ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



І НА РУЇНАХ СРСР ЗГАДАЛИ ВДРУГЕ ПРО РУСИНІВ

Останнім часом на Закарпатті та й в Україні загалом знову загострилась проблема неорусинства. Відновились дискусії навколо питання про час виникнення неорусинства як політико-культурологічного руху, головною ідеєю якого є теза про відрубність сучасних русинів Закарпаття від решти українського народу.

В науковій літературі, присвяченій цій проблемі, найчастіше висловлюється думка, що неорусинство було інспіроване недружніми політичними, а, може, й державними, організаціями сусідніх країн у 1990 році і мало на меті послаблення та дезінтеграцію українського народу в умовах розпаду СРСР. Не піддаючи найменшим сумнівам таке тлумачення мети та джерел неорусинства, вважаємо, однак, що перші спроби з реалізації цього політичного антиукраїнського проекту припадають на 50-ті роки XX століття.
В нашому розпорядженні є низка документів з архіву Інституту етнографії та фольклору Чехословацької академії наук та Чехословацько-радянського інституту Словацької академії наук 1955-1956 років, які однозначно засвідчують спроби керівників радянських академічних установ, зокрема Інституту етнографії імені Миклухо-Маклая АН СРСР, нав’язати вченим тогочасної Чехословаччини думку, що східні регіони їхньої країни заселяють не українці, а русини. Так, у витязі із протоколу наради, що відбувалася в Інституті етнографії і фольклору Чехословацької академії наук у Празі 9 вересня 1956 року зазначено, що радянські гості багато говорили про русинів східної Словаччини. Вони висловили міркування, які було рекомендовано пропагувати чеським та словацьким ученим: мешканці східної частини Словаччини – це особлива окрема група, яка має свою історію і свій особливий культурний розвиток, та запропонували стосовно неї використовувати назву русини, а не українці. Якби їх предки були українцями, то це інша справа. Професор Потапов звернув увагу на те, що поява українського народу – це пізніше явище. Великороси і україці мали також колись спільний період історії, але згодом ці народи розділилися. Так витворилася і група русинів за Карпатами. Окрім Л. Потапова, завідувача кафедри в Ленінграді та позаштатного працівника АН СРСР, у нараді брала участь і кандидат наук Н. Грацянська, співробітник Інституту етнографії АН СРСР (Москва).
Такі твердження провідних російських етнографів про неукраїнське походження українців східної Словаччини спантеличили чехословацьких учених. І. Грозієнчик, директор Чехословацько-радянського інституту Словацької академії наук у листі до професора
 Л. Потапова від 7 лютого 1957 року розгублено зізнається (зберігаємо мову та правопис оригіналу): «Украинцев живущих в восточной Словакии мы считаем за самую западную ветвь закапатских украинцев, с которыми они жили вместе, в тех условиях, вплоть до 1938 г. Поэтому нельзя не брать во внимание то обстоятельство, что все это до известной степени касается и украинцев Закарпатья. А в таких соотношениях вопрос приобретает весьма важное и политическое значение».
Звичайно, Л. Потапов як професор, доктор історичних наук та інші російські вчені також добре знали про українську належність місцевого населення східних регіонів Словаччини, тому, зважаючи на рівень академічної свободи, який панував у часи СРСР, є всі підстави припустити, що активні розмови совєтських учених за кордоном про неукраїнське походження русинів могли вестися лише за вказівкою партійних або всемогутніх «компетентних» органів. Очевидно, комусь вельми впливовому (особі або державній чи партійній інституції) у тогочасному СРСР здалось дуже небажаним, а може, й небезпечним не лише повоєнне об’єднання в одній державі більшості українських земель та багатомільйонної української людності, а й поширення ареалу розселення західноукраїнських етнографічних груп на теренах суміжних соціалістичних держав. Тому було розроблено план дезінтеграції найзахіднішої гілки українства, для реалізації якого відповідні академічні установи та високопоставлені науковці висунули аксіому про неукраїнське походження русинів. З невідомих нам причин реалізацію плану з витворення неорусинів за часів СРСР було припинено. Однак, коли стало зрозуміло, що дні існування СРСР пораховані, а на його руїнах має усі шанси постати незалежна Україна з 52-мільойонним населенням, розвиненою промисловістю та сільським господарством, то така перспектива відродження українства не на жарт перелякала московських стратегів, тому з архіву вибрали неорусинський проект, який приховував величезний потенціал щодо дезінтеграції української нації на західних теренах, і відрядили на історичну батьківщину кількох партійних працівників та науковців, які й стали промоутерами ідей неорусинства.
Любомир БЕЛЕЙ
,

 


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика