажу підстанції.
Будівництво трамваю було підтримано іншими містами тодішнього Союзу. За словами тодішніх істориків, трудящі різних куточків країни надіслали до Конотопа 13 вагонів різного обладнання. Харків відрядив інженера повітряних ліній трамваю, Дніпропетровськ і Одеса надіслали ртутні випрямлячі, Київ – вагони, що були відремонтовані на КПВРЗ.
А 15 серпня було прийняте історичне рішення Ради Міністрів СРСР про передання Конотопові двох моторних пасажирських вагонів. До речі, перші трамваї було одержано з Москви, які дісталися СРСР за рахунок репарацій з післявоєнної Німеччини, можливо, з самого Берліна, на них навіть залишилися попередні таблички із тамтешніми маршрутами. Ці трамваї мали місця для водіїв з обох кінців вагона. Доїхавши до кінцевої зупинки по одноколійній тоді лінії (деякі такі ділянки на колії залишилися й досі), водій переходив до кабіни в іншому кінці трамваю та їхав у зворотньому напрямку.
Згодом, у 1951 році з колишніх гаражів було збудоване трамвайне депо. Тоді колектив трамвайного управління, яке нараховувало 43 особи, поповнився п’ятьма вагонами, 1957 року було отримано ще чотири вагони, у 1966-1967 роках ще кілька отриманих вагонів було реконструйовано на однокабінні з керованими дверцятами. А 1967 року розпочався маршрут №3 «Шляхопровід – селище КПВРЗ», у 1969 році здано в експлуатацію нове трамвайне депо, 1972 року введено в дію підстанцію №2, отримано ще п’ять трамвайних вагонів. У 1974 році колектив депо відзначили заслуженими нагородами та занесенням на міську Дошку пошани за досягнення найвищих показників.
Нині трамвайне управління є комунальною власністю міста і обслуговує три маршрути. Незважаючи на всілякі труднощі, пов’язані з фінансово-економічним станом підприємства, 2002 року вдалося здійснити поточний ремонт рухомого складу та забезпечити на маршрутах рух 11 трамваїв. Доброю традицією у місті стала ініціатива міської влади, згідно з якою щороку під час формування бюджету планується виділення коштів на відновлення колійного та електричного господарств і вагонного парку.
Конотопська трамвайна мережа нині сягає майже 30 кілометрів. Першого червня 2004 року було урочисто відкрито пам’ятник конотопському трамваю – улюбленцю кількох поколінь вдячних мешканців міста. Зроблений він, як і всі нині діючі вагони, на заводі у далекому уральському місті Усть-Катаві Челябінської області (Російська Федерація).
Віталій КОЛОМІЄЦЬ


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика