ФЕДЕРАЦІЯ ПАТРІОТИЧНИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИ
Українська газета плюс №45(185)
Персонал Плюс
18-31 грудня 2008 р.
 
 
2008
45 43 42 41
40 39 38 37
36 35 34 33
32 31 30 29
28 27 26 25
24 23 22 21
20 19 18 17
16 15 14 13
12 11 10 9
8 7 6 4
3 1    



ВПЛИВ МІФУ НА ПОВЕДІНКУ НАРОДУ

      
      Володимир Куєвда. Міфологічні джерела
       української етнокультурної моделі:
      психологічний аспект. Монографія.
       – Донецьк: Український
      культурологічний центр, 2007 рік.
     
     "Останнім часом, – зауважує у Вступі автор заявленої монографії  – спостерігається системне руйнівне втручання у фундаментальні цінності народу, включаючи естетичні та морально-етичні засади". Від себе наголосимо, що відбувається не просто втручання, а тотальне  системне винищення споконвічних морально-етичних засад народу та заміна їх неспорідненими.  І це є загрозою, що вже в найближчі десять-п’ятнадцять років деформація традиційної свідомості українця може сягнути критичної межі й викличе незворотні наслідки в його психіці та фізіології. Які? Можемо лише гадати. Водночас варто зазначити, що проблема трансформації традиційних суспільних форм організації життя, а заразом – і внутрішніх взаємин самих суб’єктів буття на різних етапах історичного розвитку, завжди була актуальною з огляду на існуючу загрозу втрати ціннісних орієнтирів в розвитку не лише цілого етносу, а й кожної окремої родової особистості. Особливої гостроти вона завжди набувала в періоди релігійних та  інших світоглядних змін в житті суспільства. Зазвичай, у такі періоди на сторожі етносу поставала звичаєва традиція. Тримаючи в собі ледь не весь потенціал духовності етносу, вона переймала в собі навіть найсупротивніші нові світоглядні, суспільні та культурницькі течії й асимільовувала їх, перетворюючи на матеріал для подальшого самобутнього життя  спорідненої спільноти.   Нині ж, коли чужинні впливи  досягли основ традиційного життя людей і коли масштаби взаємопроникнення різнорідних культур набули характеру  вибухових аномалій та спричинюють явища ентропії в етнічному середовищі буття людини,  традиція вже  позбавлена такої сили. А весь  духовний простір українців перетворився на розрізнену суму окремих острівків, озер, струмочків, що борються за своє етнічне існування в хаотичному вируванні транснаціональних культурницьких напливів. За таких умов, аби зберегти  духовний родовід, людина має знайти й зрозуміти свою сутність не лише на історичному відрізку часу, а у всій циклічній структурі його буття від самого Першопочатку.
     Одним із таких завдань – пошуку сутності власних первенів і   постало, як на мене, монографічне видання відомого етнопсихолога, кандидата психологічних наук, завідувача лабораторії історії психології ім. В. А. Роменця Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України Володимира Куєвди "Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект". Уже на початку своєї праці автор наголошує, що "однією із причин вияву такої тенденції є вкрай недостатнє наукове розроблення психологічної природи національного, умов і закономірностей проявів конкретних етнічних, історичних, культурологічних особливостей людської спільноти, а також строкатість поглядів стосовно психологічної природи етнічного, національної свідомості, самоідентифікації". Звичайно, надолужити все в одній роботі неможливо. Тож постає питання: яку з прогалин заповнити? В. Т. Куєвда обирає інший шлях. Він виставляє на нерозораній ниві основні орієнтири діяльності в цій царині. І  підкреслює, що "цілу низку аспектів, положень, гіпотез викладених у роботі слід розглядати передусім як постановку проблем, на які очікує грунтовне дослідження". Проте насправді йде дещо глибше. Так, у першому розділі він чітко простежує й аналізує психологічний зв’язок між міфом і природовідповідністю людини, роду, народу. І цим не лише ставить проблему, а й відповідає на питання значимості етнічної міфопоетики для гармонійною формування й розвитку родової (етнічної) особистості. Адже асоціативно-образний (міфологічний)  "вектор психологічних характеристик веде до найвищого ступеню гармонізації людини й Природи, вчування в Неї як у саму себе, забезпечує людині належне усвідомлення органічної єдності з Природою". При цьому автор монографії зразу ж відмежовується від сучасного  трактування природи міфу як певної словесної творчості чи якогось давноминулого наїву предків. "Міф, – на тверде переконання Володимира Куєвди, – та його похідні сенсоформи у системі світовідчуття й світорозуміння людини становлять... базову матрицю творення загальної картини світу у етнопсихічній реальності".
     У наступному розділі автор аналізує основні праісторичні чинники формування етнопсихотипу. Опираючись на висновки таких відомих дослідників у цій царині як: В. Янів, О. Братко-Кутинськкий, Н. Гусєва, М. Чмихов, В. Шаян, Ю. Шилов та інших, доходить висновку, що традиційна міфологія в "умовах усної культури може зберігати характер форми суспільної свідомості, слугувати пізнавальною концепцією всієї громади". Такий висновок є надзвичайно важливим аргументом для осягнення суті психогенетичного фонду етносу та віднайдення його репродуктивних чинників у сучасних умовах.
     Розвиваючи напрацьовані попередньо положення й висновки, автор монографії веде читача до усвідомлення іншого означеного орієнтиру досліджень, його суті й важливості для формування психології поведінки окремої особи і всієї громади – традиції. Аналізуючи це поняття, В. Куєвда розглядає всебічно не лише сам термін, а й похідні від нього – традиційність, традиціоналізм, традиціоналізація тощо. При цьому сам процес дослідження тісно пов’язується з явищами формування відповідного психологічного простору та становлення психотипу. Окреслюючи умовні межі такого простору за семантико рольовими ознаками як "традиція-інновація", автор висловлює доволі слушну думку: "Нетрадиціоналізовані інновації впливають дестабілізуюче на особистість і соціальну систему загалом". У праці розглядаються також  психологічні передумови об’єктивізації наочно-образної системи традиційності, що пов’язані з поняттями образної уяви та інтуїції як  опосередковуючих форм пізнання людини; процеси традиціалізації явищ суспільного буття та роль і місце народного мистецтва в традиційному суспільстві. Окремий розділ праці присвячений проблемі позанаукових знань у системі етнокультурних уявлень. Автор стверджує, що такі знання людина може отримувати лише за умови повного відречення від видимого (об’єктивного) світу та "перенесення у своїй свідомості до світу архетипів – ідей, ставши причетним до цього світу, людина набуває здатності іншого, істинного бачення реальності".
      У праці достатньо грунтовно проаналізовано також особливості вищих психічних функцій людини як етнотипу. І тут В. Куєвда вдається до спроби осмислення семіотичності стереотипів поведінки людини як соціального та етнічного феноменів. Він розглядає символ як вияв Природи, що дозволяє усвідомлювати ступінь співвідношення проявленого й непроявленого. Торкаючись понять звички та звичаю, автор бачить їх у взаємозв’язку з стереотипами поведінки людини. І в підсумку стверджує, що "стереотипи поведінки корелюють з архетипічними системами, відтворюючи сферу несвідомого". Паралельно з цими поняттями у розділі праці проаналізовано існуючі наукові сентенції щодо таких понять як: ритуал, церемонія, обряд, етикет, які, на його думку, на сьогодні не дають чітких уявлень про природу їх буття в системі народних традицій.
     Величезний обсяг праці присвячений дослідженню міфологічних джерел як основ традиційності та як ядра етнокультурної моделі українців. Дослідження даної проблеми проведено з використанням значної кількості ілюстративного матеріалу, з урахуванням особливостей етнопсихогенези та залученням сучасних наукових бачень, у тому числі психофізичних концепцій. Автор розглядає  людську спільноту як аналог матеріального силового поля за квантовою фізикою. І тим осучаснює давнє традиційне поняття єдиної моделі як основи світобуття. Такий підхід дозволяє знімати антагоністичні протиріччя між науковими й теологічними тлумаченнями. Суть традиції немовби збігається з поняттям силового поля як субстрату матерії, а не її властивості чи атрибуту. На його думку, подібно до того, як поняття енергетичної складової квантового поля співвідноситься з хвилею, а матеріальної – з частинкою речовини (корпускулою), так поняття традиції  співвідноситься з  силою людських взаємин, а поняття громади (суспільства) з кожною окремою людиною, членом цієї громади. Під цим же кутом автор веде полеміку з багатьма дослідниками традиційного міфу, порушуючи питання архетипів, свідомого й колективного несвідомого, міфічної логіки та дологічного мислення людини. І доходить висновку, що "застосування видів діалектичної логіки (антиномічної, екзистенційної, парадоксальної і особливо імагінативної) дає можливість припускати тотожність "логіки міфу" та сучасної наукової логіки". І тому "формалізована модель психічного уможливлює наведення містка між світом неусвідомленого та реальною соціопсихічною матрицею".  
     Осібне місце в монографії відведено міфологічним уявленням предків про започаткування світу та пов’язаними з цим процесом змієподібним образам. Дослідження ведеться на співставленні різних ідей та концепцій світотоворення з використанням схем, космограм, міфологічних сюжетів і мотивів. Така методологія дозволяє легко перейти від міфу до геометризованих зображень і грунтовно проаналізувати міфологічні домінанти на прикладах трипільської та сучасної української орнаментики, виявити особливості опредмечення світоглядних уявлень пращурів.
     Аналізуючи міфологічні джерела календарних свят, В. Куєвда чітко окреслює параметральні характеристики основних свят річного кола у світлі давнього українського світогляду і заключає, що "традиція здійснює визначальний вплив на формування річного циклічного психологічного простору, організовує поведінку людини відповідно до ціннісної світоглядної матриці".
     На завершення автор звертає увагу на важливості використання етнокультурного потенціалу в процесі державотворення, що є надзвичайно актуальним з огляду на сучасні глобалістські реалії.
     Звичайно, є у зазначеній праці й припущення та твердження, що, як на мене, не зовсім переконливі. Скажімо, чи можна говорити лише про два стилі (форми) мислення?(с. 79).  Або чи можна отримати оптимальний результат, ведучи дослідження сфери позалогічного світогляду засобами лише логічного світосприйняття? (с. 61).  Не зовсім точним виглядає вираз "суперечливість", кажучи про стан взаємин людини і соціуму (с.78). Можливо все таки суперечність? А також вираз "розсудок" у розумінні судження. Мабуть точніше – розсуд. А чи  правомірно, виходячи з концептуальних принципів циклічності існуючого буття, говорити про можливе історичне витіснення Перуном Дажбога?  Адже ці персонажі уособлюють різні стихійні вияви. І кумири обом установив 980 року князь Володимир на горі за теремним двором.
     Загалом же маємо констатувати, що монографія В. Куєвди є надзвичайно актуальним, плідним і вкрай корисним дослідженням на ниві української традиційної культури та етнопсихології. Основним висновком цієї праці є те, що джерельна база української міфології, подібно до міфологічних систем інших культур, становить потужний потенціал творення ядра етнокультурної моделі.
     І таким чином, здобуті у ході дослідження результати можуть стати посутнім матеріалом не лише для розуміння традиційної поведінки людини, її самореалізації, а для утвердження державотворчого потенціалу українців.
    
     Микола Ткач, етнолог,
     кандидат історичних наук,
     професор Київського
      національного університету
      культури і мистецтв
     м. Київ,42
     а\скр. 47
     т. 285-13-00
 - 1 -

 


 Версія для друку


Інші статті номеру
© "УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА ПЛЮС". Усі права застережено.
Свідоцтво про реєстрацію № ІІ585-457ПР від 1 серпня 2006 р., серія КВ,
видане Міністерством юстиції України.

Передрук матеріалів дозволяэться тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання.

Яндекс.Метрика